5.7.Монреальська конвенція для уніфікації деяких правил міжнародних повітряних перевезень1999 р.

17 грудня минулого року ВРУ ратифікувала Конвенцію про уніфікацію деяких правил міжнародних повітряних перевезень, що була прийнята 28 травня 1999 р. в Монреалі (Монреальську конвенцію). Вона стала узагальненням нових економічних і соціальних стандартів, які застосовують до відповідальності перевізника, і модернізувала застарілі норми щодо авіаційних перевезень, що містилися у Варшавській конвенції 1929 р.

Таким чином, прийняття Монреальської конвенції переслідувало дві основні цілі: кодифікацію правил міжнародних повітряних перевезень в єдиний документ (з урахуванням найсучасніших норм Варшавської системи) і модернізацію режиму відповідальності авіаперевізника (переважно щодо перевезень пасажирів). Конвенція спростувала процедури та значно збільшила ліміти відповідальності авіаперевізника.

Слід відзначити, що Монреальська конвенція вступили в силу для України 6 травня цього року та повністю замінила собою Варшавську конвенцію. Однак законодавець та авіаційна влада поки не надто поспішають привести чинне законодавство та підзаконні нормативні акти у відповідність до Конвенції, що спричиняє плутанину в тлумаченні норм та визначенні меж відповідальності перевізника.

У першу чергу слід сказати, що Конвенція застосовується до так званих міжнародних повітряних перевезень. Відповідно до п. 2 ст. 1 Конвенції міжнародними повітряними перевезеннями є перевезення, у межах яких місце призначення і місце відправлення знаходяться на територіях різних держав або на території однієї держави, але з проміжною посадкою на території іншої. Не передбачено застосування Конвенції до внутрішньодержавних авіаперевезень.

Нова, Монреальська конвенція передбачає створення нової концепції необмеженої відповідальності.

Зберігаючи основні положення Варшавської конвенції, Монреальська конвенція забезпечує необхідну модернізацію в ряді ключових напрямів. Основним нововведенням в частині відповідальності перевізника, як свідчить практика застосування положень Конвенції країнами-учасницями, є наявність так званого дворівневого режиму відповідальності авіаперевізника:

• за доказану шкоду, яка спричинила загибель або тілесне ушкодження пасажира (у межах 100 тис. SDR – Special Drawing Rights (Спеціальні права запозичення, приблизно $135 тис.) авіаперевізник несе абсолютну відповідальність (незалежно від вини), а відповідна сума є «попередньою виплатою»;

• відповідальність авіаперевізника за шкоду, розміри якої перевищують 100 тис. SDR, не обмежена та ґрунтується на принципі презумпції вини авіаперевізника. Перевізник не несе відповідальності за таку шкоду, якщо доведе, що вона не була завдана внаслідок необережності, іншої неправильної дії або бездіяльності перевізника, його службових осіб або агентів.

5.8. Поняття договору про міжнародне повітряне перевезення. Порядок укладання договору про міжнародне повітряне перевезення та його особливості. Вимоги до дійсності договору про міжнародне перевезення

Договір являє собою волевиявлення перевізника та пасажира, спрямоване на встановлення взаємних прав, обов'язків і відповідальності на період перевезення і їх автоматичне припинення після її завершення, крім випадків заподіяння шкоди пасажиру та його багажу

Транспортне зобов'язання з перевезення виникає для перевізника тільки після оплати пасажиром квитка згідно з установленим тарифом. Саме тому договір міжнародного повітряного перевезення як форма угоди (угоди), що закріплює права та обов'язки сторін, письмово не оформляється. У цьому полягають головна і принципова особливість і специфіка договору міжнародного повітряного перевезення. Письмовим доказом існування договору і його дійсністю є традиційний паперовий квиток, а з недавніх пір - електронний квиток, оплата яких пасажиром надає юридичну силу угоді. Основними рисами угоди є добровільна згода пасажира з умовами перевезення і обов'язок перевізника виконати перевезення пасажира за встановленим міжнародним маршрутом у відповідності з заявленими умовами перевезення. Необхідно розрізняти договір як угоду, тобто обсяг прав і обов'язків, з якими добровільно і взаємно погодилися його боку, і процес дотримання та виконання виникли в результаті його ув'язнення договірних зобов'язань. Юридичний ефект договору перевезення виражається в повному і сумлінному виконанні зобов'язань, покладених на перевізника. Його умови визначають не лише кінцеву мету перевезення, а й порядок її досягнення. Згідно з угодою перевізник зобов'язаний вчасно надати для посадки повітряне транспортний засіб, зазначений у квитку, забезпечити його виліт в призначений час, надати пасажиру місце у ньому, обслуговувати його під час польоту, доставити його багаж у цілості й схоронності і т.п. Пасажир міжнародного рейсу повинен дотримати ряд обов'язків: у призначені терміни пройти реєстрацію, виконати митні, паспортні та інші формальності, зареєструвати багаж, дотримуватися правил поведінки на борту повітряного судна, підкорятися вимогам екіпажу і т.п. Тим самим виявляється регулююча функція договору міжнародного повітряного перевезення як угоди, чітко визначає характер і зміст виникли на її основі зобов'язань, що визначають конкретні дії щодо їх дотримання та виконання перевізником та пасажиром. Договір міжнародного повітряного перевезення, в числі іншого, має явні риси публічного договору. Публічний характер договору зобов'язує перевізника укласти його з будь-яким звернулися до нього за послугою особою, і він не має права надавати будь-кому перевагу, якщо інше не передбачено законом, наприклад, для літніх людей, дітей, інвалідів та інших категорій пасажирів. Тарифи на перевезення за умовами таких договорів повинні бути однаковими для всіх споживачів послуг перевізника. Міжнародні перевезення здійснюються в рамках міжнародних повітряних сполучень, регульованих багатосторонніми та двосторонніми угодами. Згідно з міжнародним правом держави несуть відповідальність за суворе дотримання міжнародних зобов'язань, що випливають з таких угод, в тому числі що стосуються міжнародних повітряних перевезень. Тому такі перевезення відносяться до публічної сфери владарювання держав, які жорстко контролюють і відстежують, яким чином дотримуються і забезпечуються перевізником публічні інтереси держави в даній сфері міжнародних повітряних зв'язків. У першу чергу це стосується контролю держави за ходом експлуатації міжнародних повітряних сполучень призначеними перевізниками

Специфіка договору як договору приєднання полягає в тому, що перевізник в односторонньому порядку визначає умови договору перевезення, з якими споживач погоджується або не погоджується. У першому випадку він оплачує квиток, у другому він цього не робить. При такому способі укладання договору перевезення пасажира інтереси можуть виявитися скривдженими і вимагати спеціальної, додаткового захисту. З цього не випливає, що договір приєднання недостатньо забезпечує захист прав пасажира. Статистика свідчить, що послугами міжнародного повітряного транспорту користуються мільйони пасажирів. Кожен день полягають сотні тисяч договорів між перевізниками та пасажирами про перевезення. Існуючий спосіб укладання договору перевезення шляхом приєднання більш ніж виправданий, оскільки він дуже простий і ефективний при масових однотипних операціях і не створює проблем при багатомільйонних продажах квитків величезній кількості пасажирів. Електронний спосіб укладання договору ще більше спрощує і полегшує цю процедуру.

Наділення державою перевізника конкретними повноваженнями щодо експлуатації міжнародних повітряних сполучень, встановлених відповідно до двосторонніх угод, є істотною умовою визнання дійсності договору міжнародного повітряного перевезення.

Одним з істотних умов договору є визнання права пасажира на перевезення його багажу, Якщо перевезення пасажира регулюється консенсуальних і оплатним за своєю суттю договором, то перевезення багажу здійснюється на основі реального договору. Саме тому ці два різних за своїм характером договору не утворюють правової єдності, хоча вони включені в єдине поняття "договір міжнародного повітряного перевезення".

Письмове оформлення пасажирських перевезень засвідчується перевізними документами (квитками), а здача пасажирами багажу - багажними ідентифікаційними бірками. При цьому враховується, що пасажир може не мати багажу. Договір перевезення багажу набуває чинності тільки після реєстрації багажу, стає реальним, оскільки тільки за "зареєстрований багаж" перевізник несе відповідальність. Складовою частиною договору є умови провезення багажу.