- •Визначити сутність біонічного та програмно-прагматичного напрямків дослідження в галузі штучного інтелекту.
- •У чому принципова різниця методів пізнання – дедукції та індукції?
- •Поняття виводу в численні предикатів. Правило modes ponens.
- •Що таке непрямі методу доказу?
- •Поняття виводу методом резолюцій. Правило резолюції.
- •Пояснить призначення предикатів управління перебором ! та fail.
- •Пояснить механізм роботи Прологу – співставлення з ціллю, зв’язування та звільнення змінних, відкат.
- •Пояснить поняття функтору в Пролозі. Наведіть приклади.
- •Поясніть метод розв’язування завдань рекурсивним способом.
- •Яке призначення секції Прологу – Predicates. Наведіть приклади.
- •Яке призначення секції Прологу – Clauses. Наведіть приклади.
- •Яке призначення секції Прологу – Domains. Наведіть приклади.
- •Опис та операції зі списками в Пролозі.
- •Яка ознака змінних в Пролозі? Що таке анонімні змінні, вільні та зв’язані змінні?
- •Які правила опису фактів та правил в Пролозі?
- •Пояснить сутність семантичної сеті (графа), як моделі знань.
Визначити сутність біонічного та програмно-прагматичного напрямків дослідження в галузі штучного інтелекту.
«Штучний інтелект» (англ. Artificial intelligence, AI) — розділ комп'ютерної лінгвістики та інформатики, що займається формалізацією проблем та завдань, які нагадують завдання, виконувані людиною. При цьому, у більшості випадків алгоритм розв'язання завдання невідомий наперед. Точного визначення цієї науки немає, оскільки у філософії не розв'язане питання про природу і статус людського інтелекту. Немає і точного критерію досягнення комп'ютером «розумності», хоча перед штучним інтелектом було запропоновано низку гіпотез, наприклад, Тест Тюрінга або гіпотеза Ньюела-Саймона. Нині існує багато підходів як до розуміння задач ШІ, так і до створення інтелектуальних систем.
Наукові дослідження у галузі штучного інтелекту поділяють на два напрямки: програмно-прагматичний та біонічний. Перший напрямок охоплює створення програм, за допомогою яких можна вирішити завдання, що до цього вважалися виключною прерогативою людини (логічні задачі, задачі пошуку, класифікації і т. ін.). Другий напрямок досліджує проблеми штучного відтворення тих структур і процесів, які характерні для живого людського мозку та лежать в основі процесу рішення завдань людиною. У зв'язку зі складністю цілей та завдань біонічного напрямку на цей час у галузі штучного інтелекту домінує програмно-прагматичний напрямок. У цьому напрямку не стає питання про адекватність структур та методів, що використовуються, тим, якими користується в аналогічних випадках людина, а розглядається лише кінцевий результат рішення конкретних завдань.
У чому принципова різниця методів пізнання – дедукції та індукції?
Дедукція (від латинського – виведення) – це такий умовивід, у якому висновок про деякий елемент множини робиться на основі знання про загальні властивості всієї множини.
Індукція (від латинського – наведення) являє собою умовивід від часткове до загального, від окремих фактів до узагальнень, коли на основі знань про частини предметів класу робиться висновок про клас в цілому. Як метод дослідження індукція - це процес дослідного вивчення явищ, під час якого здійснюється перехід від окремих фактів до загальних положень, окремі факти неначе виводять до загального положення.
Дедуктивною визначають таку розумову конструкцію, в якій висновок щодо якогось елементу множини робиться на; основі знання загальних властивостей всієї множини. Змістом дедукції як методу пізнання є використання загальних наукових положень при дослідженні конкретних явищ.
Під індукцією розуміють перехід від часткового до загального, коли на підставі знання про частину предметів класу робиться висновок стосовно класу в цілому. Дедукція та індукція – взаємопротилежні методи пізнання.
Поняття виводу в численні предикатів. Правило modes ponens.
Правилами виведення у численнi предикатiв є такi правила.
а). Правило висновку (modus ponens) - те саме, що й у численнi висловлень.
б). Правило узагальнення (правило введення квантора ): з AB(x) виводиться AxB(x).
в). Правило введення квантора : з B(x)A виводяться xB(x)A.
Modus ponens (Латиною: метод що підтверджує) це коректна, проста форма аргументації (часами використовується скорочення MP):
Якщо P, то Q.
P.
Звідси Q.
або у логіко-операторному записі:
де означає логічний вивід.Аргумент має два вихідних твердження. Перше це умова «якщо-то» або «умовне» твердження, а саме що із P слідує Q. Друге твердження це те що P, умовна частина першого твердження, є істиною. Із цих двох умов логічно слідує що Q, висновок першого твердження, мусить бути істиною також.