1. Національна економіка: загальне і особливе
Національна економіка як соціально-економічна система країни
Об'єктом нашого вивчення є національна економіка як соціально-економічна система країни (далі — СЕС). Але перш ніж перейти до її розгляду, спробуємо визначити, що таке «система» і «управління». Система — це динамічний комплекс взаємозалежних між собою елементів (підсистем), упорядкованих по відносинам як між системою і її елементами, так і між самими елементами. Їй притаманні цілком певні властивості, найбільш істотними з яких є єдність системи, її цілісність.
Крім цілісності, система має такі властивості, як структура , ієрархічність, функціональність, безперервність функціонування, цілеспрямованість, нескінченність, керованість і ряд інших.
Розглянемо ці властивості стосовно до соціально-економічних систем взагалі, тому що нас цікавить не тільки соціально-економічна система країни (СЭС) – національна економіка, але і її елементи: галузі, регіони.
Цілісність системи означає принципову незвідність її властивостей до суми властивостей складових елементів і невиводимість властивостей цілої системи із властивостей елементів. Інакше кажучи, цілісній системі властива неаддитивність1 . Ця властивість системи створює безліч методичних проблем системного аналізу, особливо у зв'язку із застосуванням кількісних методів опису й виміри систем.
Теорія систем виходить із постулату, що ціле (система) первинно, а її елементи (підсистеми) - вторинні (вони існують лише в чинність існування цілого). Таким чином, не елементи становлять ціле, а, навпаки, ціле породжує при своєму членуванні елементи системи. Первинність цілого — основний постулат теорії систем, що дає ключ до такого поняття, що характеризує систему, як структура.
Стосовно до соціально-економічної системи під структурою будемо розуміти сукупність елементів, зв'язків і відносин між цими елементами, що визначають внутрішню будову й організацію об'єкта як цілісної системи.
Структура системи виступає як спосіб опису її організації, як деяка абстракція, створювана дослідником. Разом з тим декомпозиція (структуризація) системи на елементи й зв'язки визначається не сваволею дослідника, а внутрішніми властивостями системи. Інакше кажучи, за допомогою структури дослідник відображає організацію об'єкта в необхідному аспекті й з необхідною подробицею.
Відзначимо, що по своїй природі структура динамічна, вона відображає еволюцію системи в часі й просторі.
Вибір структури й ступеня деталізації опису системи завжди відображає гіпотезу дослідника про механізм функціонування системи. Тому в міру поглиблення в проблему, розширення знань, одержання нової інформації дослідник уточнює, а часто й повністю міняє свої уявлення про закономірності розвитку об'єкта й відповідно коректує його структуру. Інакше кажучи, структурний опис об'єкта може змінитися в процесі системного дослідження. Прикладом для цього положення є декомпозиція приватного сектора шляхом вичленовування двох секторів — системи великі корпорації-олігополії й системи невеликих підприємств, що мають різні властивості й функціонують відповідно до різних цілей і принципів2
З поняттям структури органічно зв'язане поняття ієрархічності. Ієрархічність системи означає, що кожний її елемент, підсистема, у свою чергу, можуть розглядатися як більша система, а сама досліджувана система являє собою лише один з елементів більше широкої, глобальної системи. Із властивості ієрархічності випливають основні принципи змістовного й формального опису систем.
Основною властивістю соціально-економічної системи є функціональність. Всі елементи системи безупинно діють і взаємодіють у рамках свого функціонального призначення. Тому необхідно відзначити таку властивість соціально-економічної системи, як безперервність функціонування. Саме безперервним функціонуванням елементів і системи в цілому визначаються структура й властивості конкретних систем. Система існує, поки функціонує.
Комплекс параметрів як кількісних, так і якісних, що характеризують результати функціонування СЕС і її елементів у певний момент або відрізок часу, визначає стан системи. Поняття «стан системи» включає опис системи у всіх аспектах - виділення й фіксацію її елементів і підсистем, зв'язків, що визначають утримування відносин між ними; відбиття просторового положення й внутрішнього стану елементів і підсистем, стану зовнішнього середовища, факторів і умов функціонування елементів, підсистем і всієї системи в цілому.
Соціально-економічним системам властива цілеспрямованість. Деяка область стану системи, що бажано досягти в процесі її функціонування, називається комплексом цілей системи. Декомпозиція цілей у часі й просторі відповідно до розглянутої структури системи утворить ієрархічну систему цілей і завдань, так зване «дерево цілей» (дерево завдань). Досягненню цих цілей (усвідомлених і неусвідомлених) спрямовано певним чином організоване функціонування елементів системи, сукупна дія й взаємодія яких спрямоване на досягнення цих цілей.
Важливою властивістю СЭС є її нескінченність. Під нескінченністю розуміється неможливість її повного пізнання й всебічного опису кінцевою безліччю характеристик.
Соціально-економічній системі властива керованість.
Розглянемо спочатку поняття «управління», «управляти». У тлумачному словнику Даля це означає «правити, даючи хід, напрямок», «змушувати йти правим, потрібним шляхом». У сучасних публікаціях дається безліч різних визначень терміна «управління». Найбільш загальне визначення: управління - це сукупність прийомів і методів цілеспрямованого впливу на об'єкт для досягнення певного результату (результатів). Ними можуть бути: збереження якісної специфіки об'єкта; забезпечення нормального функціонування об'єкта; забезпечення пристосування (адаптації) об'єкта до умов, що змінюються, зовнішнього середовища; досягнення певних цілей (мети) розвитку об'єкта.
Останній результат визначається як найбільш важливий, органічно властивому процесу управління. Сутність управління розкривається в його основних функціях:
підготовка й прийняття управлінських рішень;
організація виконання управлінських рішень;
мотивація й стимулювання виконання рішень;
облік і аналіз ходу виконання рішень;
регулювання (оперативне управління) або коректування ходу виконання управлінських рішень.
Термін «регулювання» у словнику В.Даля приводиться не окремо, а в контексті терміна «регламент» (порядок) і означає «рівняння ходу, руху». У сучасних словниках регулювання (лат. regulare - улаштовувати, упорядковувати) означає підпорядкування певному порядку, правилу, упорядкування; установлення правильної взаємодії частин механізму в якій-небудь системі; регулювання - це важлива функція керування, що забезпечує функціонування системи.
Регулювати можна функціонування й розвиток будь-якого об'єкта (у нашому випадку - СЕС), якщо відомо напрямок розвитку, параметри його руху до наміченим цілям. Стосовно до СЕС можна відзначити, що якщо вона досить надійно, стабільно йде по наміченої, погодженої з усіма економічними агентами траєкторії, то оперативне державне регулювання мінімально.
Термін «регулювання» стосовно до функцій держави досить розпливчастий, тому що він відноситься й до довгострокових, і до короткострокового (оперативним) аспектам регулювання.
З одного боку, функціями державного регулювання СЕС є структурна, інноваційна й інвестиційна політика, які по своїй суті є довгостроковими, тобто стратегічними компонентами державної політики, і визначаються державним планом або обраним варіантом прогнозу (плану-прогнозу). Зміна структурно-інноваційно-інвестиційної політики вимагає зміни траєкторії руху СЕС, тобто зміни цілей, їхнього складу (кількісних і/або якісних), розвитку й заходів щодо їхнього досягнення. Таким чином, ці зміни пов'язані з переглядом прогнозів, планів і програм.
Те ж саме стосується таких функцій держави, як зовнішньоекономічна, воєнно-стратегічна й екологічна політика. Крім того, довгострокові й короткострокові аспекти характеризують і такі функції держави, як проведення кредитної, бюджетної й податкової політики. Державою повинна бути вироблена певна стратегія в проведенні податкової політики, відображеної в Податковому кодексі; бюджетної політики, відображеної в Бюджетному кодексі; кредитної політики, відображеної в Кредитному кодексі.
Так чином, можна й потрібно проводити «тонке настроювання» бюджету, але кардинальні зміни, що приводять до зміни логіки бюджетної політики в частині бюджету розвитку, вимагають перегляду траєкторії розвитку СЕС. Це ж відноситься до податкової системи країни й до таких інструментів кредитної політики, як дисконтна ставка Національного банку й норма обов'язкових резервів банків. Глобальні зміни в зовнішньоекономічній політиці, наприклад, криза світової фінансової системи, різка зміна цін на нафту, неминуче приводять до необхідності перегляду основних напрямків розвитку СЕС країни.
У даному курсі регулювання в широкому значенні визначається терміном «керування», а у вузькому - «регулювання», або «оперативне регулювання».
Оскільки проведений нами «вододіл» між двома близькими по функціональному призначенню поняттями - «керування» і «регулювання» - досить рухливе залежно від стану СЕС тієї або іншої країни, то можна запропонувати наступне визначення терміна «керування».
Управління називається свідома організація цілеспрямованого функціонування системи і її елементів відповідно до цілей розвитку й постійно змінюються внутрішніми й зовнішніми умовами існування системи.
Цілеспрямований розвиток системи може здійснюватися тільки в тому випадку, якщо цілі системи й шляхи їхнього досягнення узгоджуються з об'єктивними законами розвитку суспільства. Це узгодження здійснюється далеко не завжди, і пошук раціональних управлінських рішень можна трактувати як процес вироблення компромісу між бажаним і можливим. Прогнозування еволюції системи побудовано на виявленні цілей розглянутої системи й пошуку шляхів їхнього досягнення в рамках обмежень, обумовлених об'єктивними законами розвитку, кінцівкою різного виду ресурсів і інших факторів. Керування системою обмежено. Ці обмеження окреслюють область припустимих значень керуючих параметрів, вихід за межі якої або об'єктивно неможливий, або чреватий небезпечними наслідками для керованої системи. Область припустимих значень керуючих параметрів системи формується під впливом двох основних груп обмежень.
До першої групи можна віднести кінцівку різного виду ресурсів і обмеження, що диктуються законами природи. Наприклад, не можна витратити ресурсів більше, ніж є або буде в наявності, не можна змінити періодичність пір року. Обмеження такого роду носять постійний характер і називаються природними. Вони майже завжди відомі й легко враховуються в практиці прогнозування й керування.
Друга група обмежень пов'язана із процесами життєдіяльності систем. Цілеспрямований розвиток систем здійснюється за допомогою керування, що повинне забезпечити збереження якісної визначеності системи при її русі до мети, тобто в умовах постійної структурної й функціональної перебудови. Природні й нормативні обмеження істотно звужують область припустимих значень керуючих параметрів, знімають значну частину невизначеності можливих у майбутньому варіантів розвитку об'єкта.
Якщо ставиться мета - поліпшити стан системи, - то необхідно визначити й критерій, орієнтуючись на який можна сказати, що прогнозований стан краще (ефективніше, раціональніше) наявного.
СЕС являє собою більшу систему, що характеризується різноманіттям складових її елементів, які можна об'єднати в досить широкі підсистеми - економічну (виробничо-технологічну) і соціальну. Через глобальність підсистеми в літературі вони, як правило, називаються системами. Необхідно відзначити, що границі між цими підсистемами трохи розмиті. У різних СЕС можуть бути серйозні відмінності за формою їхніх взаємин, мотивацій, потреб і цілей, оцінної міри виділених пріоритетів і ступеня важливості. Наприклад, економіка держави для людей, або люди для економіки? Відповістивши на дане запитання, можна з'ясувати головну мету розвитку тієї або іншої країни, її основні пріоритети й цінності.
У свою чергу СЕС є підсистемою такої глобальної системи, як країна, синонімом якої є поняття держава в широкому значенні цього терміна. У такім розумінні держава (країна) — це людське співтовариство з єдиним центральним органом керування, що здійснює життєзабезпечення як усього співтовариства, так і кожного його члена. Держава — найважливіший соціально-політичний інститут суспільства, основа його політичної системи, що здійснює політичну владу в процесі регулювання поводження людей, їхніх груп і об'єднань, взаємин між ними й проведення своєї внутрішньої й зовнішньої політики.
Економічна система (економіка країни) — це система (комплекс) виробничих відносин, що відповідають даного щабля розвитку продуктивних чинностей суспільства. Можна сказати, що тип економічної системи визначається пануючим способом виробництва.
Соціальна система — це система (сукупність) суспільних відносин, організацій і форм, що визначають взаємозв'язки між особистістю, колективом, організацією й суспільством у цілому.
У соціальну підсистему (систему) країни входить і комплекс галузей, що відносяться до сфери нематеріального виробництва - освіта, охорона здоров'я, культура й мистецтво. Необхідно мати на увазі, що певна частина цих галузей (підгалузей) комерціалізована - усе більше частка платних установ утворення, охорони здоров'я, культури й мистецтва.
Рис. 1.1. Структура соціально-економічної системи
Якщо соціальна система спрямована на задоволення духовних потреб людей, підтримку здоров'я нації, то економічна система спрямована на задоволення матеріальних потреб людей шляхом створення життєвих благ. Тому перед економічною системою виникають наступні фундаментальні питання:
Скільки варто провадити різних товарів і платних послуг, щоб найбільше повно задовольнити духовні й матеріальні потреби суспільства?
Як - за допомогою яких ресурсів і якої технології - ці товари й послуги повинні бути зроблені, щоб досягти найвищої ефективності?
• Для кого призначаються вироблені товари й послуги?
Більшість авторів розглядають економічну систему у вузькому змісті й тому вважають основною проблемою, розв'язуваної нею, оптимальний розподіл обмежених ресурсів з метою максимального задоволення необмежених потреб людей і суспільства в цілому.
За останнім часом у суспільній свідомості відбувся великий стрибок, що характеризується глибоким усвідомленням того, що саме соціальні цілі поєднують людей у рамках країни (держави), тоді як економічні цілі можуть і роз'єднувати, а не поєднувати людей. Крім того, економічні цілі можуть бути загальними з іноземними суб'єктами (наприклад, у випадку спільних підприємств або підприємств із іноземним капіталом на території країни).
Таким чином, варто розглядати не окремо економічну систему, а соціально-економічну систему як симбіоз соціальної й виробничої сфер життєдіяльності країни.
Відповідно до системного підходу на вході СЕС можна виділити такі елементи (об'єкти), які впливають на функціонування й розвиток СЕС і є при розробці прогнозів її «прогнозним тілом»:
світова система, її стан, перспективи розвитку, основні характеристики, що впливають на функціонування й розвиток СЕС;
природний потенціал (наявність і якість природних ресурсів і тваринного миру);
людський потенціал (рівень утворення, здоров'я людей);
науково-технічний потенціал (штучна природа);
екологія (стан сфери перебування людей, навколишнього середовища);
внутрішньополітичний устрій;
рівень моралі, що панує в країні; релігійний фактор.
Резюмуючи перераховане вище, можна виділити основні цілі соціально-економічної системи країни, які повинні бути здійснені під егідою державних органів:
а) гармонійний розвиток особистості, забезпечення кожного члена суспільства мінімальними умовами, що забезпечують його волю й безпеку по всіх аспектах;
б) динамічний і ефективний безкризисний розвиток країни;
в) забезпечення національної безпеки країни: політичної, економічної (у тому числі продовольчої), соціальної, екологічної, воєнно-стратегічної.
У системі національних рахунків (СНР), що представляє систему економічної й соціальної інформації, використовуваної всіма країнами для опису, аналізу й прогнозування соціально-економічних процесів на макрорівні, наведена класифікація галузей СЕС. Найбільш значимими для цілей прогнозування СЕС є дані про наступні галузі: промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт і зв'язок, торгівля й громадське харчування, охорона здоров'я, народне утворення, культура й мистецтво, наука й наукове обслуговування.
Відзначимо, що в сферу матеріального виробництва включаються транспорт і зв'язок, що обслуговують виробництво, а цивільні транспорт і зв'язок, що обслуговують населення, входять у соціальні підгалузі.
Галузі СЕС складаються з підгалузей, наприклад, сільське господарство складається із двох підгалузей - рослинництва й тваринництва. Підгалузі промисловості - важка, легка й харчова. У свою чергу, наприклад, важка промисловість складається з декількох комплексів (у дужках зазначені їхні підсистеми): паливно-енергетичного (електроенергетика, паливна промисловість); металургійного (чорна й кольорова металургія); машинобудівного (машинобудування для сільського господарства, транспорту, різних галузей промисловості); хіміко-лісового (хімічна й нафтохімічна, лісова, деревообробна й целюлозно-паперова промисловість); будівельних матеріалів. Харчова промисловість містить у собі харчосмакову, м‘ясомолочну й рибну промисловість.
У рамках однієї галузі існують автономні ланцюжки сполучених технологічних процесів з різної за значенням продукцією, що відрізняється по своєму технічному рівні, пов'язаної з різними споживачами й орієнтованої на різні джерела сировини й на різних постачальників. Таким чином, можна cтверджувати, що типова галузь не являє собою цілісності, що відтворюється, а складові її технологічні процеси відносяться до різних виробничо-технологічних систем, функціонують автономно й змінюються в слабкій залежності друг від друга.
Зв'язки між сполученими технологічними процесами в різних галузях часто бувають більше тісними й стійкими, чим між виробництвами однієї галузі. Через усе вищевикладене в еволюційній теорії3 використання поняття «галузь» у якості основного структурного елемента для цілей техніко-економічного аналізу, прогнозування й програмування національної економіки, її техніко-економічного розвитку вважається неправильним, некоректним.
Як елемент економічної структури, що не тільки зберігає цілісність у процесі технологічних зрушень, але і є носієм цих зрушень, розглядається сукупність технологічно сполучених виробництв — технологічна сукупність (ТС). Кожна ТС на вході споживає ресурси, які є «вихідними» для інших (суміжних) ТС, і забезпечує їхню переробку в кінцевий продукт (для кінцевого споживання) або в проміжний продукт, що використається іншими ТС у якості «вихідного» ресурсу. Так складаються групи ТС, зв'язані один з одним більш тісно, ніж з іншими. У процесі свого розвитку сполучені ТС пристосовуються до потреб один одного.
Зв'язані один з одним однотипними технологічними ланцюгами ТС утворюють так звані технологічні уклади (ТУ). У рамках кожного ТУ здійснюється замкнутий виробничий цикл, що включає видобуток і одержання первинних ресурсів, всі стадії переробки цих ресурсів і випуск кінцевих продуктів.
Коли згодом насичуються потреби країни в традиційних товарах і послугах і досягаються межі в підвищенні ефективності виробництва, нові фактори, що виникають у надрах існуючого ТУ, набирають чинності, прискорюється їхній розвиток, і економічна система країни переходить у наступний, більше прогресивний технологічний уклад.
Відповідно до еволюційної теорії вводяться два поняття: ядро технологічного укладу й ключовий фактор. Під ядром технологічного укладу розуміється базова галузь економіки, основа проміжного продукту й основа технологічного процесу. Ключовим фактором називається база технологічних змін у базових галузях економіки. У світовій економіці протягом останніх трьох сторіч відбулася зміна п'яти ТУ.
Ядром першого технологічного укладу (1770—1830) з'явилися: текстильна промисловість і машинобудування, виплавка чавуну, водяний двигун. Ключовий фактор першого ТУ — текстильні машини.
Ядром другого (1830—1880) були: паровий двигун, залізничне будівництво, транспорт, машино- і пароплавобудування, вугільна, станкоінструментальна промисловість, чорна металургія. Ключові фактори — паровий двигун, верстати.
Ядром третього (1880—1930) з'явилися: електротехнічне, важке машинобудування, виробництво й прокат стали, лінії електропередачі, неорганічна хімія. Ключові фактори — електродвигун, сталь.
Ядром четвертого (1930—1980) стали: автомобілі і тракторобудування, кольорова металургія, виробництво товарів тривалого користування, синтетичні матеріали, органічна хімія, виробництво й переробка нафти. Ключові фактори — двигун внутрішнього згоряння, нафтохімія.
Ядром п'ятого (1980— до 2030—2040(?)) є: електронна промисловість, обчислювальна, оптико-волоконна техніка, програмне забезпечення, телекомунікації, роботобудування, виробництво й переробка газу, інформаційні послуги. Ключовий фактор — м і кроелектроника.
У СРСР третій ТУ не тільки не скорочувався, а розширювався темпами, близькими до середнього темпу економічного росту країни. Необхідно відзначити, що в СРСР, як і в розвинених капіталістичнх країнах, формування деяких ТС четвертого ТУ почалося ще в дореволюційні роки. Однак фаза його росту почалася наприкінці 1950-х - початку 1960-х років після прийняття рішень про пріоритетний розвиток хімічної промисловості. У цілому розвиток виробництв четвертого ТУ в СРСР ішло повільніше, ніж у відповідних фазах у розвинених країнах. З 60-х років у вітчизняній економіці почалося, так само як і в розвинених країнах, становлення п'ятого ТУ. Із самого початку в економіці формувався практично весь комплекс рушійних галузей цього укладу: електроніки, авіакосмічної техніки, коштів телекомунікацій.
Якщо в розвинених капіталістичних країнах із середини 70-х років почався великомасштабний перерозподіл ресурсів із четвертого ТУ в п'ятий і лавиноподібне розширення останнього, то в СРСР становлення п'ятого ТУ більшою мірою стримувалося дефіцитом виробничих ресурсів, пов'язаних з відтворенням застарілих ТУ. Міждержавний (компаративний) кількісний аналіз дозволяє зробити висновок про те, що технічний розвиток економіки СРСР відбувалося в тім же напрямку, що й розвиток економіки інших країн.
У цілому технічний розвиток економіки СРСР визначалося ростом четвертого ТУ, котрий стримувався триваючим відтворенням третього, і тому був істотно більше повільним, чим у передових країнах. При цьому вплив становлення п'ятого ТУ на технічний розвиток економіки було досить незначним і тому менш істотним.
Відповідно до еволюційної теорії така технологічна багатоукладність економіки України є основною причиною диспропорцій, що утрудняють і блокують техніко-економічний розвиток.