7.4.Індикативне планування національної економіки.

Планування - це економічна діяльність держави і його господарських органів по керуванню й регулюванню суспільного виробництва на основі пізнання всієї системи економічних законів. Необхідність планування випливає з поглиблення суспільного поділу праці. З'являється безліч спеціалізованих галузей і виробництв, які вимагають пропорційності й погодженості між різними стадіями суспільного розвитку.

У світовій економіці розрізняють наступні типи макроекономічного планування:

• директивне;

• індикативне.

Директивне планування називається адміністративно-командним. Директивний план втілює державну стратегію й пріоритети в централізованому виробництві продукції, розподілі ресурсів і доходів. При цьому виконання планових показників для всіх суб'єктів народного господарства є обов'язковим. Використається також залежність виконання й перевиконання планових показників і застосовуваних економічних і моральних стимулів і відповідальності за невиконання їх.

Індикативне планування – це свідома діяльність держави, спрямована на досягнення бажаного стану національної економіки по закінченню певного часу.

Індикативне планування відповідає змішаній економіці (наявність державної й приватної власності). Воно є формою макроекономічного планування в умовах ринкової економіки. Головна особливість індикативних планів - це їхній рекомендаційний характер стосовно приватного сектора економіки.

Необхідність використання індикативного плану виник коли ринковий механізм втратив здатність забезпечувати стабільний і пропорційний характер розвитку економіки.

Індикативне планування відрізняється від директивного тому що має ряд істотних особливостей:

1. Індикативне планування є системою необов'язкових для суб'єктів ринкових відносин рекомендацій.

2. Можливість коректування планового розвитку економіки відповідно змінам у розвитку ринку.

3. В індикативному плані пріоритетні напрямки розвитку мають максимальну державну підтримку.

4. Виконання показників індикативного плану суб'єктами ринку здійснюється через систему правових і економічних регуляторів.

Сутність і функції індикативного планування.

Головне призначення індикативного плану - це розробка, обґрунтування й здійснення мер державного регулювання соціально-економічного розвитку держави.

Інструментом індикативного планування є «Індикативний план економічного й соціального розвитку України». Призначення такого документа складається у визначенні основних орієнтирів, що характеризують масштаби, пропорції й кінцеві цілі розвитку суспільного виробництва.

Народногосподарський індикативний план - це програма макроекономічного розвитку на певний період часу, це прогноз очікуваних результатів функціонування народного господарства за певний період часу.

Розробка індикативного плану базується на вивченні механізму дії й обліку вимоги об'єктивних економічних законів.

Індикативне планування базується на певних правилах, іменованих методологічними принципами:

1). Аналіз вихідного рівня;

2). Принцип пропорційності;

3). Принцип вивчення й орієнтації на потребі;

4). Принцип пріоритетності.

5). Принцип найвищої економічної ефективності.

Пропорційність економічного розвитку - застава стабільного розвитку економіки. Тому, кожна держава піклується про те, щоб економіка розвивалася пропорційно (рівномірно). Принцип пропорційності укладається у встановленні й підтримці певних пропорцій, насамперед загальекономічних пропорцій, які характеризують відтворювальний процес у цілому й залежать від рівня ефективності суспільного виробництва. До таких пропорцій ставляться:

- пропорція між I-ым (засобу виробництва) і II-ым (кошти споживання) підрозділами сфери матеріального виробництва.

- пропорція між виробничою невиробничою сферою; між національним продуктом і фондом відшкодування C + V+m;

- між прибавочним продуктом і необхідністю в знову створеній вартості, тобто національному продукті.

Крім загальекономічних, важливе значення набувають міжгалузеві пропорції:

• між промисловістю й с/г;

• транспортом ис/х;

• капітальним будівництвом і промисловістю й т.д.

Принцип пріоритетності. Укладається у визначенні обмеженого кола галузей (звичайно до трьох), яким віддається перевага, фінансування з державного бюджету, пільговому кредитуванні, оскільки ці галузі визначають темпи розвитку економіки в цілому або націлюють на рішення головного завдання, поставленої перед суспільством на даному етапі розвитку нашої держави.

Зміст державного плану соціально-економічного розвитку України.

Розділи індикативного плану.

Індикативний план повинен відображати всі сторони відтворювального процесу (виробництво, розподіл, обмін і споживання).

Відповідно до цього в індикативному плані виділяють чотири блоки розділів:

Перший блок містить розділи, що включають показники обсягів виробництва в галузях виробничої сфери, а саме:

1. Показники виробництва в промисловому комплексі (валова продукція промисловості, державне замовлення промислового підприємства).

2. Показники виробництва в АПК. Серед них валовий збір зерна, обсяг гос. закупівель с/г продукції.

3. Показники виробництва в будівельному комплексі: обсяг гос. капітальних вкладень, запровадження в дію важливих об'єктів.

4. Показники виробництва послуг або робіт у транспортному комплексі. Це обсяг перевезень вантажів і обсяг вантажообігу.

Другий блок характеризує стадію розподілу. Включає розділи, що відображають розподіл валового національного продукту й національного доходу й включає показники по оплаті праці (мінімальна з/п, що встановлюється державою).

Третій блок характеризує обмін і містить розділи, що відображають обсяги матеріально-технічного забезпечення гос. замовлення й показники, що характеризують розвиток роздрібної торгівлі (обсяг роздрібного товарообігу).

Четвертий блок характеризує показники виробничого й невиробничого споживання й включає розділи, що характеризують розвиток галузей внепроизводственной сфери (охорона здоров'я, утворення, наука, культура).

Крім цього, як окремі розділи н/х плану в обов'язковому порядку є розділ, іменований - макро-экономические показники функціонування н/х : Обсяг ВНП і ВВП, обсяг НД і ЧНП. Розділ: показники охорони навколишнього середовища й раціонального використання ресурсів. (обсяг водоспоживання, нормативи викиду шкідливих речовин).

Розділ: показники зовнішньоекономічних зв'язків, у якому показники такі: обсяг експорту, обсяг критичного імпорту, показник зовнішньоторговельного сальдо. Ці розділи змінюються.

Види індикативних планів

Розрізняють кілька видів індикативного плану. Доцільність їхнього використання в економічній практиці визначається об'єктом планування. Залежно від об'єкта керування розрізняють:

1. План у масштабі держави в цілому (н/х країни).

2. План на рівні окремої території (автономної республіки Крим, області, міста, району).

Показники такого територіального плану повинні відображати спеціалізацію території й рівень життя на даній території.

3. Залежно від об'єкта керування це галузеві плани.

Через галузеві плани встановлюються натурально-речовинні структури суспільного виробництва й галузеві пропорції. Індикативне планування охоплює певний період часу. Залежно від цього розрізняють поточні й перспективні плани. Поточні розробляються на 1 рік. Перспективні соком на 5 років і більше. Тому у свою чергу вони діляться або йменуються на середньострокові - п'ятирічні й довгострокові - 10 років і більше. Довгострокові плани представлені в основному цільовими комплексними програмами. Найпоширенішим видом є п'ятирічний план, що відображає стратегію макроекономічного розвитку, а також ресурси, необхідні для реалізації вибраної програми.

Методи планування.

Для розрахунку економічних показників використається сукупність конкретних прийомів або способів, що одержало назву методики планування. При цьому кожний конкретний спосіб називається методом.

В індикативному плануванні застосовуються наступні методи розрахунку показників:

1. балансовий метод;

2. нормативний метод;

3. метод факторів;

4. економіко-статистичні методи;

5. економіко-математичні методи.

Найпоширенішим методом є балансовий.

Метою застосування даного методу є:

• виявлення пропорцій, (диспропорцій);

• розробка рекомендацій з ліквідації виявлених диспропорцій і на основі цього забезпечення збалансованого розвитку економіки.

Інструментом балансового методу служать баланси, розробка яких неможлива без використання норм і нормативів.

І балансовий і нормативний методи використаються для розрахунку кількісних показників індикативного плану.

Для якісних показників широко застосовується метод факторів (при плануванні врожайності, ріст праці). Визначається фактор функція й фактор аргумент. Зміст його укладається у визначенні факторів-аргументів Y = f(xi), Y з, (xi) - добриво, що впливають на функцію «Y». Визначається кінцевий зв'язок між ними (формула, по якій розраховується вплив) і на основі цього розраховується очікуване значення функції «Y».

Як економіко-статистичні методи широке застосування одержав метод індексів, метод екстраполяції (перенесення умов досягнутих на майбутній період).

Серед економіко-математичних методів найбільше застосування одержали методи лінійного програмування (симплекс методи й транспортне завдання), а також трендові моделі. Всі вони використаються при розробці показників індикативного плану (для розрахунку як кількісних так і якісних показників).

Сутність балансового методу планування складається в ув'язуванні, тобто зрівноважуванні потреб у чому-небудь і ресурсів для задоволення цих потреб.

Інструментом даного методу виступає документ, іменований балансом, що має певну форму, утримування й порядок розробки. Залежно від виду ресурсів розрізняють три групи балансів:

• матеріальні баланси;

• трудові;

• вартісні (фінансові).

Матеріальні баланси відображають потребу в матеріальних ресурсах (приклад: баланс будматеріалів, баланс палива, баланс зерна).

Система трудових балансів дозволяє характеризувати трудові пропорції й відображає формування, розподіл і використання трудових ресурсів. До трудових балансів ставляться - зведений баланс трудових ресурсів країни, баланс кваліфікованих кадрів, баланс праці й ін.

Фінансові баланси характеризують співвідношення між потребою у фінансових ресурсах і джерелами їхнього покриття. До фінансових балансів ставляться: баланс грошових доходів і видатків населення, баланс прибутків і видатків держави.

Залежно від кількості відбиваних ресурсів баланси бувають: однопродуктовими (баланс вугілля) і багатопродуктовими (баланс палива).

Залежно від об'єкта планування розрізняють народногосподарські (баланс грошових видатків і доходів у цілому по країні, баланс зерна); галузеві (баланс виробничих потужностей машинобудування), територіальні (баланс грошових доходів і видатків Одеської області);

Найбільше поширення одержала група матеріальних балансів, вона численна тому має свою внутрішню класифікацію. Насамперед розрізняють матеріальні 1). Баланси засобів виробництва, які у свою чергу діляться на баланси предметів праці (баланс сировини) і баланс знарядь праці (баланс устаткування), а також 2) Баланси предметів споживання, які у свою чергу діляться на баланси продовольчих товарів і непродовольчих товарів. Третя група матеріальних балансів – баланси виробничих потужностей і основних фондів. Четверта група – природоохоронні баланси, серед яких баланс земельних ресурсів, баланс земельних с/г угідь, баланс ріллі, баланс водоохоронних ресурсів.

Зміст й порядок розробки матеріального балансу.

Матеріальні баланси в більшій частині розробляються в натуральних одиницях виміру (наприклад баланс с/г угідь у га., баланс вугілля в тоннах), але можуть складатися також в умовних одиницях (баланс консервної продукції в тубах тис. усл. банок). Крім цього, обмежений коло балансів розробляється в грошовому вираженні (наприклад баланс осн. фондів). Не слід плутати дані баланси з балансами фінансовими.

Будь-який матеріальний баланс складається із двох частин: в одній з них характеризуються потреби в даному виді ресурсу в усіх напрямках використання, тобто потреби всіх потенційних споживачів. Називається ця частина «Розподіл» або «Використання». У другій частині балансу характеризуються можливі джерела одержання даного ресурсу, вона називається «ресурси». Кінцева мета розробки балансу ця рівність між даними цих двох частин.

У реальній дійсності рівність досягається компромісом тим часом що треба й тим, що ми зможемо одержати.

Принципова схема матеріального балансу має такий вигляд:

Ресурси	ед. изм.	Розподіл	ед. изм.
1.Залишки на початок року. 2.Виробництво 3.Імпорт 4.Розбронювання гос. резерву 5.Інше		1.Виробничо-експлуатаційні потреби всього: у т.ч. по галузях а) промисловість б) сільське господарство й т.д. 3.Капітальне будівництво 4.Ринковий фонд 5.Експорт 6.Поповнення держрезерв 7.Залишки на кінець періоду
РАЗОМ		РАЗОМ

Розробка балансу завжди починається із частини розподілу, у якій характеризуються потреби всіх споживачів.

Стаття виробничо-експлуатаційні потреби характеризує потреби галузей народного господарства за винятком капітального будівництва на виробничі потреби ресурсу й потреби експлуатації.

Наприклад: галузь металургія споживає вугілля у виробництві, потреба визначається як потреба на виробничі потреби як експлуатаційні потреби. Розрахунок цієї статті здійснюється нормативним методом, при цьому використається формула: ВЕП і = Оі Нр, де

ВЕП і - виробничо-експлуатаційні потреби і-той галузі;

Оі - обсяг виробництва і-той галузі, при виробництві продукції якої споживається даний ресурс (виробництво металу);

Нр - норма видатку продукту на виробництво одиниці продукції.

п

ВЕП = ? ВЕПі

і=1

Друга стаття - капітальне будівництво, вона характеризує потребу галузі будівництва в даному виді ресурсу на виробничі потреби. Розрахунок даної статті здійснюється за допомогою формули: Кб= Про смр Н р/смр

Про смр - Обсяг БМР, при здійсненні якого використається даний ресурс;

КБ - потреба даного ресурсу в будівництві;

Нр/смр - норма видатку ресурсу на одиницю СМР.

Ринковий фонд - характеризує потреби населення в даному ресурсі, що задовольняє через торгівлю. Розрахунок її ведеться, як правило, по наступній формулі РФ = Чнас. • Нп, де

РФ - ринковий фонд, Чнас. - чисельність населення, споживаного даний продукт;

Нп - душова норма споживання.

Експорт - розрахунок статті здійснюється по укладають договорам, що, методом прямого рахунку, тобто підсумовуючи, або методом екстраполяції (обсяг експорту попереднього року переноситься на поточний рік).

Поповнення державного резерву – держрезерв це - непорушний запас держави, що витрачається в особливих випадках:

• воєнний дії

• стихійні лиха;

• закінчення строку придатності.

Величина державного резерву розраховується по нормативах (относит. величина в %-ном відношенні до I, II, III - неї статтям балансу).

Запаси на кінець року – створюються з метою безперервності процесу виробництва. Вони нормуються. Величина запасу ресурсу на кінець року розраховується в такий спосіб: З =З(дн.) П(сут.), де

З(дн.) - нормативний запас у днях, П (сут) - добове споживання даного ресурсу при виробництві продукції.

Разом – загальна сума являє собою загальну потребу всіх споживачів у даному ресурсі.

Кінцевою метою балансового методу є досягнення рівності в графі РАЗОМ у його обох частинах. Рівність може досягатися за рахунок зменшення потреб або збільшення ресурсів, а також одночасного зменшення потреби й збільшення ресурсної частини. Основні шляхи вирівнювання частин балансу:

1. Збільшення обсягів виробництва за рахунок поліпшення використання виробничих потужностей.

2. Збільшення імпорту (якщо є відповідні валютні ресурси).

3. Коректування розподільної частини, насамперед за рахунок статті «ринковий фонд».

4. Стимулювання зменшення норм виробничих потреб шляхом жорсткості раціональних норм видатку ресурсів на одиницю продукції.

5. Збільшення обсягів виробництва за рахунок додаткового запровадження в дію потужності.

При позитивному сальдо балансу, зрівноважування частин його йде за наступною схемою:

1.Збільшення експорту.

2.Збільшення потреб населення.

3.Стимулювати ріст попиту на виробничо-експлуатаційні потреби.

4.Зменшення імпорту.

5.Скорочення виробництва, а саме, перехід на випуск іншої продукції, у крайньому випадку зупинка даного виробництва.

Особливістю регіонального балансу є відсутність статей «експорт» «імпорт», але замість них має місце статті «вивіз» і «ввіз».

Другою важливою групою балансів є вартісні баланси. З їхньою допомогою визначаються й согласовываются потреби й ресурси фінансових коштів держави, установлюються масштаби нагромадження коштів. Вони підрозділяються на баланси, які відображають відносини між державою й підприємствами (баланси прибутків і видатків міністерств, відомчих підприємств), баланс державного бюджету, кредитний план національного банку й інші баланси.

Вартісні баланси, які відображають відносини між державою, підприємствами й населенням - баланс грошових доходів і видатків населення.

Баланс грошових доходів і видатків населення - є одним з головних інструментів визначення обсягу, структури й напрямки використання особистих доходів. На його основі встановлюються пропорції між грошовими доходами населення, роздрібним товарообігом, обсягом платних послуг і заощаджень.

Державний бюджет, як один з видів вартісних балансів визначає потреби держави у фінансових коштах і джерела доходів, які формують дохідну частину державного бюджету.

Третю групу балансів становлять трудові баланси. Центральне завдання - установлення відповідності між трудовими ресурсами, їхнього розподілу по галузях, сферах, регіонах і видах зайнятості.

До найважливіших видів трудових балансів ставляться баланс ринку праці, баланс трудових ресурсів, робочої сили, баланси кваліфікованих кадрів і баланси молоді.