2.2. Фундаментальні положення державного регулювання національної економіки

До базисних положень економічної теорії, на яких будується система державного регулювання національної економіки на сьогодні відносяться:

-теза про трудову основу багатства нації, висловлена й обґрунтований А.Смітом,

положення про фактори-учасників процесу формування споживчих вартостей (благ): праця, капітал і земля, висловлена Д.Рікардо й розвинене Ж.-Б.Сеєм,

теза про необхідність виділення й зміст відтворювального процесу, висловлена спочатку Ф. Кене, розвитий далі Дж. Ст. Мілем і К.Марксом.

положення про необхідність поділу понять і можливості самостійного аналізу процесу виробництва благ і виробництва вартості, висловлене спочатку Д. Рікардо й розвинене К.Марксом.

До основних положень економічної теорії ставляться:

теорія продуктивних сил Ф.Аркуша, ідея якої полягає в тому, що ріст суспільного багатства досягається не розрізнена дія окремих факторів, а через погоджену діяльність людей,

співвідношення попиту та пропозиції як основа формування ринкової ціни, ринкова рівновага як рівність цін попиту та пропозиції висловлене й обґрунтоване А.Маршаллом,

попит як визначальний момент у розвитку сучасній ринковій економіці - теза висловлений і всебічно розвитий Кейнсом,

теза про необхідність аналізу економічних циклів, причин їхнього виникнення, наслідків і засобів їхнього подолання, висловлена вперше К.Марксом, розвинене далі Н.Д.Кондрат’євым (довгі хвилі), У.Мітчелом

положення про загальну економічну рівновагу, висловлена А.Маршаллом і розвинене Л.Вальрасом, В.Парето,

нова теорія регулювання виробництва й зайнятості, обґрунтування необхідності коректування ринкового механізму за допомогою державного макрорегулювання, розвинене Кейнсом.

спільний розгляд проблеми рівноваги на ринку товарів і ринку грошей, висловлене й обґрунтоване Дж.Хіксом

До надбудовних положень економічної теорії, що діє на сьогоднішній момент у ринковій економіці, ставляться:

обґрунтування необхідності активної економічної політики держави, як необхідного моменту успішного розвитку економіки, висловлене Ф.Аркушем, підтримане К.Родбертусом, розвинене В.И.Леніним, і в обновленій формі подане Дж.Кейнсом,

необхідність використання теорії факторів виробництва при обґрунтуванні динаміки економіки на перспективу, висловлене вперше Ж.-Б.Сеєм, розвинене надалі Ч.Коббом і П.Дугласом, Я.Тінбергеном, Р.Солоу, А.И.Анчішкіним.

теза про необхідність включення науково-технічного прогресу як визначальної змінної економічного росту (Я.Тінбергена, Р.Солоу, А.И.Анчишкін).

рівняння обміну, що зв'язує обсяг грошей і товарів в економіці, обгрунтоване И.Фішером і розвинене М.Фрідменом.

положення про те, що ціни товарів визначаються кількістю коштів, висловлена М.Фрідменом і розвинене його послідовниками,

причина знецінення грошей (інфляції) в - надлишок грошової маси, управляючи останньої можна управляти інфляцією й економічною динамікою, теза висловлена М.Фрідменом і яка отримала широке поширення.

теза про те, що розвиток економіки ґрунтується на впровадженні новинок, інновацій («робити -тобто комбінувати речі й сили»), висловлений Й.Шумпетером і розвинутий Р.Солоу,

активна роль агентів відтворення в їхній реакції на дії держави по порушенню економічної рівноваги, висловлене прихильником теорії раціональних очікувань Р.Лукасом.

необхідність аналізу ситуації «недосконалої конкуренції», обґрунтована в роботах Э.Чемберлина й Дж.Робинсон,

Сьогодні можна вести мову про три принципово різні підходи до питання про роль держави в управлінні економікою:

Один з них представлений концепцією невтручання держави в економічні процеси. Своїми коріннями він сягає в теорію класиків політичної економії.

Другий підхід можна назвати «обмеженої інтервенції держави в економіку». Він припускає проведення макроекономічної політики, політики дирижизма, заснованої на монетаристських та інших сучасних теоріях.

Третій підхід припускає активну роль держави в проведенні економічної політики різними засобами, починаючи від керування обмеженими виробничими ресурсами, проведення структурно-галузеві й структурно-територіальної політики різними методами. Він пов'язаний із плануванням національної економіки відповідно до ідей К. Маркса, В. И. Леніна і їхніх послідовників в особі Г. М. Кржижановського, С. Г. Струмиліна й ін.

Найважливішою методологічною основою державного регулювання виступає теорія господарського кругообігу й відтворення суспільного продукту. Істотний внесок у її розвиток вніс К.Маркс, що розвиваючи ідеї Ф.Кене про економічні цикли, спробував обґрунтувати взаємозв'язок виробництва, розподілу й кінцевого споживання суспільного продукту. Основні положення цієї теорії, безпосередньо пов'язані з державним регулюванням економіки, можуть бути сформульовані в такий спосіб:

Процес відтворення є єдність відтворення матеріальних умов існування суспільства - продуктивних сил і відтворення суспільних відносин, тому державне регулювання розглядає рішення господарських завдань не ізольовано, а у зв'язку з відносинами власності й інших соціальних проблем.

Процес відтворення проходить ряд стадій: виробництво - розподіл - обмін - споживання, тому державне регулювання економіки виходить із діалектичної їхньої єдності. У ринковій економіці в сфері обігу пріоритетного значення набуває сфера обміну.

Процес відтворення здійснюється одночасно як у натурально-речовинної, так і вартісній формі. Із цього випливає принципова необхідність здійснення оцінки національного господарства як у його фізичному аспекті, так і вартісному при їхній органічній єдності. Забезпечення єдності матеріально-речовинного й вартісного складу суспільного продукту є необхідна умова його реалізації.

Все суспільне виробництво ділиться на два підрозділи I й II, що визначає натурально-речовинну структуру суспільного продукту.

Національний доход - єдине джерело нагромадження й споживання, а нагромадження - єдине джерело розширеного відтворення.

Надалі теорія господарського кругообігу модифікувалася у відповідності зі сформованими історичними обставинами. Д.Кейнс довів можливість досягнення рівноваги в економіці при недостатній зайнятості, а для повернення до повної зайнятості необхідно державне втручання головним чином за допомогою грошової й фіскальної політики.