Загальна класифікація методів державного впливу на економіку

О з н а к и
Суб'єкти регулювання	Вид регулювання	Функції регулювання
Державне	Пряме	Правове
		Адміністративне
		Бюджетне
	Непряме	Фінансово-кредитне
		Податкове
Суспільне	Непряме	Лобізм, участь представників громадських організацій в державних органах, економічні програми політичних партій і т.п.
	Саморегулювання	Суспільний вплив

Методи державного регулювання взаємопов'язані між собою і застосовуються звичайно в комбінації.

Разом з державним важливе місце в регулюванні господарських процесів займає суспільний вплив на економіку. Важливість його обумовлюються тим, що, по-перше, різноманіття об'єктів регулювання не дозволяє належним рівнем його здійснення тільки силами державних органів, а, по-друге, зосередження в одних руках функцій регулювання і контролю є живильним середовищем для корупції державних службовців тільки при скороченні контрольних функцій. Саме ці обставини роблять істотною державну підтримку органів суспільного регулювання. До них відносяться союзи підприємців і професійні союзи, суспільства захисту прав споживачів, екологічні рухи. Діяльність цих організацій використовується державою для контролю за сумлінністю конкуренції, екологічних стандартів, дотримання трудового законодавства і т.п.

Таким чином, методи ДРЕ — це сукупність способів, прийомів та засобів державного впливу на соціально-економічний розвиток країни.

Взагалі, методи ДРЕ класифікуються за такими ознаками: Прямі, Непрямі, Правові, Економічні, Адміністративні, Імперативні, Індикативні, Неформальні, Специфічні

Прямі методи ДРЕ - методи, за допомогою яких держава безпосередньо втручається в економічні процеси. Інструментами прямого втручання є:

• Держконтракт і держзамовлення

• Субсидії, субвенції, дотації

• Ліцензування, квотування, контингентування

• Прямі витрати уряду

• Встановлення фіксованих цін, валютних курсів

• Встановлення економічних, соціальних, екологічних стандартів.

Держконтракт і держзамовлення — це договори між державою і суб'єктами господарювання на виготовлення певного товару чи виконання певного виду послуг з метою задоволення і соціально-економічних потреб споживача, стимулювання вироб­ництва дефіцитного товару, у тому числі на експорт, розвитку пріоритетних галузей і виробництв, впровадження нових технологій, виконання міжнародних угод та задоволення соціальних потреб суспільства.

Держконтракт укладається з державними підприємствами й фінансується з державного бюджету.

Держзамовлення застосовується для підприємств недержав­ної форми власності й зазвичай фінансується із власних джерел підприємства, а держава надає при цьому певні преференції (лат. - перевага, привілей) та пільги (в оподаткуванні, кредитуванні, гарантуванні ринку збуту тощо).

- Субсидія — форма цільової фінансової або матеріальної допомоги держави окремим суб'єктам економіки (галузям, регіо­нам, фірмам, банкам, фізичним особам). Наприклад, житлові суб­сидії для населення.

- Субвенція — форма грошової чи матеріальної допомоги, що надається державою в екстремальних ситуаціях (стихійне лихо, війна, економічні кризи тощо).

- Дотація — різновид субсидій, а саме: асигнування, допла­та із державного бюджету з метою збалансування бюджетів ниж­чих рівнів.

- Ліцензування — видача державними органами дозволу на право займатися певним видом діяльності, у тому числі експор­тно-імпортними операціями тощо.

- Квотування — встановлення державою розмірів, частки у загальному виробництві, продажу, збуті, експорті чи імпорті.

- Контингентування — встановлення певних норм, обме­ження певними умовами. Наприклад, контингентована емісія, контингентовані товари, податки тощо.

- Фіксовані ціни на товари і тарифи на послуги — дер­жава встановлює певний рівень цін на ті чи інші товари і тарифи ' на послуги.

- Встановлення державних стандартів і нормативів — визначення єдиних вимог, норм стосовно якості, хімічного скла­ду, фізичних властивостей, ваги, розмірів, кількості тощо.

- Економічні стандарти і нормативи втілюють показники ефективності виробництва (наприклад, норми рентабельності, енерго-, праце-, матеріале- і взагалі ресурсомісткості продукції).

- Соціальні стандарти — офіційно встановлені державою нормативи у сфері соціальних відносин (мінімальна зарплата, мінімальна пенсія, рівень прожиткового мінімуму, тривалість ро­бочого тижня, відпустки, умови праці тощо).

- Харчові стандарти — встановлені державою вимоги щодо якості продуктів харчування. Наприклад, допустимі види харчових добавок (консерванти, барвники тощо), не шкідливих для здо­ров'я людини.

- Фармацевтичні стандарти — нормативи виготовлення лікарських препаратів, перелік ліків і фармацевтичних засобів, вживання і реалізація яких офіційно дозволена державою.

- Екологічні стандарти включають норми безпечного ви­киду

ви­киду шкідливих речовин у повітря чи водойми, рівень радіаційного забруднення тощо.

Непрямі методи ДРЕ — сукупність опосередкованих за­собів державного впливу на діяльність суб'єктів економіки (система правових та економічних методів).

Відмінність між прямим і непрямим втручанням в економіку у багатьох випадках дещо умовна, оскільки і перше і друге оформляється відповідними державними актами. Крім того, правове регулювання забезпечує як державне - пряме і непряме, так і суспільний вплив на економіку. Воно формує загальні умови економічної діяльності за допомогою розробки заходів заборони, дозволу і примушення. Методи прямого впливу на економіку переслідують досягнення передбачуваного ефекту безпосередньо, а методи непрямого регулювання сприяють створенню сприятливих умов для досягнення цього ж результату за допомогою певних важелів і стимулів. Розділення на пряме і непряме регулювання носить достатньо умовний характер. Часто державна економічна політика носить змішаний характер ( наприклад, регіональна політика). Пряме державне регулювання - безпосереднє втручання держави в діяльність суб'єктів господарювання на основі адміністративних або інших законодавчо закріплених методів регулювання; непряме – опосередкований вплив держави на економіку з використанням різного роду методів фінансового і кредитно-грошового регулювання. Наприклад, уряд хоче зменшити забруднення навколишнього середовища. Воно може купити очисні пристрої на певну суму грошей і розподілити їх по підприємствах, а може розпорядитися так, що всі заводи повинні придбати ці пристрої на таку ж суму. Суспільство повинне буде витратити однаковий об'єм засобів, проте в першому випадку - буде пряме державне втручання, в другом - непряме регулювання. Різниця між цими способами дії на господарські процеси полягає і в тому, що в першому випадку уряд, витрачаючи гроші безпосередньо, вимушено вдаватися до зміни рівня податків Якщо ж уряд просто регулює витрачання грошей, об'єм витрат обчислити набагато важче. На вершині всіх витрат, пов'язаних з непрямим регулюванням, лежать витрати, що знижують продуктивність. Тому доцільніше, щоб уряд уникав яких-небудь форм непрямих витрат і платив за все безпосередньо. Проте, відшкодувати ці витрати можливо лише збільшенням податків або зростанням дефіциту бюджету. Тому використання різних прийомів регулювання повинне супроводжуватися розрахунками їх економічності на основі зіставних витрат на заходи, що проводяться, і ефекту їх віддачі. Тільки у такий спосіб можна вирішити проблему розумного застосування різних методів регулювання, а не просто так, неначе вони нічого не коштують. Отже пряме регулювання національної економіки – це безпосередній вплив на господарські процеси. Засоби непрямого регулювання – опосередковані - розділяються у свою чергу на дві взаємозалежні групи. У першу групу входять регулятори, які діють на внутрішнє економічне життя підприємств і тільки через неї впливають на їхню ринкову діяльність. До них відносяться насамперед фінансові регулятори, які є обов'язковими для підприємств й організацій (бюджетна політика, оподатковування, регулювання доходів). Друга група опосередкованих регуляторів формує переважно зовнішнє середовище й через неї впливає на господарську діяльність підприємств. Такі регулятори називаються ринковими й охоплюють політикові цін, конкуренцію, зовнішньоекономічну, кредитну й процентну політику й т.д.). Ступінь використання державою прямих і непрямих, безпосередніх й опосередкованих регуляторів характеризує рівень державної політики на макрорівні й здатність держави оцінити свої можливості в забезпеченні стійких темпів і збалансованості національного господарства.

У державному регулюванні національної економіки перехідного етапу важливо виділити два різних аспекти. З одного боку, цей необхідний вплив на ринкові процеси, що проявляються насамперед у розробці державою зводу правил й обмежень ринкової діяльності. Завдяки цьому держава сприяє органічному вбудовуванню ринкових відносин у систему суспільних. Залежно від того, наскільки адекватні ці правила об'єктивним умовам господарювання, настільки органічно ринок вбудовується в суспільну систему. Державне регулювання ринку здійснюється шляхом законодавства через державне планування, на основі видаваних урядом нормативних актів. При цьому некомпетентність управлінських органів не означає порочність державного регулювання економіки взагалі і його противагу ринковим відносинам. З іншого боку, державний вплив на ринок за допомогою вилучення частини доходів через систему оподатковування для суспільних потреб реалізує державну фінансову політику.

Правові методи ДРЕ — система законів та законодавчих актів, що регламентують діяльність суб'єктів господарювання (визначають правовий простір).

Економічні методи державного регулюванню економі­ки пов'язані зі створенням державою фінансових чи матеріаль­них стимулів, здатних впливати на економічні інтереси суб'єктів господарювання й обумовлювати їхню поведінку. Інструменти економічних методів такі:

• Ставки податків

• Облікова ставка

• Митні тарифи

• Норми амортизації

- Адміністративні методи базуються на використанні сили державної влади. Це заходи (засоби) заборони, дозволу або примусу.

Застосування адміністративних методів необхідне і навіть ефективне у таких сферах:

1) прямий контроль держави над монопольними ринками;

2) охорона навколишнього середовища і здоров'я людей;

3) соціальний захист населення, визначення і гарантування мінімально допустимих життєвих параметрів — встановлення соціальних стандартів (гарантований прожитковий мінімум, регла­ментація умов праці тощо);

4) захист національних інтересів у міжнародних зв'язках (ліцензування експорту, державний контроль за імпортом капіталу, робочої сили, товарів тощо);

5) реалізація державних програм і планів.

- Імперативні методи регулювання (лат. — владний, наказовий) — це адміністративні методи.

- Індикативні методи (лат. — вказувати, орієнтувати) - це методи непрямого, опосередкованого впливу, що мають орієн­товний, рекомендаційний характер (наприклад, індикативні ціни). Інструменти адміністративного регулювання такі

• Укази, декрети, розпорядження

• Ліцензування, квотування, контингентування

• Встановлення фіксованих цін, валютних курсів

• Встановлення економічних, харчових, фармацев­тичних, соціальних, екологічних стандартів і нормативів

• Контроль за дотриманням законів і правил

• Санкції за порушення

- Неформальним засобом державного впливу на економі­ку є переконання. Держава використовує для його реалізації: публічні лекції, рекламу, спеціальні програми на радіо і телеба­ченні, публікації у періодичних виданнях, соціологічні дослідження й опитування, впливаючи таким чином на формування громад­ської думки, суспільної свідомості, економічного мислення.

Специфічним інструментом ДРЕ є державний сектор економіки — комплекс господарських об'єктів, які повністю або частково належать центральним чи місцевим органам держав­ної влади і використовуються державою для виконання нею економічних, соціально-культурних та політичних функцій.

Розрізняється також перспективне й поточне державне регулювання національної економіки. Поточний вплив на економіку в багатьох випадках більш значно й виразно, чим діяльність державних органів державного керування, що охоплюють більші проміжки часу.

Таким чином, державне регулювання економіки (ДРЕ) — це сукупність форм, методів та інструментів, за допомогою яких держава впливає на діяльність суб'єктів господарювання і ринкову кон'юнктуру з метою створення нормальних умов для функціонування ринку та вирішення складних соціально-економічних проблем суспільства.

Складні й суперечливі взаємини цілей соціально-економічного розвитку, їхнє взаємне переплетення й виникаючі побічні, як бажані, так і небажані наслідки, змусили державні регулювальні органи розробляти мети розвитку не окремо, а тільки в ув'язуванні один з одним. Саме тому завдання державного регулювання формулюються у вигляді набору найважливіших цільових настанов (багатокутників цілей):

економічний ріст,

високий рівень зайнятості,

стабільність цін (стійкість грошей),

зовнішньоекономічна рівновага.

Глобальною метою державного регулювання економіки є досягнення економічної й соціальної стабільності, зміцнення й удосконалювання існуючого ладу, адаптація його до умов, що змінюються.

Многогранність цільових настанов соціально-економічного розвитку й державного регулювання - основна риса сучасної економічної системи.

Завдання державного регулювання економіки обумовлені особливостями перехідного етапу розвитку економіки й охоплюють: - економічний ріст й економічний розвиток;

- повна й ефективна зайнятість;

- орієнтація на досягнення економічної ефективності;

- стабільний рівень цін;

- економічна воля;

- справедливий розподіл доходів;

- збалансованість зовнішньоторговельного балансу країни.

- глибоку розробку соціально-економічних проблем;

- всебічне вивчення потреб і забезпечення їхнього задоволення;

- розробку індикативних планів, національних і державних програм розвитку народного господарства;

- забезпечення високих і стійких темпів розвитку економіки;

- забезпечення збалансованості економіки на основі раціонального використання обмежених ресурсів.

Державне регулювання економіки спрямоване на реалізацію суспільної мети - максимізації суспільного добробуту. Воно також повинне задовольняти особистим цілям. Збіг суспільних й особистих цілей не завжди обов'язково. Наявність загальних прагнень представляє інтереси як суспільства в цілому, так і кожного його члена. Наявність загальної мети можливо лише в обмежених рамках через те, що особисті інтереси строго диференційовані й часто відрізняються від суспільних. Наприклад, одна частина населення зацікавлена в споживанні, інша - нагромадженні. У той же час, за формуванням суспільних цілей повинен бути строгий контроль, тому що останні можуть бути підмінені державною бюрократією своїми особистими під маркою “державні цілі”.

В умовах низького рівня економічного розвитку суспільна мета - ріст суспільного добробуту зводиться до примітивного його тлумачення - споживанню. Насправді суспільний добробут включає не тільки споживання, але й інші елементи, такі як умови здорового громадського життя, можливість подбати про потомство, чистоту навколишнього середовища й т.п. Нарешті, розширення споживання в майбутньому й поліпшення перерахованих вище параметрів пов'язане з нагромадженням. Тому проблема формування мети державного регулювання пов'язана з формуванням цільової функції й цільової системи, ієрархії цілей і необхідністю визначити складові споживання, такі як суспільні групи, територіальна приналежність і т.д. При цьому при формуванні суспільних цілей повинні бути враховані обмежуючі умови. Установлення обмежуючих умов - нижня межа нагромадження, навантаження на навколишнє середовище, обсяг фонду робочого часу й т.д. - викликає необхідність визначення пов'язаних з ними цілей. Не відтворювані природні ресурси завжди виступають як обмежуючі умови.

Формулювання й оптимізація суспільних цільових функцій становить основу державного регулювання економіки. Установлення суспільних цілей передбачає їхнє впорядкування й відбір. У результаті впорядкування й відбору залишаються найбільш важливі й істотні цілі, на основі яких визначаються кінцеві цілі й формуються суспільні програми реалізації. При цьому істотне значення має, хто здійснює впорядкування й відбір цілей і на яких принципах воно здійснюється.