3. Теорія суспільного добробуту та соціально-ринкової економіки.

3.1. Теорія суспільного добробуту.

В ході еволюції в теорії суспільного добробуту сформувалися три основні підходи до рішення справедливого розподілу благ: ліберталістський (ринково орієнтований), утилітаристський і эгалітаристський (соціально-орієнтований).

Ліберталістичний підхід передбачає, що справедливість того або іншого способу розподілу доходу слід оцінювати не з погляду кінцевого результату, а з погляду процесу. Ринковий розподіл є ненасильницьким процесом. Ніхто не нав'язує людям яких-небудь операцій і не примушує працювати довше, ніж вони цього хочуть. І оскільки сам процес справедливий, всі члени суспільства здійснюють обмінні операції на основі вільного волевиявлення, кінцеві результати ринкового процесу також завжди будуть справедливими. Ліберталісти під справедливим розподілом благ розуміють такий розподіл, який забезпечується саморегульованим механізмом конкурентного ринку.

Як показала практика господарювання за останні два сторіччя очевидним недоліком либерталистского підходу є недооцінка соціального аспекту, тобто соціальної нерівності, яка породжується не тільки, і не стільки відмінностями в напруженості і ефективності праці, скільки різницею в первинній наділеній ресурсами.

Утилітаристський підход полягає в тому, що загальний добробут є арифметична сума добробуту окремих індивідів. Максимум суспільного добробуту в рамках даного підходу досягається при Парето-оптімальном стані економіки. Парето-оптимальний стан економіки - це коли альтернативне рішення не може бути вибрано, якщо при цьому існує інша альтернатива, поліпшуюча життя деяким членам суспільства і нікому не погіршуючи. При відсутності диктатури (соціальний вибір не робиться однією людиною); незалежності сторонніх альтернатив (вибір між А і Б залишається незмінним, якщо вводиться третій, логічно допустимий, але нездійсненний варіант В). Недоліком цього підходу є те, що максимум суспільного добробуту може бути досягнутий при абсолютній рівності в розподілі, що в реальному житті практично неможливо досягти.

Эгалитаристский підхід припускає, що всі індивіди суспільства повинні мати не тільки рівні можливості, але і більш менш рівні результати господарювання. В рамках цього підходу поняття соціальної справедливості співпадає з поняттям рівності в розподілі, згідно якому, чим вище ступінь нерівності в доходах, тим нижче, за інших рівних умов, буде рівень суспільного добробуту. Тобто справедливим вважається розподіл, що максимізував дохід найменше забезпечених шарів суспільства. Розвиток цих ідей отримав в введені компенсаційних платежів, що полягали в тому, що зміна, яка дає вигоду одним людям, але приносить збиток іншим, може бути визнана приростом суспільного добробуту тільки тоді, коли ті, що виграли можуть компенсувати збиток тим, що програли так, що останні добровільно приймуть цю зміну: після того, як зроблені компенсаційні платежі, поліпшується стан тих, що виграли, а тим, що програли стає не гірше.

. Основні постулати цього погляду в сучасних умовах можна звести до наступних тез: держава покликана не тільки забезпечувати максимізацію суспільного добробуту за допомогою проведення політики перерозподілу доходів, системи прогресивного оподаткування, вимірювання «зовнішніх ефектів», але і розвитку науки, освіти, здійснення природоохоронних проектів.

Таким чином, теорії суспільного добробуту показують, що в них основна увага приділяється пріоритету людської особи. Майже у всіх теоріях природа добробуту розкривається з позицій індивідуального і суспільного добробуту при цьому головною умовою підвищення життєвого рівня визнається втручання держави в економіку у зв'язку з недосконалістю ринку. Для них характерне розширене трактування добробуту, що разом з тим не розкриває конкретного змісту його суті за допомогою визначення властивостей, меж, елементів і його структури.

У вітчизняній розробках умовно можна виділити два основні підходи в освітленні проблеми добробуту: споживчий і ресурсний. В рамках споживчого підходу структура потреб і ступінь їх задоволення розглядаються як завершуюча фаза відтворювального циклу, тобто добробут розглядається як функції суспільного виробництва. Згідно даному підходу, добробут визначається як досягнутий рівень споживання населенням благ і послуг, як ступінь задоволення суспільно визнаних потреб. Ресурсний підхід припускає залежність добробуту від величини національного доходу, фонду споживання, які, у свою чергу, визначаються зростанням суспільного виробництва, вдосконаленням його структури. Зростання виробництва, з одного боку, забезпечує населення продовольчими і непродовольчими товарами, а з іншою, підвищує його реальні доходи. Підвищення добробуту розглядається як функція економічного зростання.

Таким чином, впродовж двох сторіч в теорії добробуту тісно існували дві основні концепції: ринковий принцип розподілу благ в умовах однорідності ринків і принцип перерозподілу за допомогою державного втручання в економіку. Формування концепцій теорії соціального добробуту відповідало певному етапу розвитку суспільства. У всіх цих теоріях чітко простежуються проблема співвідношення індивідуального і суспільного добробуту, взаємозв'язок цих понять з розвитком економіки, людини і його потреб, з історичним розвитком.

Виходячи з цих трьох підходів, в теоретичній частині дослідження добробуту сформувалися дві з трьох фундаментальних теорем добробуту. При цьому перша теорема – в рамках першого підходу, друга – в рамках другого і третього підходів. Перша теорема полягає в допущенні того, що всі індивіди і фірми переслідують власні інтереси і приймають ціни як дані, тоді конкурентна рівновага оптимально по Парето. Ця теорема адаптована до умов однорідного ринку і довершеної конкуренції. Тому її застосування в умовах неоднорідності товарів і господарюючих суб'єктів неефективно.

Друга теорема полягає в допущенні того, що всі індивіди і виробники рухомі власними інтересами, а ціни задаються ринком, тоді майже будь-яке Парето оптимальна рівновага може бути досягнута через конкурентний механізм за умови стягування відповідних одноразових податків і виплати одноразових трансфертів. Функції суспільного добробуту дозволяє визначити необхідність компенсаційних платежів. Теорія добробуту носить нормативний характер. У цьому контексті застосування другої теореми пов'язане із спробою усунення недоліків ринкового механізму за допомогою державного втручання в перерозподіл доходів і обгрунтуванням можливості соціалізму. У основі даної теореми також лежить її застосовність до умов однорідного ринку і не розглядає аспект зростання добробуту.

Третя теорема добробуту пов'язана з побудовою функції К.Эрроу. Він рахував, що функція добробуту, що здійснює зв'язок між індивідуальними перевагами і соціальним вибором, повинна відповідати чотирьом вимогам: перехідності або універсальності (якщо соціальний вибір А переважно, чим вибір Би, а вибір Би – вибору В, то вибір А переважно, чим вибір В); ефективності Парето (альтернативне рішення не може бути вибрано, якщо при цьому існує інша альтернатива, що реалізовується, поліпшуюча життя деяким членам суспільства і нікому не погіршуюча); відсутності диктатури (соціальний вибір не робиться однією людиною); незалежності сторонніх альтернатив (вибір між А і Б залишається незмінним, якщо вводиться третій, логічно допустимий, але нездійсненний варіант В).

Звідки і слідує формулювання третьої теореми, яка свідчить, що не існує функція суспільного добробуту Эрроу, яка задовольняє умовам універсальності, прийнятності по критерію Парето, незалежності і відсутності диктатора. Ці чотири умови характеризують однорідний ринок, що і обумовлює їх нездійсненність. У іншій інтерпретації ця теорема ставить питання про можливість існування альтернативних варіантів розподілу багатства з метою визначення суспільних інтересів за допомогою інтересів індивідів.

Сьогодні економічна теорія добробуту знаходиться в своєрідному стані. В рамках першої і другої теореми ринковий механізм має велику гідність, пов'язану з конкурентною рівновагою і оптимальністю по Парето і вони застосовні до умов однорідного ринку. Проте розподіл національного доходу веде до непереборних труднощів, узагальнене третьою теоремою. І спроби збільшення добробуту пов'язано з теоретичними труднощами, що полягають, зокрема, в неоднорідності ринку. Але жодна з цих теорем не дає відповіді на питання про шляхи зростання суспільного добробуту.

Проте розподілити можна лише те, що було заздалегідь створене, тому необхідно удосконалювати не розподіл, а перш за все, знайти напрям зростання суспільного добробуту шляхом підвищення ефективності господарювання.