Види регулювання цін

1. Пряме державне втручання в процес ціноутворення шляхом установлення цін, на так звані акцизні товари.

2. Безпосередній вплив на формування цін шляхом установлення державних субсидій.

3. Державний вплив на зовнішньоторговельні ціни, а саме використається державне заохочення експорту шляхом звільнення експортерів від деяких податків.

У деяких країнах використаються також:

• експортні субсидії;

• пільгові транспортні тарифи.

4. Установлення фіксованих цін на товари й послуги, в основному, державного сектори - поштово-телеграфні послуги, э/енергія й т.д. У цьому випадку штучне заниження ціни й тарифів сприяє зниженню витрат виробництва в приватному секторі.

5. Фіксація цін на міждержавному рівні. Щорічні встановлення закупівельних цін на з/господарську продукцію в країнах ЄС або встановлення цін на вугілля й чорні метали Європейським об'єднанням вугілля й стали.

Непрямі методи регулювання.

Фінансово-кредитні методи державного регулювання.

В основному їхньою метою є регулювання кон'юнктури ринку для запобігання можливих криз надвиробництва й прискорення виходу з періоду стагнації. Головною сферою дії цих методів є кон'юнктура в період її підйому й спаду. Згладити кон'юнктурні коливання, а отже зм'якшити наслідку кризи можна за допомогою політики в області ціни кредитних ресурсів. У період різкого підйому, що загрожує перерости в кризу кредитні ресурси стають більше дорогими й навпаки, у період стагнації застосовуються міри до здешевлення кредитних ресурсів, що стимулює капітальні вкладення. Дана дія здійснюється за допомогою впливу національного банку на формування кредитних ресурсів. Головною функцією національного банку є контроль за грошовим обігом і діяльністю приватних банків.

Методи, використовувані для регулювання грошово - кредитної політики:

1. Регулювання дисконтної ставки.

2. Регулювання операцій на відкритому ринку.

3. Регулювання ризику й ліквідності банківських операцій.

4. Установлення норм обов'язкових резервів у комерційних банках.

5. Регулювання грошової маси в обігу.

6. Регулювання по окремих видах кредиту.

Національний банк, як правило, не проводить розрахунково-касових операцій, а встановлює різні нормативи діяльності приватних банків і видає їм кредити.

Регулювання величини кредитних ресурсів, видаваних комерційним банкам.

Збільшення видаваних кредитних ресурсів здійснюється в наступних випадках:

- необхідності послабити національну грошову одиницю з метою підтримки національного експорту.

- при необхідності усунення процесів стагнації виробництва.

Зменшення кредитних ресурсів здійснюється при:

• необхідності зупинити ріст інфляції;

• необхідності зміцнення грошової одиниці.

Регулювання ставки % є більше оперативним способом впливу на процеси в економіці. Це пов'язане з тим, що величина %-ний ставки визначає не тільки потреба й цінність кредитів, але й впливає на величину й %-ные ставки по депозитах.

Операції на відкритому ринку укладаються в продажі або покупці ЦБ у КБ державних цінних паперів або інших кредитних зобов'язань по ринковому або заздалегідь оголошеному курсі. Ці операції відображаються на стані резервів банківської системи й використаються як метод її регулювання.

Регулювання ризику й ліквідності банківських операцій.

1). Зміна нормативів - функція нац. банків. Одним з таких нормативів є рівень ліквідності.

Л =Дб : ПРО, де

Л - рівень ліквідності;

Дб - кошти банків каса, кошти на кореспондентських рахунках, быстрореализуемые цінні папери

О - обсяг зобов'язань (кошти на розрахункових рахунках клієнтів, депозити, кредити).

Фактичне збільшення вимог по підтримці ліквідності означає зменшення можливості банків по кредитуванню.

Регулювання ставки рефінансування (ставка, по якій видаються кредити комерційним банкам). Тому що позикові кошти становлять у банків значну величину, то зміна ставки рефінансування впливає й на % ставку по кредитах комерційних банків.

Регулювання розмірів резервів – ці дії аналогічні встановленню розміру ліквідності. Ефект досягається той же. Тільки не за рахунок необхідності підтримки певного обсягу коштів на рахунках, а за рахунок віднесення цих коштів на спец. резервні рахунки в національному банку. Відмінністю цих методів є тільки те, що резерви банків можна формувати за рахунок придбання державних цінних паперів, які приносять певний дохід, тобто банки можуть або перелічити власні кошти на резервні рахунки, або придбати за них цінні папери й направити їх на зберігання. Другий варіант більше вигідний для банків, тому що він одержує % чим стимулюється вкладення банків у фінансування бюджетного дефіциту.

Регулювання грошової маси в обігу.

Використається безліч методів визначення необхідних для обігу грошей.

Контроль по кредитах. Контролюються виконання умов кредитних угод. Строки повернення, цільове використання, величина застави й т.д.

Податкові методи регулювання економіки.

Податкова система передбачає сукупність ставок. Виділення оподатковуваних баз і методів збору податків. Податкова система переслідує дві мети: - фіскальну, тобто формування бюджету держави;

• регулюючу.

Фіскальна функція реалізується при складанні державного бюджету.

В Україні для реалізації фіскальної функції передбачені наступні види податків:

1). Загальнодержавні, вони підрозділяються на непрямі, прямі й майнові.

Непрямі - ті, які включені в ціну реалізації продукції. (ПДВ, акцизний збір, податок із продажу) В Україні ПДВ визначається як різниця між ПДВ, включеного в ціну спожитої сировини, матеріалів, товарів.

Акцизний збір відрізняється від ПДВ тем, що він установлюється на окремий перелік товарів і по диференційованих ставках.

Податок із продажів. Цей податок установлюється в % від ціни кінцевої реалізації.

Прямі податки, ті, які розраховуються залежно від вибраної оподатковуваної бази. Податок на прибуток ставка 25%.

Податки на оплату праці (прибутковий податок, внески в пенсійний фонд, відрахування у фонди соціального страхування, зайнятості), відрахування в позабюджетні фонди від обсягів реалізації або товарної продукції в інноваційний фонд, відрахування до фонду дорожнього будівництва й т.п.

Тарифи, використовувані у ВЭД: мита й тарифних зборів на конкретний перелік товарів (розраховується в % від митної вартості).

Майновий: податок на землю, на майно.

Регулююча функція податків укладається в зниженні загальної їхньої суми для тих виробників товарів і послуг, збільшення ефективності діяльності яких вигідно для держави. Регулююча функція податків виходить із двох аспектів: 1) система пільг і 2) система ставок.

Схема дії податкових пільг передбачає, що прибуток, що підлягає оподатковуванню, зменшується на ті витрати, які понесені підприємством по пільгованих напрямках (наприклад) витрати на НИОКР, 2) витрати на технічне переозброєння й модернізацію виробництва; 3) витрати на утримання соціальної сфери; 4)витрати на добродійність).

У деяких країнах застосовується більше посилена система податкових пільг, при якій по особливо важливих напрямках фінансування, льготированию підлягає не частина балансового прибутку, а вся сума, що підлягає виплаті в бюджет. По цьому варіанті пільгується прибуток, спрямована на збільшення числа робочих місць. Т.о., при реалізації регулюючої функції оподатковування завданням державних органів є визначення найбільш важливих напрямків витрат.

Другим підходом у формуванні податкових пільг є визначення тих напрямків, реалізація яких бюджетними методами менш ефективна. Регулювання за допомогою ставок податку спрямовано на підтримку конкретних секторів економіки.

Використання льготированных ставок також застосовується залежно від галузевої приналежності (АПК - 15 %).

Регулююча функція податків також застосовується при необхідності обмеження діяльності не відповідає інтересам держави. Наприклад: імпорт товару, що стримує виробництво аналогічного в країні. Розвиток екологічно небезпечного виробництва й т.д. а також для підтримки середнього рівня рентабельності в найбільш ліквідних галузях (казино, та ін.). У даних випадках податкова ставка буде завищена.

По своїй природі амортизаційні методи регулювання схожі з наданням податкових пільг. Якщо податкові пільги, не змінюючи балансового прибутку, змінюють її оподатковувану частину, то за допомогою амортизаційного регулювання збільшується собівартість, таким чином зменшується величина балансового прибутку.

Збільшення амортизації без податкових пільг дозволяє досягти тих же результатів як при наданні податкових пільг. Однак при цьому значно розширюється й деформується сфера діяльності додаткових пільг.

Податкові пільги стимулюють тільки розширення виробництва, а при амортизаційному регулюванні сфера діяльності направляється й на відновлення ОФ.

Якщо податкові пільги застосовуються по всьому спектрі витрат (тобто всі витрати не залежно на яке встаткування), то за допомогою амортизаційного регулювання можна досягти стимулювання конкретних напрямків витрат. Це досягається встановленням різних норм амортизації на різні види встаткування (чим боле прогресивне встаткування, тим вище норма амортизації).

Якщо податкові пільги діють одноразово, по факті витрат, то амортизаційні пільги поширюються на весь період окупності встаткування.

Амортизаційне регулювання реалізується в трьох основних формах:

1. Вартісна оцінка основних фондів протягом їхньої експлуатації. Сутність цієї форми в значній мірі знижує залежність господарських результатів підприємства від рівня інфляції шляхом надання права підприємству автоматично індексувати балансову вартість основних фондів при перевищенні 5-% значення рівня інфляції дозволяє їм збільшувати суму амортизаційних відрахувань і тим самим скорочувати суму податків із прибутку.

2. Надання амортизаційних пільг. Їхня сутність укладається у встановленні більше високих норм амортизації на прогресивне встаткування, що більшою мірою сприяють прискоренню НТП. Наприклад, якщо норма амортизації на традиційне металорізальне встаткування становить 15 %, те на ті його види, які характеризуються меншим споживанням електроенергії - 25%.

У результаті придбання саме цього виду встаткування підприємства одержують додаткові пільги у вигляді зниження суми податків.

3.Прискорена амортизація. Її сутність укладається в тім, що підприємство за своїм розсудом, але з урахуванням необхідних вимог до встаткування (новизна, продуктивність) може змінювати порядок рівномірного нарахування амортизації.

	РОКИ
	1-ий	2-ий	3-ий	4-ий	5-ий
Рівномірне	20 %	20 %	20 %	20 %	20 %
Прискорена амортизація	40 %	30 %	10 %	10 %	10 %

Таким чином, списуючи в перші два роки до 70 % вартості основних коштів одержує не тільки пільги по податках, але й прискорює оборотність амортизаційних фондів. Отже, установленням правил прискореної амортизації держава може стимулювати придбання підприємствами більше нових зразків техніки, хоча й більше дорогих.