5.4. Домашнє господарство в національній економіці

Домашні господарства охоплюють всіх постачальників ресурсів для підприємств і держави, а з іншого боку – всіх споживачів товарів і послуг.

Домашні господарства проявляють такі види економічної активності:

• створюють пропозицію факторів виробництва на ринку ресурсів;

• сплачують особисті податки до державного бюджету;

• споживають частку одержаного доходу на товарному ринку і формують споживчий попит;

• заощаджують частку одержаного доходу на фінансовому ринку, чим створюють потенційні можливості для кредитування підприємств і подальшого перетворення кредитів у інвестиції.

5.5. Функції держави і форми державного впливу на національну економіку

Проблеми оздоровлення національної економіки по своїй значимості випливають за рамки звичайних управлінських дій. Їхнє рішення повинне базуватися на використанні функцій держави в народному господарстві. Саме держава повинне різко зменшити елементи матеріально-речовинної й товарно-грошової незбалансованості, створюючи умови для конкуренції. Для цього воно повинне сприяти:

1. оздоровленню й зміцненню грошової системи;

2. здійсненню радикальних структурних зрушень;

3. скороченню неефективних виробництв через механізм банкрутства й зміни власників;

4. реконструкції й перепрофілюванню нежиттєздатних виробництв;

5. проведенню організаційно-диверсифікаційних заходів, що забезпечують демонополізацію економіки;

6. створенню механізмів вивільнення, перекваліфікації, працевлаштування й соціального захисту робочої сили, що вивільняється.

Стає очевидним, що без виконання відомих функцій держави реформування економіки неможливо.

У сучасних умовах господарські процеси протікають у трьох рівнях:

- домашнім господарстві; організаціях і підприємствах; суспільному секторі,

яким відповідають три типи учасників економічного життя:

- домашнє господарство; підприємство; держава.

Держава не тільки виконує свої обов'язкові централізовані функції, але хазяює на макрорівні. Діяльність держави охоплює не тільки сферу бюджету, але й зачіпає, у деякій мері, суспільні ресурси. У перехідний період всеосяжне макрогосподарство - істотний елемент економічної дійсності, що підлягає регулюючому впливу держави. Держава безпосередньо або опосередковано орієнтує виробництво на здійснення стратегії розвитку макрогосподарства. Звичайна дія безпосередніх регуляторів відбувається в рамках окремих підприємств, у той час як опосередковані створюють так називані “правила гри” для всього виробничого сектора шляхом активізації товарно-грошових важелів.

Основна економічна одиниця економіки - це підприємство, де відбувається об'єднання суспільного капіталу й робочої сили. Державні підприємства виступають як власники суспільного капіталу. Господарська діяльність держави на макрорівні охоплює й кооперативні форми підприємств.

У цілісній економічній системі домашнє господарство відіграє ключову роль, тому що воно виступає головним джерелом робочої сили і є найбільш важливим ринком товарів народного споживання. Домашнє господарство визначає мету й надає зміст суспільному виробництву.

Державне регулювання економіки в умовах ринкового господарства являє собою систему державних заходів законодавчого, виконавчого й контролюючого характеру, здійснюваних правочинними державними установами й громадськими організаціями з метою стабілізації й пристосування існуючої соціально-економічної системи до умов, що змінюються.

З погляду виконуваних функцій державний вплив на економіку містить у собі:

- законотворчість,

- адміністрування - створення й припинення діяльності суб'єктів господарювання,

- інформування господарюючих суб'єктів про економічну ситуацію й можливу її зміну в майбутньому на шляху розробки прогнозів й індикативних планів як країни в цілому, так й окремих її територіальних утворень,

- регулювання діяльності регіонів, галузей і великих підприємств у загальнонаціональних цілях,

- контроль за поточною діяльністю підприємств, з метою запобігання порушень існуючого законодавства.

Основні форми впливу держави на соціально-економічний розвиток країни

— це загальні напрямки регулювання соціально-економічних процесів, що відбуваються в країні. Форми впливу держави в сучасних умовах (форми ДРЕ) є такими:

1. Бюджетно-податкова.

2. Кредитно-грошова.

3. Адміністра­тивно-економічна.

4. Цінова.

- Бюджетно-податкове регулювання пов'язане з функці­онуванням державних фінансів, формуванням державного бю­джету та державними витратами і спрямоване на реалізацію цілей соціально-економічного розвитку країни. Воно охоплює:

• Бюджетно-податкову систему регулювання

• Визначення джерел надходження коштів у державну казну

• Формування системи оподаткування, визначення об'єктів та рівня їх оподаткування

• Регулювання процесу формування витрат господарських суб'єктів через норми амортизації, відрахування у різні фонди тощо

• Визначення статей державних витрат

• Регулювання дефіциту державного бюджету

- Кредитно-грошове регулювання — діяльність держави, спрямована на забезпечення економіки повноцінною і стабіль­ною національною валютою та регулювання грошового обігу відпо­відно до потреб економіки. Воно охоплює:

• Систему кредитно-грошове регулювання

• Емісію грошей

• Контроль за грошовим обігом та інфляцією

• Встановлення розміру облікової ставки

• Операції на відкритому ринку

• Встановлення розмірів обов'язкових резервів

• Регулювання діяльності комерційних банків

• Валютне регулювання

- Адміністративно-економічне регулювання передбачає заходи адміністративного та економічного характеру, спрямовані на створення умов для функціонування ринкової системи та реа­лізації соціальних цілей суспільства.

Заходи адміністративно-економічного регулювання охоплюють:

• Демонополізацію економіки

• Роздержавлення, приватизація

• Макроекономічне планування і регулювання

• Формування системи економічних, екологічних та соціальних стандартів і нормування

• Націоналізацію (денаціоналізація)

• Регламентування зовнішньоекономічної діяльності

• Встановлення фіксованих цін

• Перерозподіл амортизаційних відрахувань

• Списання кредитної та податкової заборгованості

• Ліцензування, квотування, контингентування

- Цінове регулювання — вплив держави на ринкове ціноутво­рення за допомогою законодавчих, адміністративних чи судових заходів з метою здійснення кон'юнктурної та структурної полі­тики, приборкання інфляції, стимулювання виробництва, його модернізації, посилення конкурентноздатності національної еконо­міки, пом'якшення соціальної напруги тощо. Методи цінового регулювання включають:

• Нагляд за цінами

• Непрямий вплив на ціни

• Державне втручання у процес ціноутворення

• "Лідерство у цінах"

• Прямий державний вплив на ціни

Встановлення фіксованих пільгових цін і тарифів (межі їх підвищення).

Активна участь держави в економічному житті обумовлено, як мінімум, трьома причинами.

По-перше, цього вимагає "стрижень" ринкового механізму - конкуренція. Розвиток монополій підриває конкурентний початок ринкової економіки, негативно позначається на рішенні макроекономічних проблем, веде до зниження ефективності суспільного виробництва. Тому всесиллю монополій повинні бути протипоставлені законодавча й інша антимонополістична діяльність держави.

Перший досвід організованої антимонопольної діяльності держави був покладений прийняттям антитрестовського законодавства в США в 1890 р. ("Закон Шермана"). Пізніше аналогічні закони з'явилися в інших країнах. Антимоно-полистическое законодавство спрямоване на підтримку такої структури виробництва, що дозволяла б йому залишатися конкурентоспроможної. Розрахунки показали, що одна компанія не повинна провадити більше 40 відсотків того або іншого виду продукції. Передбачено обмеження на частку акцій інших компаній, якими може володіти велика корпорація. Законодавство забороняє всяка змова по штучній підтримці цін, не відповідному реальному співвідношенню між попитом та пропозицією.

Правовий захист виробників і споживачів є найважливішою функцією держави. Насамперед повинне бути забезпечене право власності. Власник, не впевнений у недоторканності своєї власності, буде побоюватися її відчуження й не зможе використати на повну силу творчий і матеріальний потенціал.

По-друге, завжди існували такі види виробництва, які "підривають" ринковий механізм. Насамперед це виробництво із тривалим строком окупності капіталу, без яких суспільство не може обійтися, а результати яких не можна порівняти в грошовій формі: фундаментальна наука. підтримка обороноздатності країни, охорона правопорядку, утримування непрацездатних, організація утворення, охорона здоров'я, створення й підтримка нормального функціонування загальноекономічної структури (грошовий обіг, митний контроль і ін.).

По-третє, є причини, що випливають із обмежених можливостей ринкових саморегуляторів: забезпечення рівноваги в економічній системі, підтримка зайнятості населення на необхідному рівні, правове забезпечення функціонування ринкового механізму, розробка теорії суспільного вибору й принципів раціонального економічного поводження. Держава покликана коректувати ті недоліки, які властиві ринковому механізму. Ринок не сприяє збереженню не відтворюваних ресурсів, захисту навколишнього середовища, не може регулювати використання ресурсів, що належать всьому людству (рибні багатства океану). Ринок завжди був орієнтований на задоволення запитів тих, хто має гроші.

- Адміністративні методи державного регулювання знаходять ефективне застосування в таких основних напрямках:

Прямий контроль держави над монопольними ринками; адміністративне регулювання ринків тих товарів нееластичного попиту, які віднесені до монополії держави, із застосуванням планування цін, введенням твердих ставок акцизних податків;

Забезпечення економічної безпеки виробництва;

Розробка стандартів, необхідних для здійснення всіх видів виробничої й економічної діяльності й контролю за їхнім виконанням;

Визначення й підтримка мінімально припустимих параметрів життя населення;

Захист національних інтересів у сфері міжнародних економічних відносин. Сфера застосування адміністративних регуляторів ринкових відносин досить велика. У країнах з розвитий економікою вони успішно "працюють" на підвищення ефективності економічних відносин.

Однак вплив держави на економіку не може носити довільний характер. Конкурентний ринок "диктує" економічним діям держави свої вимоги. Застосування "зовнішніх" регуляторів не повинне вести до ослаблення ринкових стимулів. У противному випадку суспільство зіштовхується з такими явищами, як розлад грошової системи й державних фінансів, з переплетенням безробіття зі зростаючою інфляцією й т.д.