4. Активні методи навчання

Література:

1. Бадмасв Б.Ц. Методика преподавания психологии.- М.: ВЛАДОС, 2001.-304

2. Басова Н.В. Педагогика и практическая психология. - Ростов н/Д.: Фенікс, 1999.-416 с.

3. Зимняя И.А. Педагогическая психология. Учебник для вузов. - М.: Логос, 2000. - 384 с.

4. Мостова І.М. Навчання без надмірних зусиль. - Чернівці, 2000. - 96 с.

5. Педагогічна психологія: ІІавч. посібник / Л.М.Проколієнко, М.Й.Боршевський та ін.; За ред. Л.М.Проколієнко, Д.Ф.Ніколенка. - К., 1991.

6. Савчин М.В. Педагогічна психологія. Навчальний посібник. - Дрогобич. - 142 с.

4.1. Психологія активних методів навчання

Ж. П'яже розглядав розвиток у відриві від навчання. ГІ.Я.Гальперін і Д.Б.Ельконін заперечували дане твердження. На їхню думку, розвиток можливий лише у тому випадку, якщо відбувається учіння та навчання.

Л.С.Виготський стверджував, що навчання йде попереду розвитку і веде його за собою. Дослідження дозволили експериментально підтвердити й обґрунтувати висунуту Л.С.Виготським гіпотезу про провідну роль навчання у розумовому розвитку дітей і розробили цілісну теорію розвиваючого навчання. Основними складовими даної теорії є: зміст навчання - теоретичні знання; метод - організація спільної діяльності особистості; продукт - головні психологічні новоутворення. Суть її полягає в тому, щоб у процесі -навчання не тільки дати особистості ту чи іншу суму знань, а навчити їх самостійно орієнтуватися в науковій і будь-якій іншій інформації. Це означає, що „школа повинна учити мислити, тобто активно розвивати основи сучасного мислення. Іншими словами, необхідно організувати таке утворення, що має розвиваючий характер".

Отже, правильно вчитися — це вчитися мислити.

Теорія розвиваючого навчання надзвичайно підходить до вузівського навчання та імпонує творчо працюючим викладачам. Адже продуктом вузівського навчання повинен стати фахівець вищої кваліфікації, серед професійних та особистісних якостей якого чільне місце повинні посідати інтелект і моральність, що є результатом впливу розвиваючого навчання.

Тому викладач психології під час навчальної діяльності має експериментувати щодо структури змісту та методів викладання, вносячи елементи системи розвиваючого навчання. Робота викладача психології з удосконалення методики свого предмета природно повинна зливатися з теоретичними та експериментальними психолого-педагогічними дослідженнями з теорії навчання у вузі. І це може стати результатом, який вийде за межі викладання психології та зробить суттєвий внесок у дослідження проблеми розвиваючого навчання в умовах вищої школи.

Отже, розвиток особистості відбувається не поступово, а під впливом навчання, яке дає великий розвиваючий ефект.

Завдяки розвиваючому навчанню студент у своїй навчальній діяльності піднімається на нову, вищу сходинку - від навчання під керівництвом і щоденним контролем учителя до- самостійного оволодіння науковою картиною світу, оволодіває методами навчання та самонавчання.

Навчальна діяльність студента, який навчається у вузі, побудована так, що не викладач, а сам студент робить себе фахівцем вищої кваліфікації.

Викладач не просто вчить студента науки, а пояснює йому, як учитися самостійно. Причому не тільки читати наукову нітературу, але й самостійно мислити, навіть слухаючи лекції. ('права у тому, що лектор не переказує всю науку, не може і не повинен цього робити, а подає той матеріал, орієнтуючись на який, студент безпомилково знайде у літературі потрібні наукові положення для його підготовки. Крім цього, прослухавши лекцію, він навчиться переоцінювати наукові положення в реальному жигті, все аналізувати та оцінювати. Такі ж можливості отримує студент і під час інших занять (практичних, лабораторних, семінарських тощо), щоб після цього, самостійно читаючи літературу, вникнути у суть проблеми, розв'язати її та застосовувати у своїй професійній діяльності.

У такий спосіб, викладач допомагає студенту напрацювати півні вміння вчитися самостійно, що суттєво відрізняється від навчання у школі.

Взаємодія вузівського викладача зі студентом, яка відповідає духу і букві розвиваючого навчання, передбачає не стільки накопичення різних відомостей, які студент почерпнув із книг, скільки розвиток його особистості поряд із освіченістю, творчим мисленням і вмінням діяти у будь-якій ситуації. А що стосується знань, то вони залишаться у пам'яті, якщо були засвоєнні свідомо, а якщо й забудуться, то зможуть відтворитися під час практичної діяльності.

Саме вміння самостійно вчитися, знаходить потрібні для діяльності знання і є плодом розвиваючого навчання. Коли студент не тільки багато про що дізнається, але й розвивається як фахівець, як активна особистість, яка знаходиться у постійному пошуку, є творчою.

Розглядаючи психологічні аспекти формування навчальної діяльності студента, необхідно виявляти основні характеристики діяльності викладача: як повинен будувати свою роботу викладач, яка повинна бути методика, щоб навчання студентів не тільки озброювало їх науковими знаннями, а й забезпечувало відповідний і моральний розвиток.

Найважливішим, на думку науковців, у розвиваючому навчанні є зміст навчального матеріалу. Він повинен бути таким, щоб оволодіння ним розвивало основи мислення. Отже, першочерговим методичним завданням є підбір теоретичного матеріалу, на якому викладач буде акцентувати увагу студентів, вивчаючи ту чи іншу проблему. Зміст цього матеріалу може бути викладений у лекції або винесений на семінарське заняття, або опрацьований на практичному чи лабораторному занягтях.

Забезпечення у студентів інтелектуального розвитку здійснюватиметься тоді, коли навчальний процес буде випереджати рівень розвитку студентів на даний момент. Тобто, на думку Виготського, тільки те навчання є позитивним, яке випереджає розвиток, забігаючи наперед. Тому при підбиранні змісту навчального матеріалу для викладання потрібно орієнтуватися на теоретичні положення.

Якщо звернутися до досвіду викладання психології, то студентам імпонує не перерахування різновидів тих чи інших исихічних процесів, навіть із розкриттям їх сутності, а їх теоретичне пояснення. Звідки і для чого вони історично виникли, для чого вони є, який механізм їх функціонування. На основі цього виникає завдання викладача: вносити у процес викладання теоретичні обґрунтування, яких немає у підручнику.

Теоретичний матеріал належить подавати так, щоб він підходив і для лекції, і для практичного заняття (наприклад пояснення наукових поглядів щодо психологічної природи нам'яті в історії психології). Добре оволодівши теорією, студент исгко зможе оперувати даними поняттями.

Але щоб правильно підбирати теоретичний матеріал, потрібно знати, що таке теоретичні знання, які їх особливості.

1. Теоретичні знання не виникають на основі зовнішнього спостереження, а шляхом аналізу ролі та функцій цілісної системи, що є похідною основою всіх проявів даної системи (студент учиться мислити теоретично, вникаючи в сутність явищ, які спостерігає, встановлюючи їх внутрішні зв'язки та взаємозалежності).

2. Теоретичні знання виникають на основі аналізу реально існуючих внутрішніх зв'язків між предметами та явищами, а не зовнішніх їх властивостей.

З .Характерною особливістю теоретичних знань є те, що вони відображають внутрішні взаємовідносини і зв'язки предметів, які недосяжні для безпосереднього сприймання та уявлення суб'єкта (наприклад поняття "людина" доступне для сприйняття, на відміну від поняття "особистість", яке є абстракцією).

4) Є взаємозв'язок теоретичних знань із практикою. Адже будь-яка найвіддаленіша теорія слугує практиці, тому найважливіше завдання педагога — дати студенту зрозуміти та оволодіти значенням теоретичного знання для практики (інколи буває, що з психології студент теорію знає дуже добре, а застосувати її на практиці не в змозі).

Викладач повинен постійно пам'ятати, що від усвідомлення студентом реальної користі теорії залежить ставлення студента до предмета який він вивчає.

Для досягнення того, щоб студент міг теоретичні знання застосувати на практиці, викладач повинен:

демонструвати теоретичні положення на практичних прикладах для ліпшого оволодіння життєвим досвідом; шляхом виведення наукового висновку аналізувати факти дійсності;

практично застосувати теорію до аналізу та оцінки актуального життєвого факту явищ психіки.

Важливою умовою розвиваючого навчання є організація спільної діяльності студентів і викладачів. Адже теоретичні знання ліпше засвоюються тоді, коли допомога викладача проявляється у формі його участі в диспуті для винесення теоретичного висновку з обговорення різних варіантів життєвих ситуацій, об'єктивних фактів прояву психіки. Отже, основними для розвиваючого навчання є методи інтерактивного навчання, які можуть корегуватися методами проблемного та програмового навчання.

Також однією із важливих умов розвиваючого навчання є орієнтування на результат - на формування головних психологічних новоутворень, перш за все розумового розвитку, здатності творчо підходити до наукових та практичних проблем.

Отже, кінцевим продуктом розвиваючого навчання може бути поряд із розумовим розвитком і розвиток моральності як утворення в студентів "особистісних життєвих смислів", нових мопивів і потреб, що є наслідком виховного характеру цього іктчаиня.

Якщо загальна теорія розвиваючого навчання розуміє під метою навчання формування мислення („школа повинна учити мислити"), то теоретики проблемного навчання розробляють конкретні шляхи і методи розвитку мислення за допомогою проблемної ситуації, коли організація розумової діяльності шдбувається шляхом навчання розв'язувати проблеми.

Саме активні методи навчання і є відповіддю дидактики на погребу природних законів засвоєння знань, відкритих психологічною наукою, і саме вони забезпечують твердження системи розвиваючого навчання у вузі.

Активних методів у педагогіці багато. З погляду психології і ч можна розділити на три групи методів, найбільш цікавих для иикористання з метою керування формуванням мислення:

а) програмованого навчання;

б) проблемного навчання;

в) інтерактивного (комунікативного) навчання".