8. 3. Робота з підручником і навчальною книгою

Як відомо, ніщо людині не дається просто так, усе вимагає / праці та вміння. Те саме стосується і знань, які здебільшого іберігаються в книгах. Але книга не віддає своїх багатств кожному і

без зусиль. Як залізо виплавляють з руди, як золотий пісок вимивають з породи, так здобувають і знання з книжок. Щоб навчитися читати, недостатньо оволодіти лише технікою читання, розібратись, як літери складати в слова, а слова в речення. Навчитися читати - це навчитися здобувати з книги всю корисну інформацію, яку вона здатна дати. Причому для різних людей становитиме інтерес різна інформація. Все залежатиме від мети, яка стоятиме перед читачем.

Уміння самостійно працювати з книгою необхідне вже у школі, але чим далі від школи, тим більше зростає необхідність такого вміння, адже набувати знань самостійно доведеться все життя. В останні роки стрімко зростає потік наукової інформації, наукові знання швидко набувають дедалі більшого значення у сферах економіки, господарства, технічних процесів, керування і взаємодії з людьми, політики, побуту та ін. Темпи розвитку науки і техніки настільки великі (обсяг наукової інформації под воюється кожні 7-10 років), що ніяке збільшення обсягу навчальних програм і строків навчання (як загального, так і спеціального) не в змозі наздогнати їх і забезпечити необхідний освітній ефекг. Крім того, ці темпи призводять до того, що знання надзвичайно швидко стають "морально застарілими, морально зношеними". В результаті той обсяг загальнонаукових і спеціальних знань, якими ми оволодіваємо в школі і в студентські роки, з часом стає недостатнім. Тому виникає необхідність освоювати нові знання самостійно, постійно займаючись самоосвітою.

Нарівні з отриманням професійної підготовки треба виробити у себе навички самостійно поповнювати свої знання, вміло і швидко орієнтуватись у потоці наукової та політичної інформації. Саме тому вміння працювати з навчальною книгою є одним із найважливіших умінь, якими необхідно володіти будь-якій людині, яка прагне набути певних знань, підвищити рівень і якість своєї освіти.

Підручник є основним і провідним видом навчальної літератури. У ньому систематично викладається матеріал

на сучасному рівні досягнень даної науки і доступній для студента мові. Особливі риси підручника: По-перше, підручник містить у стиснутому вигляді весь основний навчальний матеріал з наукової навчальної дисципліни. Сюди відносяться усі вузлові поняття і категорії даної науки з відповідними визначеннями (дефініціями). При необхідності дається коротка історія становлення поняття в науці. Це належить звичайно до найбільш спальних основних категорій, від змісту яких залежить розуміння логіки й історії розвитку самої науки.

По-друге, підручник викладає зміст основних наукових понять у чіткій системі, у їхніх істотних взаємозв'язках і взаємозалежностях, у їхній співпідпорядкованості, ширші поняття і категорії містять у собі менш широкі (вузькі, частки, конкретні) і є методологічною основою для пізнання предметів і явищ, які позначаються ними.

По-третє, підручник не претендує на вичерпне розкриття всього наукового змісту навчального предмета, а позначає основну канву, користуючись якою, потрібно вивчати науку далі, щоб глибше і ширше орієнтуватися в ній. Підручник у цьому розумінні служить деяким путівником, „аріадниною ниткою" для подальшого проникнення в сутність явищ, фактів, подій, які пояснює наука.

Усе сказане, зазвичай, є відомим будь-якому викладачу, проте варто ще- раз задуматися над роллю підручника в діяльності викладача і тим більше в навчальній діяльності студента. Багато студентів переоцінюють підручник, вважаючи його чи не єдиним джерелом знань, так що навіть лекції не записують, сподіваючись на підручник, уявляючи, що там є „уся інформація для здачі іспиту". Інші як основне джерело знань сприймають записи лекцій, але доповнені й уточнені висновками, узятими з підручника. Ні ті, ні інші не шукають наукові істини у рекомендованій науковій літературі, яка є першоджерелом наукових психологічних знань. І треба сказати, що вони не так уже й не праві, переоцінюючи роль підручника, вважаючи його цілком достатнім джерелом знань з предмета, коли вдається, опираючись на нього, здати іспит.

Правда, деякі студенти - непсихологи усе-таки цікавляться психологією, як корисною для їх майбутньої професійної діяльності галуззю наукових знань і намагаються прочитати якомога більше спеціальної психологічної літератури.

Але підручник обов'язковий і незамінний як початкове джерело наукових знань і як провідник для студента, що вказує йому шлях у „велику науку", яку треба вивчати не тільки за підручником. Однак таке розуміння студентом ролі і місця підручника в його навчальній діяльності вимагає особливої педагогічної роботи. Над це потрібно звернути увагу під час методики викладання психології.

У першу чергу — необхідно провести на початку першого курсу спеціальні заняття зі студентами про методи і прийоми самостійного вивчення психологічної літератури, демонструючи функціональний зв'язок змісту підручника зі змістом теоретичних і експериментальних праць учених-психологів. Метою такого заняття є: зацікавити студентів психологічними відкриттями, експериментами, які пояснюють "таємниці людської душі", викликати в студентів стійке бажання самим прочитати і розібратися в явищах психіки. Коли вони зрозуміють, що дуже багато цікавого і корисного можна почерпнути в науковій психологічній літературі, тоді вже не будуть обмежуватися тільки підручником або лекціями.

Крім такого спеціального заняття, на якому, звичайно мова буде йти не тільки про підручник, а й про вивчення рекомендованої наукової літератури, необхідно постійно на лекціях чи на групових заняттях демонструвати, як коротко викладене в підручнику важливе теоретичне положення розкривається більш докладно і зрозуміло в науковій праці вченого. Якщо постійно підкреслювати зв'язок між змістом підручника та науковими книгами і статтями, що є для підручника першоджерелом зведень, то зростатиме авторитет підручника як дороговказної нитки в науку.

І головне, що погрібно сказати про підручник у зв'язку з методикою викладання психології, -— це необхідність ознайомлення студента-першокурсника з методикою роботи із самим підручником: як його читати, щоб уникнути зубріння.

Для навчання студента методики використання підручника <: радикальний за дієвістю засіб: навчальне завдання з вивчення тексту підручника (назване у свій час Н. Г. Дайри „логічним завданням"). Таке завдання складається дуже просто: згідно з текстом підручника, викладач формулює питання, які вимагають під студента-читача осмислення його змісту, розуміння логіки міркувань автора, а отже, розуміння логіки самої науки. Питання завдання можуть бути націлені також на вихід за межі підручника як путівника і звертання до книги-першоджерела.

Розуміння тексту

Щоб розкрити зміст тексту, потрібно зрозуміти не окремі речення, а думки, які в них містяться, їх значення для людини, в тому числі й для її професійної діяльності

З чим же пов'язані труднощі розуміння тексту? Справа в і ому, що читач сприймає текст через слова, словосполучення, речення, а також через взаємозв'язок між ними. Всім відомий, наприклад, російський вислів „Казнить нельзя помиловать", зміст якого докорінно змінюється залежно від місця розміщення коми. Не менш важливе й розуміння кожного слова, фразеологічного звороту, які входять до тексту. Розуміння книги загалом неможливе без розуміння всіх слів і виразів, знання власних імен, географічних та історичних назв, посилань на ([»акти та події, які зустрічаються в тексті.

Справді, не розуміючи окремих слів, можна або зовсім не зрозуміти текст, або зрозуміти його недостатньо, або викривити його зміст. У деяких випадках втрата окремих слів не впливає па розуміння тексту, але значно збіднює його сприйняття.

Недорозуміння змісту слів відбувається з різних причин. Одна з них - ілюзія розуміння. Вона виникає у випадках, коли текст загалом зрозумілий і зміст окремих слів нібито вичитується з контексту. Інша причина - звичка просто не звертати уваги на незрозумілі слова. Але результат один - зміст тексту сприймається неточно, поверхово, засвоюється лише приблизно. До того ж це розвиває неуважність до цілих речень і абзаців.

На розуміння тексту впливає і те, що автор, розраховуючи на певний життєвий досвід читача, на запас його знань, свідомо не розкриває деякі істотні моменти, вважаючи їх загальновідомими. Тому в тексті завжди залишаються своєрідні інформаційні прогалини, які кожен читач мусить заповнювати власними силами. Наприклад, пояснюючи, за яким принципом відбуваються хімічні реакції, автор немовби передбачає, що читач знає про атомну будову речовини, а розповідаючи про мезозавра, сподівається, що ми чули колись про мезозойський період.

Якість заповнення таких інформаційних прогалин залежить від самого читача: від його життєвого досвіду, рівня його знань, уміння мобілізувати ці знання і, в разі відсутності необхідних знань, від бажання знайти їх та оволодіти ними. А зробити це завжди можна - велика кількість довідкової літератури стане при цьому в пригоді. Отже, бажано мати під рукою енциклопедичні та тлумачні словники, різного роду довідники. На жаль, це не завжди можливо. Тому корисно виробити в себе звичку при роботі з книгою вести записи (про них мова піде пізніше), зокрема ведення словника. Тут мається на увазі, що, зустрічаючи в тексті незрозумілі (або недостатньо зрозумілі) слова, нові терміни, варто виписувати їх, щоб пізніше знайти і виписати їх точне значення, тлумачення, пояснення.

Отже, розуміння тексту загалом - це складний і багатосторонній процес. До нього входять: розуміння значення окремих слів і словосполучень; знання і розуміння термінів, власних назв, фактів, подій; розуміння речень, в основному висловлених у них логічних суджень, думок; установлення зв'язків між смисловими елементами тексту, заповнення інформаційних прогалин.

Варто відзначити також, що розуміння тексту відбувається завдяки вмінню утримувати в короткочасній пам'яті прочитане доки не проясняться всі смислові зв'язки або ж ключові слова, що дають ключ до осмислення матеріалу.

Методи роботи з книгою

А тепер давайте спробуємо з'ясувати, як же треба працювати з текстом, щоб досягнути найбільшої ефективності, щоб глибше його зрозуміти, легше запам'ятати та засвоїти. І'озглянемо методи та етапи роботи з книгою, форми та способи ведення записів при читанні та ін. Але це не означає, що всі завжди повинні працювати лише за певною схемою. Кожна людина неповторна, має свої особливості сприйняття, пам'яті, мислення і тому неможливо, щоб усі працювали однаково. 11 роте всім необхідно знати різні способи роботи з книгою, щоб залежно від індивідуальних особливостей і поставленої мети найефективніше їх використовувати.

Від того, яку книгу ми читаємо - художню, наукову, технічну, залежить і те, як ми її читаємо: побіжно, вибірково чи повністю, поверхово чи поглиблено. Спосіб читання залежить також від мети і мотиву читання. Якщо читаємо для задоволення, то читання буде одним, зовсім іншим - якщо хочемо навчитися щось робити або знайти відповідь на питання, яке нас хвилює, або якщо треба переказати зміст книги та отримати оцінку за її засвоєння чи скласти іспит з певної дисципліни.

Перш за все треба знати й володіти методами роботи з книгою, щоб використовувати їх залежно від мети у кожному конкретному випадку. Найчастіше виокремлюють чотири основних методи роботи з книгою:

1. Перегляд - читання, при якому книгу побіжно переглядають, зрідка затримуючись на окремих сторінках. Метою такого читання є лише ознайомлення з книгою, отримання загальних уявлень про неї.

2. Вибіркове читання - читання, при якому зосереджено прочитують лише окремі місця, розділи, що мають певну інформацію.

3. Суцільне читання - читання, при якому уважно прочитують весь текст, але більше ніякої роботи з ним не проводять.

4. Читання з опрацьовуванням матеріалу, тобто поглиблене вивчення змісту книги з паралельним веденням записів.

При роботі з книгою використовують усі перераховані вище методи, але вибір якогось певного з них залежить від поставленої мети. Наприклад, вибираючи якусь книгу в бібліотеці, достатньо буде її лише переглянути. А щоб знайти підтвердження певних думок або отримати можливість, ліпше виконати якусь роботу, можна скористатись вибірковим читанням. А от для оволодіння спеціальністю або при підготовці до іспитів доцільно застосовувати поглиблене читання з опрацьовуванням матеріалу. Таке поглиблене читання необхідне і для самостійного оволодіння будь-якими знаннями.

Поглиблено працюючи з текстом, вивчаючи його, читач повинен не тільки прочитати текст, а й зрозуміти і виділити найбільш суттєву інформацію, запам'ятати і, нарешті, засвоїти її. Без проходження всіх цих трьох стадій немислимо говорити про вивчення тексту. До того ж така послідовність особливо важлива, оскільки якщо одразу намагатися запам'ятати весь необхідний матеріал без його попереднього осмислення, то і розуміння постраждає, і запам'ятовування буде важким, перетвориться на звичайнісіньке зазубрювання. Якщо ж спочатку спробувати якнайкраще зрозуміти текст, багато інформації відкладеться у пам'яті мимовільно, само по собі.

Переказ своїми словами неможливий без глибокого розуміння матеріалу, оскільки не можна розповісти зв'язно те, чого не розумієш.

Але щоб запам'ятати матеріал, недостатньо його тільки зрозуміти. Поки читач не буде в змозі відтворити його, переказати своїми словами, матеріал не може вважатись ні зрозумілим, ні закріпленим у пам'яті. Причому особливу увагу треба звертати на «переказ своїми словами», а не на дослівне відтворення тексту. Як свідчать дослідження психологів, переказ своїми словами неможливий без глибокого розуміння матеріалу, оскільки неможливо зв'язно розповісти про те, чого не розумієш.

Л майже дослівний переказ свідчить про навантаження лише на пам'ять.

В роботі з книгою з метою зрозуміння і запам'ятовування тексту можна умовно виділити три етапи: - робота до початку читання; - робота під час читання; - робота над текстом після його прочитання.

Перший етап - це ознайомлення з книгою, з її титульною сторінкою (яка містить, як правило, прізвище автора, назву книги, рік і місце її видання), зі змістом книги, анотацією та передмовою. Таке ознайомлення допомагає правильно вибрати потрібну книгу й налаштовує читача на активну роботу. Так, при виборі для роботи книги з певної проблематики ознайомлення зі змістом дасть можливість розібратися з широтою розкриття проблеми, а дата допоможе вибрати більш сучасне й повне видання. Велике значення мають як назва книги, так і заголовки окремих розділів. Подумки проаналізувавши назву, ми робимо перший крок до розуміння змісту книги, ідеї автора. Зіставляючи вже відоме з назвою книги, розділу, ми висуваємо власні гіпотези та питання стосовно тих проблем, які розглядає автор. У нас виникають певні очікування стосовно змісту книги, ми настроюємося на своєрідний діалог з нею. І тільки після цього починається сам процес читання.

Прийоми осмислення тексту

Щоб діалог з книгою був повноцінним і змістовним, необхідно в процесі читання здійснювати різнопланову розумову роботу, ставити питання по ходу тексту, висувати припущення про подальший його зміст (таке передбачення, угадування наперед в психології називають антиципацією), подумки повертатись до раніше прочитаного (так звана рецитація) під впливом нових ідей, думок, які могли виникнути в процесі чигання. Читаючи далі, перевіряємо, чи збігаються наші припущення з думкою автора. Тут може виникнути питання: для чого самостійно висувати припущення і пояснення, якщо все це буде сказано автором у тексті? Просто прочитати все поспіль, не ставлячи для обдумування питань і не даючи відповідей на них, значно легше. Це так, але думка, навіть дуже добре зрозуміла з чужих слів, ніколи не буде засвоєна так глибоко і свідомо, як та, до якої прийшли завдяки власним міркуванням. Думаючи, людина питає і намагається відповісти на поставлене питання, формує власну думку. І навіть якщо вона чужа, але її треба здобути, попрацювати над нею, то читач стає її співавтором. А якщо думку людина отримує в готовому вигляді, то стає тільки її споживачем. І зрозуміти її нелегко, і засвоїти важко.

Можна виділити низку прийомів, які сприяють ліпшому осмисленню тексту. Насамперед - це постановка питань до себе і пошук відповідей на них безпосередньо в самому тексті чи шляхом пригадування та розмірковування, або за допомогою іншої особи. Далі йде висунення питань-тверджень. Це питання типу: "А чи не тому..., що...?", "Можливо, це пояснюється тим, що...?" тощо. В запитаннях-твердженнях органічно поєднуються і запитання, і ймовірна відповідь на нього. Вони пов'язані зі спробою знайти відповідь і висуваються зазвичай тоді, коли на запитання, яке виникло, читач ще не знайшов відповіді, але вже вловив у тексті натяк чи непряму вказівку на можливу відповідь. Проте варто зазначити, що постановка питань-тверджень, які містять у собі елементи ймовірної відповіді, можлива при наявності у читача певних знань.

Наступні два прийоми осмислення тексту пов'язані з антиципацією, передбаченням. Це - антиципація подальшого плану викладу тексту, тобто того, про що буде йти мова далі, та антиципація змісту, тобто того, що саме буде сказано далі.

Далі варто виокремити реципацію, тобто повернення до прочитаного раніше під впливом нових думок. І, нарешті, критичний аналіз та оцінка тексту, оскільки вміння критично аналізувати текст надзвичайно важливе і свідчить про високий рівень його розуміння.

В ході роботи з текстом питання можуть виникати різні (хоча іноді можуть не виникати зовсім, що є ознакою недостатньо серйозної роботи з книгою), але одне запитання треба задавати собі постійно: чи все мені зрозуміло? Таке питання допомагає постійно тримати під контролем правильне розуміння тексту і не проходити повз незрозумілі місця. Найкращий спосіб розуміння тексту - самостійне висування цигань і знаходження на них відповідей. Це сприяє пізнанню та розумінню тексту, проникненню в його суть. Ставлячи питання про причини й наслідки тих або інших явищ, про їх подібність і відмінність, про можливість і доцільність інших підходів до викладеної проблеми, читач розвиває свої інтелектуальні можливості.

Звичка і вміння ставити питання, антиципація та реципація розвивають чутливість до протиріч, прогалин у знаннях, формують творчі здібності. Крім того, антиципація настроює читача на відповідне очікування можливості оцінити при подальшому читанні, наскільки правильно він розуміє значення та зміст тексту. Вдала антиципація є своєрідним критерієм продуктивності розумової діяльності в роботі з текстом. Реципація дозволяє виявити нові логічні зв'язки, уточнити аргументацію основних положень, зрозуміти підтекст викладених думок, виявити повтори або протиріччя. А це теж дуже важливо для правильного осмислення тексту.

Звичка і вміння ставити питання, антиципація та реципація розвивають чутливість до протиріч, прогалин у знаннях, формують творчі здібності. Але навіть за такої роботи з текстом не завжди вдається досягти основного результату розуміння - виділення головної думки, що є одним з найважливіших показників розуміння.

Це, на перший погляд, просте завдання виявляється не таким уже й простим. Спробуйте, наприклад, кількома словами висловити головну думку всім відомої казки про Червону Шапочку або про Курочку Рябу. Саме висловити, а не тільки розуміти. Це виявляється досить складно, оскільки висловити думку - це самостійне й дуже нелегке завдання...

Фіксація інформації

І ось книга прочитана. Починається новий етап роботи з нею, тобто те, заради чого ми брали книгу в руки. На цьому етапі потрібно обміркувати весь матеріал, відібрати найбільш значущу інформацію, запам'ятати і засвоїти її. Щоб видобути з книги весь корисний матеріал, треба знати та вміти активно застосовувати прийоми і способи, які підвищують ефективність читання. Одним з таких способів є записування прочитаного. Як казали в Стародавньому Римі: „Хто записує, той читає двічі". Таку роботу ми виділяємо окремим етапом, який завершує роботу з текстом, але, як правило, її проводять паралельно з процесом читання. Ведення записів дає можливість осягнути текст загалом, сприяє кращому розумінню і запам'ятовуванню. Існують різні види записування прочитаного. Серед них - виписування цитат, складання планів, тез, конспектів, анотацій, побудова схем, діаграм, таблиць, графіків, карт тощо.

Дехто вважає, що вести записи при читанні треба тільки для того, щоб створити для себе невеликий посібник, який у потрібний момент допоможе відновити в пам'яті прочитане. Звичайно, це теж суттєво, але більш важлива сама робота над записами. Адже правильно організований процес записування сприяє обмірковуванню того, що ми читаємо, усвідомленню викладених думок та ідей, виділенню основних положень. Крім того, працюють різні види пам'яті, розвиваються увага, логічне мислення, культура письмового мовлення.

Якщо запис фіксує те, що продумано та усвідомлено, то він допомагає ліпше зрозуміти й глибше засвоїти прочитане. Якщо ж записування не супроводжується активною роботою думки і зводиться лише до механічного переписування окремих уривків тексту, то така діяльність не тільки не приносить користі, а стає навіть шкідливою, оскільки зовсім не збагачує людину, проте часу і сил забирає багато. Тому перед тим, як застосовувати такий важливий метод роботи з книгою, як записування прочитаного, варто підготувати себе до такої діяльності, ознайомитись з різними видами записів, з прийомами та способами їх ведення. Справа ця суто індивідуальна, і кожен читач у процесі практичної діяльності поступово виробляє свої способи, власну манеру записування та скорочень. Але існує ряд загальних правил. Знання їх, уміння користуватися ними значно

полегшує роботу з книгою, страхує від можливих помй^^ок економить час.

Підкреслюванім та помітки на полях Найпростішим видом роботи з книгою є підкреслю0^{анш! 1} помітки на полях. При цьому підкреслюють головні 0^ті1' ключові слова, фрази. Якщо важливу інформацію містить ^кіль^ речень або цілий абзац, то варто виділяти цей фрагмент т^ексТ' на полях вертикальною рискою. Найважливішу шфот?^мац'*° можна помічати знаками оклику або N6! (тобто - важливо. ^трсС^ запам'ятати), незрозумілі місця - знаком питання, с^Р^ж _; хвилястою рискою, можна деякі короткі зауваження і коМ^ета*' записати на полях словами. Недоліком цього методу робо<^{и єгЄ}1 що з плином часу забувається, які думки та емоції виклик^ ^ц гекст, у зв'язку з чим ми виділяли ту чи іншу думку. "^і1 собі зрозуміло, що так працювати можна лише і в^^аСН0^ книгою. А якщо книга чужа? Допомогу тут можуть *^іалаТ' закладки або чисті аркуші паперу, які вкладають у потЯ^ібнІ^ місцях і на яких можна робити помітки, як на полях ст^£)Р^гаіС книги й навіть більше.

Витяги

Серед різновидів записування найпростішим таж£^юп0, витяги з книги. Це вибірка з книг, які читаються, окремий ^МІС,І_>( (думок, фактів, цифр тощо). Мета таких записів - залишИ'™. ^д)1_у пам'яті або для подальшого використання певну інфор\#^цю вигляді цитат.

Іноді роблять витяги, ще не знаючи, для чого і кол** ; будуть використані. В разі такого спрямування виписук?^ть місця, які зацікавили читача. При цьому важливо зб^еР^егї^ почуття міри й не переобтяжувати записи тим матеріалом*' ніколи не буде використаний. Але може бути і спрямованість, коли з одного або кількох джерел вибі^Р³¹⁰^ інформацію, яка стосується певної теми. ₍

При оформленні витягів можливі два варіанти: ведуть у спеціальному зошиті, і кожен витяг маб? ^св!< порядковий номер; витяги роблять на окремих картках. як£ ^поті систематизують по темах і зберігають в окремих конверта^-

Проте за будь-якої форми ведення таких записів необхідно вказати прізвище та ініціали автора, назву книги, місце і рік видання (тобто бібліографічні дані), а також сторінку, на якій знаходиться виписана цитата в книзі.

З витягами межують списки літератури і різного роду записи з приводу прочитаного: власного ставлення до змісту та форми книги, питання чи здогади у зв'язку з прочитаним, способи знаходження певних відомостей (запитати у того-то, прочитати там-то).

Складання плану

Наступним різновидом записування, який використовують при роботі з книгою, є складання плану. Кожна книга, будь-який текст, зміст яких ми намагаємося вивчити, містить цілу сукупність думок, положень і відомостей, що передбачає певний порядок (послідовність) і взаємозв'язок складових частин. Той порядок, у якому викладено зміст книги, окремого розділу чи статті, послідовність, у якій розкриваються певні питання, і буде планом даного тексту. Складання плану становить один з найважливіших і найкорисніших різновидів записування прочитаного.

План допомагає зрозуміти текст. Хоча, здавалось би, зовсім навпаки - скласти план можна тільки тоді, коли текст зрозумілий. Це також слушно. Виходить, щоб скласти план до тексту, треба його зрозуміти. Але з іншого боку - складання плану поглиблює розуміння, оскільки при цьому системати­зується та інформація, яку ми здобуваємо під час читання.

Разом з тим складання плану допомагає і запам'ятовувати матеріал, впливає на повноту, швидкість, точність і тривалість запам'ятовування. Особливо велика роль плану тоді, коли відтворення тексту в часі віддалене від читання. У цьому випадку навіть побіжний погляд на план дає можливість відновити в пам'яті зміст давно прочитаного тексту і при цьому перевірити, наскільки добре та правильно він запам'ятався. Отже, план слугує також і засобом самоконтролю та самооцінки.

Як же складати план до тексту? Помилковою буде думка тих, хто вважає, нібито текст потрібно розділити на приблизно однакові частини (часто за зовнішніми ознаками) і придумати до кожної з них заголовок. Зовні це дійсно схоже на план, але насправді така формальна робота часто лише перекручує зміст тексту, зміщує акценти, оскільки не розкриває його внутрішньої логіки. План завжди повинен відображати структуру тексту, виявляти його структурно-логічні зв'язки.

Добре складений план чітко відображає основний зміст тексту і робить його компактним, зручним для зберігання в пам'яті.

Схеми, таблиці, графіки

Важливим засобом розуміння книги нарівні з планом і самостійне складання схем, таблиць, графіків тощо, які відображають зміст тексту. Особливо варто це робити, коли в книзі міститься багато різних елементів. Схеми, графіки, таблиці допомагають побачити й краще зрозуміти структуру тексту та взаємозв'язок його елементів, створюють логічно-образну картинку, яка значно легше утримується в пам'яті, ніж тільки текстова інформація. Спробуйте, наприклад, перерахувати функції плану, про які йшлося вище. Для цього спочатку треба повернутись до згаданого тексту, виділити ці функції та запам'ятати їх. Витрачається час, іде навантаження на пам'ять.

Дуже корисно і важливо записувати та обдумувати ті схеми, які є в книзі, але значно важливіше навчитись складати схеми, графіки, креслення, таблиці до тексту самостійно.

Зрозумівши принципи побудови планів і навчившись їх складати, можна переходити до опанування більш складних різновидів записування - складання тез і конспектів.

Тези

Тези (від грецького тезіс - положення, твердження) - це коротко сформульовані основні положення тексту. Як відомо, будь-який текст містить у собі певні твердження, які обґрунтовані певними фактами, цифрами, міркуваннями. Щоб скласти тези, треба вибрати основні положення без залучення фактичного матеріалу і пояснень. При складанні тез, як і при роботі над планом, в першу чергу необхідно виділити найбільш інформативні, суттєві положення. Але, на відміну під пункту плану, який називає питання, не розкриваючи його змісту, теза являє собою відповідь на це питання, розкриває суть певного положення. Отже, робота над складанням тез допомагає ліпшЯ збагнути ті думки, які автор виклав у своїй праці.

Тези містять більше інформації, ніж план. Проте ні в якому разі не можна принижувати роль уміння складати план. Без цього вміння не можна навчитися складати тези, як і без висунення питань не можна дати на них відповідь. Отже, 1 складання тез починають зі складання плану тексту (хоча й на обов'язково у письмовому вигляді), після чого коротко записують основні положення кожної частини.

Конспектування

Наступний різновид записів - конспект. Про деякі загальні особливості конспектування ми вже говорили в попередньому розділі. Вони стосувались конспектування як письмового тексту, так і усного повідомлення. Спробуємо розібратись, які ж особливості має процес конспектування письмового тексту, що являє собою сам конспект. Походить це слово від латинського конспекту, що означає огляд. А огляд - це завжди щось скорочене. Отже, конспект - це короткий письмовий огляд певного матеріалу, який містить тільки суттєву інформацію. В основі конспекту лежать і план, і тези, але разом з тим конспект містить найбільш важливий фактичний матеріал, доведення та обґрунтування певних думок.

Перед тим, як розглянути більш детально розібратися з технологією конспектування письмового джерела інформації, спробуйте оцінити вже існуючі у вас уміння і навички складання конспекту за допомогою невеликого тесту.

Отже, починаючи конспектувати текст, який вивчається, необхідно спочатку прочитати та осмислити його загалом. У процесі обдумування треба скласти план, який розділить текст на логічно пов'язані між собою частини, потім сформулювати у вигляді тез головні думки кожної частини .і після цього доповнити їх фактами та поясненнями, взятими з тексту.

Звідси випливають і рекомендації щодо зовнішнього оформлення конспектів. Доцільно було б писати конспект не

суцільним текстом, а розбивати його на колонки - відділяти на Сторінці широкі поля або писати в зошиті тільки на одному боці розвороту, а інший використовувати як поля. На основній чистині записують тези, а на полях - весь фактичний матеріал та о< грунтування тез (іноді „поля" можуть бути ширшими, ніж основна частина). Можна відділити ще й третю колонку для іаиису власних думок і коментарів, оскільки при складанні конспекту навіть бажано виражати своє ставлення до того матеріалу, який вивчається. Власні зауваження можна записувати і словами, і значками, як помітки на полях книги. Крім того, при оформленні конспектів треба взяти за правило розділяти запис на абзаци - це викликає установку на більше осмислення того, що записується, на виділення в тексті основних думок.

Залежно від мети конспектування можуть бути й різні типи конспектів. Так, при підготовці до якого-небудь виступу складають план-конспект. У ньому, крім плану, можуть

бути цитати або вільний виклад думок автора. Якщо необхідно обмежитись тільки цитатами, то такий конспект називають текстуальним. Коли ми працюємо над якоюсь проблемою, питанням або темою, то вивчаємо різні джерела й за ними складаємо тематичний конспект. Найбільш корисним та ефективним для вивчення літератури вважають вільний конспект, в якому є і цитати, і власні формулювання, і логічні переходи від однієї частини до іншої, і короткий виклад частин тексту, які становлять для нас інтерес. Останнім часом набули поширення так звані опорні конспекти, які за виглядом більше нагадують схеми, але значно інформативніші. Всі ці різновиди конспектів мають свої позитивні риси та недоліки. Проте вибір і ого чи іншого різновиду завжди залишається за тим, хто цей конспект складає.

Іноді може виникнути питання: навіщо писати конспекти якщо я маю підручник і він є моєю власністю? Тут варто відзначити, що конспектування - це активний спосіб не тільки розуміння та запам'ятовування інформації, але й концентрування уваги на тому, що ми читаємо. При конспектуванні треба вміти правильно відібрати потрібну інформацію, зуміти викласти стисло та зрозуміло й при цьому не допустити смислових втрат.

Скорочення тексту

Скорочення тексту роблять різноманітними способам! Можна користуватися авторськими фразами, відкидаючи слова, які містять другорядну інформацію. Але більш корисно буде разом зі скороченням тексту переформульовувати його, оскільки самостійно сформульована фраза запам'ятовується в сім разів швидше, ніж та, яку переписали або записали під диктовку.

Стислість записів при конспектуванні залежить також і від вміння використовувати скорочення окремих слів та словосполучень (цей прийом широко використовують в довідковій літературі). Можна використовувати абревіатури і заміну деяких слів символами. Але такі скорочення повинні легко розшифровуватись, не допускати подвійного смислу та не викликати плутанини в їх тлумаченні.

Ведучи мову про стислість конспекту, також варто відзначити, що загальноприйнятими є такі норми: загальний обсяг конспекту повинен бути в 7-15 разів менший від тексту, який ми конспектуємо. Такого скорочення досягають за рахунок ретельного відбору інформації. Крім того, конспект може не мати плавних переходів під однієї частини до іншої, як при усному мовленні. А це також сприяє скороченню записів. Але при конспектуванні великих текстів скорочення повинно бути більшим, при конспектуванні невеликих за обсягом праць допускається менше скорочення.

Оформлення конспектів

Повертаючись до питання оформлення конспектів, хотілося б звернути увагу на "будівельний матеріал" будь-яких записів - почерк. Багато хто не надає цьому аспекту жодного значення, вважаючи це суто особистою справою. Але, незважаючи на те, що конспект пишемо для себе, брудні та недбалі записи свідчать про неакуратність, низьку естетичну культуру, неповагу до самого себе. Нерідко буває так, що ті, хто має нерозбірливий почерк (виправдовуючи себе тим, що такий почерк нібито є ознакою геніальності), з плином часу не можуть прочитати власних записів. Тому варто запам'ятати, що почерк - важливий чинник і продукт самоорганізації.

Разом з тим з метою забезпечення більшої наочності матеріалу, кращого його засвоєння записи треба вести не тільки чітко, а й урізноманітнювати їх за допомогою виділення деяких ключових слів великими літерами, записування кольоровими чорнилами, використанням різноманітних маркерів. Усе це полегшує зорове сприйняття конспекту, сприяє його запам'ято­вуванню й полегшує візуальне пригадування.

Якщо ваш конспект буде приємно взяти в руки, якщо слова ие будуть злипатись, мов розварені вареники, ви з більшим бажанням будете ним користуватися, і зміст засвоюватиметься значно легше.

Переваги та недоліки конспектування

Розглянуті різновиди записування прочитаного найбільш поширеними і найбільш корисні для людини, яка намагається самостійно оволодіти певними знаннями. їх не можна протиставляти або виокремлювати серед них якийсь головніший і важливіший. Будь-яку форму треба вміти наповнити змістом. Головне, щоб записування прочитаного не перетворювалось на самоціль, а було засобом, який допомагає глибше збагнути ідеї автора й ліпше засвоїти всю корисну інформацію.

Виходячи з вищесказаного, можна стверджувати, що при вивченні наукової та навчальної літератури ведення записів прочитаного цілком доцільне. На користь такої роботи можна сказати, що: записи сприяють ліпшому розумінню тексту (записуючи, ми змушені практично знову осмислювати прочитане, особливо, коли намагаємося передати певну думку не дослівно, а своїми словами); записуючи думку, ми подовжуємо процес її сприйняття, повторюємо її, а отже, й ліпше запам'ятовуємо; записи корисні як документ, який дає можливість швидко відтворити в пам'яті забуте, є джерелом для довідок, а іноді й дуже корисним посібником у практичній діяльності; процес записування сприяє підтриманню уваги на змісті тексту, допомагає зосередитись на ньому, не відволікатись; запис тексту своїми словами розвиває письмове мовлення.

Проте не можна не відзначити й деякі негативні аспекти процесу конспектування письмових джерел інформації. Один з основних недоліків той, що записування затримує процес читання, забирає багато часу та сил. Цей недолік стає досить істотним, якщо ми намагаємося зробити дуже детальний конспект (навіть тоді, коли певна інформація усвідомлюється і запам'ятовується легко, "сама по собі", якщо записана головна думка). Та конспект просто страждатиме на надлишок інформації, не набагато краще, ніж її недостатність. Занадто деталізований запис свідчить також про невміння виділити в тексті головне, найбільш істотне.

Тому, записати - ще не означає засвоїти. Запис прочитаного буде корисним лише в тому випадку, коли базуватиметься на глибокому осмисленні та аналізі тексту.

Темп читання

При роботі з книгою велике значення має і темп, тобто швидкість читання. При збільшенні темпу читання не тільки зменшується час, який ми витрачаємо на опрацювання однієї книги, але й збільшується кількість інформації, яку ми можемо отримати з друкованих джерел за одиницю часу. Ми не будемо зупинятись на спеціальних прийомах швидкісного читання, які не завжди бувають ефективними при читанні з опрацюванням. Але треба відзначити, що дуже багато дорослих людей читають досить повільно.

Спостерігаючи за читачами в читальній залі бібліотеки чи за тими, наприклад, хто читанням газети скорочує час очікування електрички, можна легко помітити, що у багатьох ворушаться губи. Це перша ознака того, що людина читає повільно. І пов'язано це з тим, що ця людина так і не позбулася школярської звички беззвучно проговорювати всі слова під час читання, особливо тоді, коли читає не для розваги: Трохи менше, але теж уповільнює читання проговорювання слів подумки. Якщо ви помітили в собі ці звички, то на першому етапі їх викорінення потрібно спробувати просто притримувати губи рукою. Після цього треба навчитися читати, не проговорюючи слово подумки, не по літерах та складах, а схоплюючи його поглядом повністю. А це зробити не так уже й важко, адже по иерших літерах слова майже завжди можна його впізнати. Так, побачивши на початку слова "КОНСТ", а в кінці "ИИ" можна з упевненістю сказати, що це буде слово "конституційний". Отже, замість чотирнадцяти літер ми прочитали тільки сім, а слово нпізнали правильно. До речі, завдяки такому впізнанню це слово гак само можна записувати і в конспекті ("конст-ий"), що дасть змогу скоротити як це слово, так і весь запис загалом.

Чинники успішної роботи з текстом

До умов успішної роботи над книгою належать і такі психологічні чинники, як установка, натхнення, наполегливості праці та вольове зусилля, самостійність, розумова працездатність стомлюваність тощо.

Установка є необхідною умовою будь-якої діяльності, в тому числі й для роботи над книгою. Вона може сприяти підвищенню ефективності дій, активізує пам'ять, мислення, робить сприйняття тексту більш точним, спрямовує нашу увагу в потрібному руслі. Проте якщо установка не спрямована на певну діяльність, то вона може діяти зовсім навпаки - створювати труднощі в роботі, погіршувати або спотворювати результати нашої діяльності. Так, установка на виділення в т ексті певних фактів і думок або установка на глибоке розуміння і запам'ятовування текстів допомагає виконати поставлене завдання. З іншого боку, установка на "легке" читання негативно впливає на засвоєння змісту книги, установка на зазубрювання заважає осмисленню, розумінню матеріалу. Намір якнайдетальніше записати текст ускладнює виділення в ньому головного.

Загальновідомо, що натхнення також є важливою умовою успіху в роботі, особливо творчій. Однак при цьому часто забувають, що натхнення рідко прилітає разом з музою, як правило, воно приходить лише в результаті наполегливої ретельної праці. Проте навіть за наявності установки та натхнення нерідко доводиться примушувати себе відволікатись від телевізора, почати працювати. Тому наполегливість, вольові зусилля також значно впливають на ефективність навчальної праці.

Але по-справжньому ми засвоюємо зміст книги лише тоді, коли виявляємо до неї певний самостійний підхід: обдумуємо і переживаємо те, що взнаємо з книги, зіставляємо теорію з практикою, формуємо власні переконання. Лише в цьому випадку знання, які отримуємо з книг, можемо зробити своїми й застосовувати їх творчо.

Причини зниження розумової працездатності

Ефективність будь-якої інтелектуальної праці, в тому числі й роботи з книгою, залежить не тільки від уміння працювати, а й насамперед від розумової працездатності. Бо який сенс, скажімо, від уміння гарно складати план до тексту, якщо через півгодини роботи над ним починає боліти голова чи злипаються очі? Як же виникає передчасне стомлення? Які чинники впливають на нашу працездатність? Основною умовою збереження високої працездатності є дотримання певного ритму роботи (тобто чергування праці та відпочинку), поступового втягнення в цю роботу. Адже робота "наскоком", ривками або часті зміни однієї форми роботи на іншу шкідливо позначаються на продуктивності розумової праці, швидко призводять до стомлення, оскільки вимагають перебудови наших думок та дій. Крім того, будь-яке відволікання уваги розладнує логічно побудовану думку, після чого іноді доводиться витрачати и кілька разів більше часу та розумової енергії, щоб повернутись до цієї втраченої думки.

Пропонуємо Вашій увазі невеликий тест, за допомогою якого Ви зможете визначити рівень вибірковості та стійкості уваги.

За допомогою цього тесту (так званої "Методики Мюнстерберга") здійснюють професійний відбір кадрів на спеціальності, які вимагають достатньої вибірковості та концентрації уваги, високого рівня її стійкості. Ці ж якості необхідні для успішної роботи як на лекції, так і при самостійній роботі друкованим текстом.

Методика Мюнстерберга

Серед букв, які розміщені одна за одною без інтервалів між ними, необхідно вибрати і підкреслити 10 слів. Показником успішності може бути число правильно знайдених слів і швидкість виконання завдання.

МОЩУКНЕБОЛЕБМДЕРЕЮІ

МТЛОДЕБЯВМОРБПТОЕГВЯ

ЧШЕВПКОГРАВАСПШОГРА

ЗУЦКВІТКАВСДАЛШОНГУТ

ЗІРКАМЯДЛИПЕГФОЗЕРОБК

АВУБЕРШАКПОЧДЛЯТМГБЧ

ЛЕКОЗАБЯВОРАДЛУПОЛЕРІ

Ця методика дозволяє не тільки визначати рівень вибірковості та стійкості уваги, а й розвивати їх. Таке завдання може скласти будь-яка людина за допомогою звичайної друкарської машинки або комп'ютера.

Однак варто врахувати, що одноманітність роботи, навіть якщо вона досить легка, також швидко призводить до стомлення. Спробуйте, скажімо, примусити малу дитину весь час ходити, стрибати або бігати. Вона дуже швидко стомиться. Але, чергуючи ходіння з бігом і стрибанням, дитина може, не стомлюючись, рухатися цілісінький день. Так само і з розумовою працею. Якщо весь час читати одну й ту ж книгу або різні книги з однієї тематики, то відносно швидко може настати "психологічна" втома. Тому й роботу з книгами треба урізноманітнювати. А цього досягти можна шляхом переходу від однієї книги до іншої, найменше схожої з нею за змістом, від важкої книги - до легкої, від наукової - до художньої.

Стомлення виникає швидше й тоді, коли ми працюємо за умов різноманітних перешкод, особливо шуму. Отже, щоб підвищити нашу працездатність, треба ці перешкоди усунути. Дехто стверджує, що під час роботи він не помічає ніякого шуму, йому не заважає ні музика в сусідній кімнаті, ні крики футбольних уболівальників за вікном. Але якщо шум не помічає наша свідомість, то це ще не означає, що він на нас не впливає.

Адже добре відомо, що навіть сон за умов підвищеного шуму не може бути повноцінним.

Передчасне стомлення залежить і від того, наскільки певна робота важка для людини, від того розумового напруження та польового зусилля, яких вона вимагає від особи. У зв'язку з цим доцільно дотримуватись певної системи й послідовності в роботі, правильно та рівномірно розподіляти її у часі, робити невеликі перерви в роботі над книгою. Тому не менш важливим фактором підтримання високої розумової працездатності є вміння правильно відпочивати.

Для відновлення сил насамперед необхідний нормальний нічний сон, перерви вдень після кожних однієї-двох годин роботи, відпочинком може бути й заміна розумової роботи фізичною. Так, не варто після двогодинної роботи над підручником починати читати захоплюючу художню книжку, ліпше прибрати в кімнаті, вимити посуд або прогулятись у магазин за хлібом. Для відпочинку іноді досить просто полежати або посидіти, розслабившись та не думаючи про справи. А іноді варто переключитись на іншу порівняно легку й захоплюючу справу. Робота з книгою - це не просто здобування певних знань, не просто їх засвоєння, але й творчість. Знання прийомів, методів і способів цієї роботи допоможе правильно організувати її, керувати нею для досягнення найбільшої ефективност і самоосвіти. Використовуючи їх у своїй роботі, ми створюємо умови, за яких читання може набути елементів справжньої творчої діяльності.

При складанні плану необхідно: виділити суттєві, важливі думки; розділити текст на частини, які згруповані навколо цих думок; дати заголовок кожній частині, вони й будуть пунктами плану.

Складання заголовків теж регулюється певними] правилами. Справа в тому, що пункти плану не розкривають змісту, а лише називають питання, що розглядається. Тому найбільш доцільно формулювати пункти плану короткими називними реченнями. Але в деяких випадках також можна користуватися і вільною формою побудови речення.

За своєю формою план може бути простим і складним, тобто, крім пунктів плану містити ще й підпункти. Але у будь- якому випадку пункти плану повинні відображати найістотніше її змісті відповідних частин тексту.

Варто звернути увагу й на зовнішнє оформлення плану. Якщо воно чітке й правильне, то створює зримий образ логічної структури тексту і тим сприяє ліпшому його засвоєнню. Пункти першого порядку заведено писати в одній вертикалі, другого (тобто підпункти) - в іншій, дещо зміщеній вправо і т.д. Причому якщо текст пункту не вміщується в один рядок, продовження пишуть у тій самій вертикалі, що і початок пункту.

Отже, читання підручника — важлива частина самостійного навчання. Якщо деякі студенти вважають цю роботу ледве не єдино потрібною, то це є оманою, породженим формалізмом вимог, що зустрічається у вузівській практиці, до знань студентів. Роль підручника в самостійному навчанні велика, хоча не всеосяжна. Вона обмежена відповідними функціями підручника у вивченні науки.

Основна функція підручника — орієнтувати студента у системі знань, умінь і навичок, які повинні бути засвоєні відповідно до програми навчального предмета. Підручник орієнтує не у всій глибині і практичному додатку наукових положень, які формують зміст даного навчального предмета, не кажучи вже про науку в цілому, а в основних поняттях і категоріях науки, дає часткові висновки про історію їхнього виникнення і включення в науковий обсяг, а також про їхнє значення для розуміння навколишнього світу.

Для студента, особливо того, який спеціалізується в даній науковій галузі (наприклад майбутнього практичного психолога), читання і розуміння змісту підручника необхідне, але недостатнє. Йому потрібно більш докладне знайомство і більш глибоке засвоєння наукових положень, де він одержує пайпотрібніші і найкоротші висновки з підручника. А глибоке засвоєння цих наукових положень можливе тільки за умови вивчення першоджерел — праць учених-психологів, які досліджують проблеми психології, визначають закони і закономірності функціонування психіки. Підручник служить як путівник, що орієнтує студента у визначених наукових напрямках, у назвах основних праць і їхніх авторів.

Друга функція підручника полягає у тому, що він окреслює коло обов'язкових знань з даного предмета, не претендуючи на глибоке розкриття і докладне доведення логіки їхнього походження. Справа студента — прийняти їх до відома, щоб самому розібратися в рекомендованій науковій літературі й у тому, чого немає в підручнику. Інакше кажучи, підручник чітко орієнтує в проблематиці навчального предмета, якщо говорити умовно, за „шириною", але не за глибиною.

Підручник не призначений для завчання, хоча через стислість викладу питань часом не до кінця зрозумілий той чи інший важливий розділ чи параграф, поняття чи категорія. Щоб уникнути бездумного завчання, текст рекомендується конспектувати, помітивши на полях свого зошита, що саме залишилося не до кінця зрозумілим. Такий запис зовсім не формальність, тому що з погляду психологічних закономірностей засвоєння знань є розумовою дією (тут навіть кілька актів розумової дії: обмірковування, висновок — висновок про те, що наявних знань недостатньо для розуміння прочитаного, і, нарешті, сам запис з думкою, що обов'язково потрібно знайти відповідь на незрозуміле питання), а шлях до засвоєння пролягає, як відомо, через мислення.

Отже, підручник поглиблює й уточнює знання, отримані студентом на лекціях, і одночасно спонукає до подальшого вивчення питань з рекомендованої літератури. При цьому не треба забувати про непорушне правило: у всіх випадках знайомства з новими науковими поняттями потрібно шукати і знаходити відповідні факти в психіці людей, щоб зрозуміти, що вони означають у житті.

Правильне читання підручника повинно спонукати студента до пошуку більш докладної наукової інформації в рекомендованій літературі. Вплив підручника, що спонукає, не тільки мотивує подальше вивчення літератури, а і є орієнтуючою основою вивчення психології.

8. 4. Вивчення наукової літератури з психології

Читання рекомендованої наукової літератури - це та головна складова частина системи самостійного навчання студента, що забезпечує справжнє засвоєння науки, створює міцний науковий фундамент для майбутньої професійної діяльності. Звичайно, у слово „читання" вкладається не тільки безпосереднє значення. Читати наукову літератури завжди важче, ніж читати белетристику. Вона без життєвих „картинок" образів, часто і без докладної аргументації (оскільки фахівцям у галузі науки все зрозуміло) у лаконічній формі викладає наукові висновки. Наприклад, таке: „...вихідною категорією психології є предметна діяльність. Відомо, що при загальному визнанні цього положення його зміст розкривається по-різному", і далі вказано, де відбувається поділ розуміння цієї категорії. З наведеної фрази студенту першого курсу, звичайно, важко зрозуміти, про що йде мова. Застереження „відомо" стосується, не першокурсників, а вчених-психологів, і про розуміння „по- різному" теж їх, але мова йде про „предметну діяльність" як „вихідну категорію" психологічної науки, про що студенту треба знати. Та одного читання наукової книги, як видно з даного уривка, буває недостатньо, щоб зрозуміти суть того, що викладається. У таких випадках повинен допомогти викладач, який має сформувати у свідомості студента основні наукові поняття і зробити це під час лекції, практичних занять і консультацій.

Коли студент вивчає книгу, він, звичайно, не обірве читання на якійсь окремій, нехай важливій і помітній, цитаті, а буде читати далі, намагаючись знайти в контексті наступних абзаців і розділів тлумачення змісту зазначеної фрази, але так чи інакше він повинен прикласти чимало зусиль, щоб зрозуміти важливе наукове положення. До того ж при вивченні літератури він має бути, інтелектуально підготовлений до розуміння змісту чергових тем курсу, повинен знати теоретичне підґрунтя авторів висловлених наукових праць.

Кілька положень щодо методики вивчення наукової літератури.

По-перше, студентів потрібно заздалегідь попередити, що читати наукову літературу потрібно не книга за книгою, а за принципом: „ідея, теорія в одній, в іншій, у третій і т.д. книгах". Це значить, що наукова ідея, викладена в одній книзі, може бути розвинута, уточнена, конкретизована в іншій, а в третій може бути піддана аргументованій критиці, у четвертій знову підтверджена більш доказово тощо. Бажано, щоб студент дізнався від викладача про розвиток теорії, тому що в один час і в одному місці були отримані одні дані, а пізніше ті ж самі дані могли бути піддані додатковій перевірці й уточненню чи спростуванню. Підтвердження і спростування наукових висновків однаково корисні для розвитку науки, а студенту — для розуміння цього розвитку. В усіх випадках вивчення проблеми за різними джерелами — основа глибокого, справді професійного засвоєння науки.

По-друге, вивчення літератури, будучи одним з елементів усієї системи самостійного навчання, повинно бути органічно пов'язане з іншими елементами системи — з вивченням лекційного матеріалу, читанням підручника і наступних робіт студента (написанням контрольної чи курсової роботи, підготовкою до іспитів).

Підготовка до іспитів — не окрема, незалежна від інших навчальних справ робота, а органічна складова частина самостійного навчання. Читаючи наукові праці з будь-якої проблеми, студент засвоює викладені там ідеї і тим самим готує себе до здачі екзамену з вивченого питання. Однак на ділі найчастіше буває не так.

Більшість студентів усе-таки готується до іспитів безпосередньо перед екзаменаційною сесією або під час неї, а вся попередня робота з літературою ніби не має прямого відношення до цієї підготовки. Це відбувається звичайно тому, що студенту важко або навіть неможливо буває пов'язати воєдино питання, що вимагають відповіді на іспиті, з питаннями,

які він вивчав з рекомендованої наукової літератури. Що потрібно зробити, щоб студент міг побороти ці труднощі?

Викладач повинен заздалегідь, ще задовго до екзаменаційної сесії, дати студентам навідні запитання, які повинні стати постійним орієнтиром при самостійному вивченні літератури, включаючи підручник, а викладач на основі цих питань складає екзаменаційні білети. Читаючи книги з психології, студент засвоює знання у широкому спектрі проблем, у тому числі і з тих питань, які вимагають від нього відповіді на іспиті. Тому йому потрібно завжди задавати навідні запитання і фіксувати для себе (записувати в конспект, відзначати на запитальнику і т.д.), на які питання він знайшов відповіді. Самостійне вивчення рекомендованої літератури звичайно призводить до знання відповідей на всі питання, що виносяться на іспит. Таким чином, засвоєння навчального предмета в процесі самостійного вивчення наукової літератури і є підготовкою до іспиту, а сам іспит стає формою перевірки якості постійного вивчення і запам'ятовування текстів підручника і конспектів лекцій у період екзаменаційної сесії, а ефективності всього процесу самостійної навчальної діяльності студента в міжсесійний період. Отже, читаючи всю доступну літературу, орієнтуючись не тільки на програму, але і на навідні запитання, студент учиться самостійно.

Отже, зробимо висновки щодо методики керування самостійною навчальною діяльністю студента:

1. Головна вимога — самостійне вивчення наукової та навчальної літератури з обов'язковим зіставленням теоретичних положень з реальними психологічними явищами, що спостерігаються в студента і навколо нього.

2. Вся інша навчальна робота (написання курсової чи контрольної роботи (реферату), підготовка до іспитів і заліків) повинна здійснюватися одночасно і паралельно з вивченням рекомендованої літератури, і тільки її успішне виконання може гарантувати засвоєння змісту вивченого.

3. Самостійна навчальна робота може бути успішною, якщо студенту буде цікаво одержувати нові і корисні особисто для себе знання. Тому постійною турботою викладача стає формування та підтримка виниклого інтересу студента до пізнання психології, як діючого мотиву його діяльності, завдяки якому студент буде захоплено читати літературу і почувати радість пізнання нового. При наявності такого мотиву самостійне навчання перестає бути для студента тяжким тягарем, а приносить відчуття морального задоволення під час творчого удосконалення в професійній діяльності.

Контрольні запитання та завдання

1. Уміння студентів самостійно вчитися.

2. Які завдання ставить перед собою викладач, щоб допомогти студенту досягти мети?

3. У чому проявляється недоцільність використання чужого конспекту?

4. Яким повинно бути післялекційне доопрацювання конспекту.

5. Робота з підручником і навчальною книгою.

6. Назвіть особливі риси підручника?

7. Розуміння тексту, обґрунтуйте своє бачення.

8. Які ви знаєте методи роботи з книгою?

9. Визначте прийоми осмислення тексту.

10. Що таке антиципація та реципація?

11. Фіксація інформації.

12. Для чого потрібні підкреслювання та помітки на полях?

13. Що таке витяги?

14. Яким повинно бути складання плану?

15. Як використовувати схеми, таблиці, графіки?

16. Що таке тези, для чого вони потрібні?

17. Для чого потрібне конспектування?

18. Як використовувати скорочення тексту?

19. Як ліпше оформити конспект?

20. Визначте переваги та недоліки конспектування.

21. Яким повинен бути темп читання?

22. Дайте характеристику чинників успішної роботи з текстом.

23. Проаналізуйте причини зниження розумової працездатності.

24. Розкрийте суть методики Мюнстерберга.

25. Яка основна функція підручника?

26. Вивчення наукової літератури з психології: обгрунтуйте своє бачення.

27. Проаналізуйте положення щодо методики вивчення наукової літератури.

28. 9. ОСОБЛИВОСТІ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ З ПСИХОЛОГІЧНОЮ ЛІТЕРАТУРОЮ ПРИ ЗАОЧНОМУ НАВЧАННІ

Література:

1. Бадмаев Б.Ц. Методика преподавания психологии.- М.: ВЛАДОС, 2001.- 304

2. Басова П.В. Педагогика и практическая психология. - Ростов н/Д.: Фенікс, 1999.-416 с.

3. Зимняя И.А. Педагогическая психология. Учебник для вузов. - М.: Логос, 2000. - 384 с.

4. Карандашев В.Н. Методика преподавания психологиУчебное пособие,- СПб.: Питер, 2005.- 250 с.

5. Мостова І.М. Навчання без надмірних зусиль. - Чернівці, 2000. - 96 с.

6. Педагогічна психологія: Навч. посібник / Л.М.Проколієнко, М.Й.Боршевський та ін.; За ред. Л.М.Проколієнко, Д.Ф.Ніколенка. - К., 1991.

7. Савчин М.В. Педагогічна психологія. Навчальний посібник. - Дрогобич. - 142 с.