8. Керівництво самостійною роботою студентів

Література:

1. Бадмаев Б.Ц. Методика преподавания психологии,- М.: ВЛАДОС, 2001.-304

2. Басова Н.В. Педагогика и практическая психология. - Ростов н/Д.: Фенікс, 1999. - 416 с.

3. Зимняя И.А. Педагогическая психология. Учебник для вузов. - М.: Логос, 2000. - 384 с.

4. Мостова І.М. Навчання без надмірних зусиль. - Чернівці, 2000.-96 с.

5. Педагогічна психологія: Навч. посібник / Л.М.Проколієнко, М.Й.Боршевський та ін.; За ред. Л.М.Проколієнко, Д.Ф.Ніколенка. - К., 1991.

6. Савчин М.В. Педагогічна психологія. Навчальний посібник. - Дрогобич. - 142 с.

8.1.Уміння студентів самостійно вчитися

Ми акцентували увагу на тому, що в навчальній діяльності студент формує себе сам, навчаючись, розвивається, і, розвиваючись, 'діпше вчиться. Цьому сприяють усі навчальні завдання, які розраховані на активізацію мислення. Навчити студента самостійно вчитися — одне з важливих завдань методики викладання психології.

Якщо мета вивчення психології — навчитися розуміти людину і правильно взаємодіяти з нею, тоді знання теоретичних („книжкових") положень не є кінцевою метою навчання майбутнього фахівця у вузі, а лише засобом її досягнення.

До студента завдяки розвиваючому навчанню приходить уміння теоретично мислити, точніше, повинно прийти. І щоб це уміння сформувалося, потрібно створити самостійну навчальну діяльність студента, виключивши завчання та механічне запам'ятовування (зубріння) навчального матеріалу з книг.

При читанні літератури, при проелуховуванні лекції студенту варто постійно співвідносити отриману наукову інформацію з поведінкою людей, із власними думками, почуттями, переживаннями, критично їх аналізуючи й оцінюючи, опираючись на нові, уже не життєві, а наукові позиції. Це і буде означати, що на досліджуваному матеріалі розвивається мислення студента, яке дозволяє йому ліпше навчатися далі, не заучуючи теорію та аналізуючи з її допомогою життєві факти. Тільки так може бути засвоєна психологія як наука, як і будь-яка інша наука. Однак, на відміну під багатьох інших наук, у психології є перевага: галузь практичного додатку знань, безпосередній матеріал — люди — знаходиться "поруч".

Завдання, які ставить перед собою викладач і які допоможуть студенту досягти зазначеної мети, такі'.

1. Сформувати в студента відповідну мотивацію до глибокого вивчення науки. Насамперед студент повинний вирішити: „Для чого йому потрібна психологія, заради чого її треба вивчати? Якщо „для диплома", „для престижу" (тому, що попит на ринку праці на психологію росте), то зрозуміло, що потрібну мотивацію в студента для вивчення науки слід сформувати.

Це — перше і для початку найважливіше завдання викладача. Як його вирішувати? Дати студенту зрозуміти, де, коли і для чого „йому особисто пригодиться в житті знання психології"". У цьому студенту допоможе перша лекція, яка розкриває предмет і завдання психології як науки. При подальшому вивченні предмета поглиблюється розуміння необхідності вивчення цієї науки, яка перетворюється в інтерес до психології. Це і буде означати, що сформувався реально діючий мотив навчальної діяльності — пізнавальний інтерес, заснований на усвідомленні особистісного змісту оволодіння науковими психологічними знаннями.

2. Треба попередити студентів, що для засвоєння знань, одержуваних з лекцій і книг, необхідно постійно мисленнєво проектувати їх на життєві психологічні явища (психічні процеси і стани, дії і вчинки людей і себе самого), прагнучи пояснити їх на підставі психологічних знань. У розв'язанні цієї задачі допоможуть приклади, аналізовані викладачем на лекціях, що наводяться в літературі, а також практичні завдання (психологічні навчальні задачі), пропоновані на заняттях- практикумах, обговорювані на семінарах чи ті, які складають зміст письмових контрольних робіт із психологічних дисциплін. Така проекція наукових положень на життєві явища - не що інше, як психологічне дослідження людей. Досліджувати з позиції психології повсякденні життєві явища й означає вчитися розуміти людину, щоб правильно будувати з нею свої взаємини: керувати людьми, підкорятися, учити і виховувати, створюючи сприятливу для спілкування психологічну атмосферу.

3. Постійним керівництвом до дії для студента при самостійному вивченні літератури повинен стати девіз: усі висновки, одержувані при психологічному аналізі (дослідженні) життєвих фактів, обов'язково записувати. Такий запис і буде тим самим конспектуванням, що при традиційному навчанні (у школах, вузах) часто зводиться до переписування книжкових істин. Однак якхцо щось і цитується з книг, то відразу треба його коментувати. Студент повинен записати власні думки, які відображають розуміння виписаних життєвих положень. Це буде показником його справжньої самостійності в оволодінні наукою.

У результаті вирішення зазначених завдань виявиться, що студент не тільки прослухав лекцію і зрозумів її зміст, не тільки прочитав книгу й осмислив її, але і навчився психологічно аналізувати й оцінювати поведінку людей та вміє використовувати отримані наукові знання у своїй повсякденній практиці.

При навчанні у вузі усе залежить від правильної організації студентом свого самостійного навчання в міжсесійний період.

Щоб самостійне навчання не перетворювалося в безладне читання, не було черговою тимчасовою кампанією (студент півроку-рік відпочиває, а перед сесією штурмує підручники), необхідно допомогти йому перетворити роботу в постійно діючу систему.

Як відомо, вивчення науки вимагає цілісного підходу, а не штучного розподілу на розв'язання задач, самостійних за імістом і часом виконання. Таке вивчення окремих питань, досягнення якихось частин і навіть досить формальних цілей не дозволяє засвоїти весь зміст науки як систему, у якій усі структурні елементи органічно пов'язані один з одним і окремо один від одного не можуть бути по-справжньому засвоєні. Якщо щось і запам'ятається, то такі знання будуть мати формальний характер і не послужать науковим регулятором соціальної поведінки особистості. Якщо студент береться розв'язувати якусь окрему задачу (хоча б написання реферату), але ще не засвоїв основних наукових положень, необхідних для і ювноцінного вирішення цього завдання, то він сам собі створює штучну перешкоду на шляху до головної мети — оволодіння науковими знаннями, які дозволяють орієнтуватися у поведінці людей. Тому важливі не звіти студента з окремих фрагментів програми навчання, а вивчення науки комплексно, крок за кроком, одночасно втілюючи засвоєне протягом усього періоду навчання.

У цьому і полягає діалектика: вирішуючи конкретні завдання, студент засвоює науку, а засвоюючи науку, стає здатним розв'язувати грамотно всі наступні навчальні (теоретичні і практичні) задачі. Це можливо тільки при комплексному, системному підході до вивчення науки, зокрема до організації самостійного навчання студента.

Щоб реалізувати комплексний підхід до самостійної роботи студенту необхідно при читанні підручника й іншої літератури опиратися на інформацію, отриману на лекціях. При цьому прочитане в одному джерелі зіставляти з інформацією з інших джерел, доповнюючи й уточнюючи отримані знання, які, звіряти з життєвими фактами — реальними психічними явищами, що спостерігаються в людей, у тому числі й у себе. Отже, від лекції — до літератури, а від неї — до практики. Так відбувається процес засвоєння, тобто знання, що знаходилися колись поза свідомістю студента, стають особистим його надбанням. Знання наукової літератури тільки тоді може вважатися засвоєним, коли студент не просто зрозумів і запам'ятав, але і навчився користуватися отриманим знанням для практичних аналітичних дій з психології.

Тому, засвоєння науки студентом означає не просто добре знання її змісту, а ще й уміння використовувати це знання в практичних ситуаціях.

Самостійне навчання як система має свою структуру. Студенту важливо використовувати всі елементи цієї структури. Тим більше, що далеко не кожен студент звертається до викладача за порадою. Не приходять, як показує досвід, навіть на зустрічі з черговими викладачами для одержання консультацій. І коли виникає необхідність розібратися у важкому теоретичному питанні, без чого неможливе подальше просування в засвоєнні навчального матеріалу, студент насамперед розраховує на себе, на своє уміння побудувати навчально-пізнавальну діяльність. Проте студент-першокурсник учитися ще не вміє. Щоб швидше опанувати умінням учитися самостійно, йому не завадить скористуватися деякими методами і прийомами роботи.

Для розгляду цих методів розкладемо систему самостійної роботи на складові структурні елементи: читання конспекту лекцій; читання, коментування і конспектування навчальної та наукової літератури; виконання контрольної роботи; підготовка до іспитів (заліків).

Читання конспекту лекцій має кілька завдань: перше - пригадати, про що говорилося на лекціях; друге — доповнити конспект деякими думками і прикладами з життя, які підкріплюють і поглиблюють розуміння студентом раніше почуте на лекціях; третє — прочитати у підручнику те, що в короткій лекції не було розкрито докладно, але в гой же час підкреслювалися якісь особливості ї нюанси, на які студенту потрібно звернути особливу увагу при читанні літератури. Отже, конспект лекцій служить своєрідним путівником,, який орієнтує в подальшій роботі: що і де прочитати, щоб краще і докладніше зрозуміти ті питання, які на лекціях тільки зазначені, але не розкриті. Тут потрібно підкреслити важливість підбору прикладів з життя щодо тих чи інших психологічних явищ, тому що сам процес обмірковування при пошуку прикладу зі спостережень студента є розумовою діяльністю із засвоєння даної проблеми або теми щодо життя, першою спробою ністасування теорії на практиці.