9.1. Особливості самостійної роботи з психологічною літературою при заочному навчанні

Особливого значення набуває керування самостійною роботою студентів-заочників.

Заочне навчання — це різновид дистанційного навчання, коли викладач і студент дистанційовані в часі і просторі.

Дистанційне навчання - це реалізація навчання із застосуванням інформаційних і телекомунікативних технологій за умови опосередкованої (на відстані) або частково безпосередньої взаємодії студента з викладачем.

Поняття „дистанційне навчання" виникло на Заході (у країнах Європи, США, Японії) не стільки у зв'язку з організацією заочного навчання, скільки у зв'язку з розвитком технічних засобів навчання і розширенням мережі телекомунікаційної системи зв'язку та інформації. З'явилася можливість передавати навчальну інформацію студенту без безпосереднього контакту з ним, а також приймати від студента виконані роботи, щоб потім послати йому відповідь. В 60-ті роки дистанційне навчання в цих країнах набуло значного поширення саме в такому розумінні.

Однак незабаром стало зрозумілим, що ідея дистанційного навчання була реалізована при певній недооцінці психологічного чинника, від якого ентузіасти дистанційного навчання абстрагувалися, переоцінивши роль техніки. Помилки при обміні інформацією між студентами і навчальним центром виявилися неминучими. А головне, було важко розібратися в причинах і сутності помилок (чи це результат незнання матеріалу студентом, чи винувата техніка, чи неправильне її використання людиною), щоб вводити відповідні корективи в методику чи зміст навчання.

Надмірне захоплення технічною стороною дистанційного навчання повинно було уступити пальму першості іншому підходу: при збереженні всього досягнутого більше уваги приділити психологічним чинникам - законам засвоєння знань, психологічним причинам помилок і неточностей, проблемам мотивації тощо. Після безпосередніх контактів зі студентами, розв'язалися багато виниклих запитань. Але головне полягало в тому, щоб повернути до задач розвитку творчого потенціалу студентів використання телекомунікаційних засобів, щоб вони служили розвитку мислення, а не просто завантажували пам'ять, як до цього в основному і відбувалося.

Розв'язок цієї задачі став можливим завдяки зміні методики подання наукової (навчальної) інформації студенту. Зокрема, замість навідних і контрольних питань, що орієнтують на заучування і запам'ятовування, стали проблемно їх формулювати і тим стимулювати розумову діяльність студентів.

На сучасному етапі основними дистанційними освітніми технологіями є кейсова технологія, Інтернет-технологія, телекомунікаційна технологія. Поряд із традиційними інформаційними ресурсами для забезпечення процесу дистанційного навчання використовують такі, як спеціалізовані підручники з мультимедійним супроводом, електроні ІП навчально-методичні комплекси, до яких входять електроннм підручники, навчальні посібники, тренінгові комп'ютерні програми, комп'ютерні лабораторні практикуми, контрольно- тесгувальні комплекти, навчальні відеофільми, аудіозаписи та інші матеріали для передавання по телекомунікагивних каналах зв'язку.

Цей екскурс в історію дистанційного навчання показує, щ(я технічні засоби, особливо сучасні телекомунікаційні та комп'ютерні мережі, добрі й ефективні в навчанні, але за умови, якщо навчальний матеріал, переданий з допомогою цих засобів, відповідає змісту і методиці подання та психологічним умовам засвоєння знань людиною, сприяє розумовому розвитку, вчить мислити, а не просто запам'ятовувати готову інформацію.

А оскільки можливості заочного навчання великі, то с необхідність удосконалювати його методику без вичікування настання „суцільної телекомунікації"(суцільного підключення до Інгернету) усієї країни. І можливості ці закладені в повному використанні психологічних законів засвоєння знань, на чому і ґрунтуються особливості методики керування навчальною діяльністю студента без безпосереднього контакту з ним.

Студенту-заочнику потрібний реальний практичний орієнтир у тому, що і як робити при організації своєї самостійної роботи з вивчення і засвоєння психологічних дисциплін.

Існує дуже розповсюджена думка, що самостійне навчання в порівнянні з аудиторними заняттями менш ефективне. Ґрунтується воно на тому, що учитися самостійно важко: немає допомоги викладача, який пояснює всі питання, що виникають, подає всі „обов'язкові" знання в готовому вигляді.

Труднощі самостійного пошуку знань добре відомі студентам-заочникам й екстернам з особистого досвіду.

Однак є ще й об'єктивний показник переваг очного навчання перед заочним, аудиторних занять перед самостійними — це результати іспитів. Заочники в середньому мають більш низькі оцінки, тобто гірше встигають, ніж студенти очного ііипчання. Тому існує не зовсім, на наш погляд, обґрунтований ииемовок: якщо важко учитися самостійно і результати нижчі, то і имостійне навчання менш ефективне.

А тим часом офіційно визнана рівноцінність дипломів шшускників вузів, незалежно від того, яка була форма навчання очна, заочна, екстернатна.

На чому ж ґрунтуються ці протиріччя: неофіційно майже т і вважають заочне навчання не настільки успішним, як очне, а офіційно визнана їхня однакова ефективність. Як же насправді? Якщо вчитися самостійно важко, то чи значить — неефективно? \ якщо вчитися за допомогою викладача (аудиторно) легше, то ми значить, що ефективно? Або тому в заочників нижчі показники успішності, що самостійне навчання менш ефективне, чи тому, що вчитися самостійно важче? Неефективність і і руднощі — це не одне й те ж.

Важко, звичайно, те, що вимагає багато праці (зусиль, іітзятості), і легше, коли зусиль докладають менше. Важко самому думати і розумітися, а легше вислуховувати викладача і іапам'ятати готове (принаймні, так завжди здається, хоча іапам'ятовування готового ще — це не засвоєння).

Людині властиво прагнути до результату найкоротшим ііпіяхом, з найменшою витратою сил і часу, і це цілком природно. Так відбувається і в навчанні: якщо можна одержати атестацію за вивченим курсом на основі запам'ятовування іоїових знань, отриманих від викладача чи з підручника, то студент так і робитиме.

Можливо, справа у невмінні студента-першокурсника правильно будувати свою самостійну розумову роботу? Адже нчаться самостійно, і все життя, і більш досвідчені люди, і професори й академіки. І не потребують ніяких викладачів, тому 11 (О вміють учитися самі (і головне — хочуть учитися постійно). Можливо, студенту треба починати з набуття уміння вчитися, щоб самостійно, без підказок викладача, без контролю й опіки з його боку вміти організувати свою навчальну діяльність.

І справді, у більшості випадків студенти будують своє самостійне навчання неправильно, яке вимагає багато розумової праці, а вони намагаються звести все до мінімуму, працюючи за принципом: „Якнайшвидше і якнайлегше".

Студентом-заочником керує таке розуміння: треба встигнути зробити за семестр досить багато, і отут уже не до ретельного продумування і довгих пошуків (немає часу, та й важко самому усе здолати). Тому вважається, що можна обмежитися конспектами лекцій і підручником, яких для іспиту нібито досить.

Це відбувається через невміння самостійно учитися н умовах вузівської системи. Ось і виходить, що студен і- першокурсник ставиться до самостійної роботи не як до основного способу засвоєння знань, а як до деякого додатку до основного — аудиторних занять. А що стосується знань, отриманих з підручника чи лекцій, коли, особливо нп навчальних сесіях заочників, неможливо досить повно зрозуміти навіть найважливіші проблеми науки, то тут розрахунки студентів, на жаль, виправдовуються: екзаменатори, у винятковому порядку, задовольняються мінімумом, тобто поверхневими знаннями з підручника.

При такій організації навчання студент практично постійно уникає того, що притаманне справжній самостійній дослідницькій роботі, завзятої праці з самостійного пошуку м науковій літературі відповідей на життєві проблеми. Замість цього він обходиться завченими з підручника і конспекту лекції і знаннями „суто теоретичними", а як цією теорією користуватися в практичній діяльності - не знає. Варто викладачу на іспиті поставити уточнююче запитання, яке виводить розмову за межі підручника, як студент опиняється в глухому куті.

Виходить, що в сучасному . самостійному навчанні, особливо заочному, склалася своєрідна ситуація, внутрішньо суперечлива і не зовсім приємна для студента. З одного боку, самостійне навчання є основним методом одержання знань, л аудиторні заняття повинні допомогти успішному йото використанню, даючи студенту організаційно-методичпі орієнтири в його роботі з літературою, аналізуючи життстіі проблеми, опираючись на отримані у наукових книгах теоретичні знання. Насправді ж через труднощі самостійного навчання студент прагне до більш легких — аудиторних занять, де знання він намагається одержати з уст викладача. Через це протиріччя він мимовільно стає жертвою обраного ним легкого шляху і виявляється менш підготовленим, ніж міг би бути, якби навчився з захопленням трудитися, відчуваючи реальну віддачу від своїх зусиль. Ось чому успішність заочників порівняно нижча, ніж у студентів стаціонару.

Контрольні запитання та завдання

1. Визначте особливості самостійної роботи з психологічною літературою при заочному навчанні.

2. Що таке заочне навчання?

3. Дистанційне навчання.

4. У чому полягає сутність самостійної роботи студента- заочника?