11.3. Як скласти іспити

Оволодіваючи знаннями самостійно, ми самі й контролюємо себе, перевіряємо якість засвоєння знань при практичному їх використанні. За умов організованого навчання нам доводиться періодично складати іспити, демонструючи викладачам рівень наших знань.

Іспити - це своєрідний звіт про засвоєння певної суми знань з якоїсь дисципліни чи з певного кола питань. І для успішного складання цього звіту велике значення мають не тільки самі знання, але й уміння їх показати. На жаль, дуже велика кількість студентів, старанно заучуючи теоретичний матеріал, необхідний для складання іспиту, зовсім не задумуються над тим, як саме вони його складатимуть.

Отже, процес підготовки до іспитів можна умовно розділити на дві частини. Перша - теоретична підготовка, під час якої ми повторюємо вивчений раніше матеріал, методи його застосування на практиці, вивчаємо ті розділи дисципліни, які з тих або інших причин були пропущені, а також приводимо П систему отримані нами знання, розбираємося в тому, що залишилось незрозумілим. 1 друга - психологічна підготовка! коли ми настроюємося на успішне складання всіх іспитів.

Теоретична підготовка

Власне кажучи, теоретична підготовка до іспиті и починається вже з першої лекції і першого семінару. Проіе, говорячи про вміння працювати на лекції, з навчальною чіт науковою книгою, не можна нічого не сказати про вміння І запам'ятовувати необхідну інформацію. Тому зупинимося на проблемах запам'ятовування детальніше.

Як відомо, запам'ятовування буває довільним і мимо вільним. Якщо ми свідомо намагаємося щось запам'ятати, тобтЯ запам'ятовування являє собою особливий різновид психічної діяльності мнемічної спрямованості, то говорять про довільне запам'ятовування. В тих випадках, коли мнемічного завдання немає, коли діяльність, яка веде до запам'ятовування інформації,! спрямована на досягнення інших цілей, ідеться про мимовільне запам'ятовування. Проте в процесі самостійного засвоєння певних знань або під час підготовки до іспитів основна увага приділяється саме довільному запам'ятовуванню, оскільки в таких випадках наша діяльність спрямована на запам'ятовування певної інформації, ми маємо намір її запам'ятати. А намір запам'ятати треба вважати однією з найголовніших умов успішності запам'ятовування. Зазвичай розрізняють три основних способи запам'ятовування:

• раціональний - осмислення тих думок, які сприймаються, та встановлення логічного зв'язку між ними;

-механічний - посилення інтенсивності, збільшення кількості та частоти повторювань інформації, яку належить запам'ятати;

• мнемотехнічний - встановлення певних символічних зв'язків між інформацією, яку належить запам'ятати, та якими- небудь іншими більш легкими для запам'ятовування об'єктами.

Кожен з нас у молодшому шкільному віці вчив віршики на пам'ять. В одних це виходило ліпше, в інших - гірше, але практично кожен стикався з тим, що різні вірші запам'ятовуються по-різному. Чому? Досліджуючи це питання, психологи й педагоги звернули увагу на те, що вірші, які містять слова, незрозумілі для дитини, запам'ятовуються дуже важко. І, розповідаючи цей вірш, дитина завжди буде "спотикатись" на незрозумілому слові. Але як тільки зміст слова повністю усвідомлюється, дитина починає розуміти логіку вірша, всі проблеми з його запам'ятовуванням поступово зникають.

Але пам'ять дитини та пам'ять дорослої « людини "працюють" однаково. І ми не можемо добре запам'ятати погрібну інформацію, не зрозумівши її. Тому для того, щоб легше було запам'ятати певний складний матеріал, потрібно спочатку розібратися в його внутрішніх зв'язках, зрозуміти хід міркувань автора, тобто осмислити інформацію, яку належить запам'ятати. З результатів експериментальних досліджень, осмислення матеріалу, даного для заучування, значно полегшує процес запам'ятовування не лише дорослими, а й дітьми, скорочуючи час запам'ятовування на 10-25%.

При застосуванні раціонального способу запам'ятовування основна увага спрямовується на логічний аналіз певних міркувань, на виявлення та фіксацію зв'язків між ними. Саме тому цей спосіб запам'ятовування дуже тісно пов'язаний з активною аналітичною роботою над текстом.

Проте розуміння логічного співвідношення думок, які містяться в міркуванні, ще не повністю забезпечує міцність їх запам'ятовування. Як же його досягти? Це можливо за допомогою механічного способу. Тут доцільно поєднати механічний спосіб запам'ятовування з раціональним, причому присутність елементу механічного заучування у формі повторювання або посиленої фіксації стає то більше, то менше помітною.

По-перше, можна, попередньо зрозумівши логічний хід міркувань, кілька разів їх перечитувати або відтворювати в пам'яті. В цьому випадку механічне заучування є доповненням до раціонального і йде за ним. По-друге, можливо, що механічне заучування здійснюється паралельно з логічним аналізом певного міркування. Це особливо часто відбувається при самостійній науковій роботі, коли, поставивши перед собою мету з'ясувати логічну побудову якогось міркування, людина багато разів його перечитує, порівнюючи одне місце з іншим, визначення понять з прикладами, які їх пояснюють, тощо. В результаті виявляється, що весь хід міркувань, разом зі словами, які його виражають, не тільки стає зрозумілим, але й міцно утримується в пам'яті. А оскільки під час попередньої роботи вся увага спрямовувалась на логічний аналіз міркування, а не на багаторазове перечитування або тривале фіксування тих припущень, в яких воно містилось, то мимовільно здається, що весь процес запам'ятовування зводиться лише до одного "раціонального" методу, цілком ґрунтованого на розумінні логічних зв'язків певних уявлень.

Зміст тексту, думки в якому мають логічний зв'язок, тоді одна думка випливає з іншої, запам'ятовується порівняно легко. Тому одразу треба намагатися ці зв'язки виявити і якимось чином зафіксувати (наприклад, у вигляді плану чи схеми). Проте бувають випадки, коли зв'язок певних міркувань в тексті, так би мовити, є суто механічним, тобто коли одна думка йде за іншою. Гаке часто трапляється, коли описують певні розрізнені факти, які згодом будуть узагальнюватись. Щоб запам'ятати таку інформацію, варто застосовувати прийоми мнемотехніки.

На застосуванні мнемотехнічного способу запам'ятовування варто зупинитись окремо. Мистецтво мнемотехніки (або мнемоніки) існувало вже за часів Сократа, коли розквіт риторики робив необхідним застосування штучних прийомів запам'ятовування. Проте й сьогодні точиться чимало суперечок стосовно доцільності використання прийомів мнемотехніки для засвоєння знань.

При однаковій загальній кількості повторювань міцність запам'ятовування збільшується, якщо повторювання даються не всі поспіль, а по групах з певними проміжками часу. Основний принцип мнемотехніки полягає в тому, щоб робити якісь вставки, які би встановлювали асоціативний зв'язок між словами чи думками, між якими насправді такого зв'язку немає. На цьому принципі базуються і метод асоціацій, і метод локальної прив'язки або, як його ще називають, "метод місць", і метод словесних посередників тощо.

Велике значення мають мнемонічні прийоми в тих випадках, коли буває необхідно запам'ятати велику кількість даних, які не мають ніякого логічного зв'язку, слова, що становлять винятки з правила, ряд назв або визначення якогось поняття (наприклад, для запам'ятовування кольорів веселки будується російська фраза "Каждьй Охотник Желает Знать, Где Сидит Фазан", або поняття бісектриси запам'ятовують за допомогою віршика: "Бісектриса - така криса, що бігає по кутам і ділить їх пополам") тощо.

Проте основний недолік мнемотехніки полягає в тому, що вона мало користується логічними прийомами, а задовольняється лише механічною пам'яттю, тоді як за допомогою логічного запам'ятовування мета досягається значно ліпше. Тому при підготовці до іспитів доцільним було б поєднання всіх трьох способів запам'ятовування.

Як уже зазначалось, будь-яка аналітична робота з текстом і повторення матеріалу сприяють ліпшому його запам'ятовуванню. Але досить часто виникає питання: як повторювати? Кілька разів поспіль прочитати один і той самий текст? Перечитувати текст по одному разу кілька днів? Чи просто переказати текст своїми словами? Спробуємо й тут знайти оптимальний варіант.

При однаковій загальній кількості повторювань міцність запам'ятовування збільшується, якщо повторювання даються не всі підряд, а по групах з певними проміжками часу. Такий результат цілком зрозумілий, оскільки при багаторазовому іі безперервному повторюванні однієї й тієї ж інформації останні враження не можуть сприйматися з такою самою свіжою увагою, як і перші. Якщо ж ці повторювання раціонально розподілити їм часі, то можна настільки зменшити вплив стомлюваності, що І перші, і останні з цих повторювань будуть супроводжуватись майже однаковим напруженням уваги.

А відповідь на питання, що ліпше - переказати текст або кілька разів прочитати його, може бути тільки одна. Безперечно, переказати текст своїми словами, оскільки це також активная організована метою робота. Крім того, будь-яка усна відповідь! будучи перевіркою наявних знань, водночас може бути засобом закріплення певних знань в пам'яті та вправою в їх засвоєнні Будь-яке нове відтворення заученого... можна розглядати як новий акт запам'ятовування.

Ще на один аспект механічного заучування хотілося^ звернути увагу. Дуже багато людей, намагаючись запам'ятанії вірші, заучує кожну строфу окремо, а вже потім повторює весі«] вірш загалом. Здавалося б, що так легше й швидше. Проте експериментально доведено, що найбільша економія часу досягається тоді, коли уривок, який належить запам'ятати, заучується як щось ціле, без повторювань по частинах Результати, аналогічні отриманим, при запам'ятовуванні уривкіп поетичних творів, були одержані також при запам'ятовуванні рядів беззмістовних складів. І тут заучування певного матеріалу як чогось цілого також виявилось найбільш сприятливою умовою швидкого запам'ятовування. Крім володіння технікою запам'ятовування, велике значення має і його спрямованість, тобто розуміння, чого саме ми прагнемо досягти в результаті цього запам'ятовування, яку установку ми собі дамо, оскільки вона впливає не лише на сам факт запам'ятовування, а й на тривалість та якість зберігання інформації в нашій пам'яті.

Будь-яка мнемічна діяльність спрямована насамперед на певну повноту запам'ятовування. В одних випадках перед нами стоїть завдання запам'ятати весь зміст якогось тексту (так зване суцільне запам'ятовування). В інших випадках ми намагаємося запам'ятати лише головні думки, окремі факти тощо (вибіркове запам'ятовування). Відмінності в спрямованості запам'ятовування можуть полягати і в його точності (від "вивчити напам'ять" до "запам'ятати й розповісти своїми словами"), і міцності (від "вивчити назавжди" до "вивчити на завтра"). Особливим різновидом мнемонічної спрямованості є спрямованість на своєчасність відтворення, тобто на те, щоб відтворити вивчене нами в певний момент часу, в конкретній ситуації, зокрема ситуації іспиту. І саме на цьому аспекті хотілося б зупинитись окремо.

Психологічна підготовка

Звичайно, добре знання предмета дуже важливе для успіху, але свої знання треба ще вміти продемонструвати екзаменатору, причому саме тоді, коли це потрібно. Адже не так уже й рідко трапляються випадки, коли ми даємо чітку й правильну відповідь на поставлене питання, але - на жаль - вже після завершення іспиту і отримання не дуже високої оцінки. І причина цього - як неправильна мнемонічна спрямованість, так і надмірне хвилювання до і під час складання іспиту, а іноді і так званий екзаменаційний ступор".

Чи можна запобігти цьому? Чи можна справитися з власним хвилюванням, з власними емоціями? На ці питання можна дати позитивну відповідь. Звичайно, зовсім хвилюватись на екзамені неможливо. Адже іспити - це завжди стресова ситуація. Проте хвилювання бувають різні. Якщо одних вони мобілізують, ефективність діяльності при цьому зростає (своєрідний "стрес лева"), то інших доводять до стану панічного заціпеніння ("стрес кроля"). Але будь-яка дія завжди ліпша за пригнічену пасивність, оскільки активна позиція зменшує хвилювання та почуття небезпеки. Не даремно кажуть, що для того, щоб перестати боятись ворога, треба піти в атаку, а маленьке цуценя найголосніше гавкає тоді, коли боїться, - щоб не було так страшно.

Що ж таке хвилювання? В чому виявляється його негативний вплив і як його подолати? З погляду психології, хвилювання це психічний стан людини, зумовлений підвищеним збудження» нервової системи, перевантаженням її позитивними або негативними переживаннями. Проте його можна визначити і як стан, що характеризується синдромом підвищеного збудження, напруження та страху, який пов'язаний з негативними перед­чуттями суб'єктом наслідків своєї діяльності у виняткових для нього і складних з погляду виконавської майстерності ситуаціях. Тобто хвилювання - це різновид ситуаційного страху, за якого наше чуттєве напруження підвищується настільки, що заважає нормальній діяльності.

Головними ситуаційними причинами хвилювання є іспит та публічні виступи. Як показують дослідження, третина всіх випадків хвилювання у студентів пов'язані з перевіркою знань, і понад 80% студентів вважає хвилювання чинником, який, принаймні, частково погіршує їхню виконавську діяльність під час екзамену. Крім того, серед обставин, що викликають хвилювання під час іспиту, на недостатню підготовленість до нього вказує найменша кількість опитуваних. Так, зі 179 людей цей пункт згадало лише шестеро, а ще дев'ятеро сказали, що вони невпевнені у своїх знаннях. Найчастіше зазначають, що хвилювання посилюють такі обставини, як загроза неуспіху, усвідомлення можливої невдачі, розуміння важливості ситуації чи своєї відповідальності за успішне її опанування, невдачі однокурсників, власні минулі невдачі тощо.

Страх перед іспитами призводить до багатьох негативних явищ. Зокрема, хвилювання негативно впливає на мислення, на форму та здатність висловлюватися, на судження, порушує увагу., спричинюючи тим збільшення помилок під час відповіді. Крім того, відповідь погіршується і за рахунок того, що увага зосереджується на зовнішніх ознаках хвилювання, на думках про саме хвилювання. Як часто можна почути перед дверима кабінету, в якому відбувається іспит, фрази типу "Я так хвилююся, що все вилетіло з голови" або "Я нічого не можу згадати від страху". Такі думки тільки збільшують наш страх. А при надмірному хвилюванні можливі навіть помилки у правильному розумінні самого питання, на яке необхідно давати відповідь.

Усвідомлення людиною факту, що вона не досягає того рівня діяльності, на який здатна, також є важливою психологічною причиною зростання стану хвилювання. Якби студентові вдалося вибратися з цього зачарованого кола, на якому утримується хвилювання, й зосередитись на власних проблемах та їх розв'язанні за допомогою свого мислення, то це допомогло б йому в зменшенні хвилювання.

Прийоми зменшення хвилювання

То як же все-таки зменшити хвилювання? Як знизити страх перед іспитами? Велику допомогу в цьому може надати наша власна уява. Як відомо, якщо людина наперед щось собі уявляє, то пізніше це не впливає на неї так сильно. Тому треба уявити собі іспит з усіма його можливими нюансами, з будь- якими можливими поворотами подій. "Обіграючи" подумки модель бажаної поведінки, ми тим знижуємо силу переживань і рівень власної тривоги. У нас з'являється впевненість у своїх можливостях, оскільки репетиція якої- небудь дії подумки дає змогу пристосуватись до неї.

Знизити хвилювання, усунути страх перед іспитами можна і за допомогою скеровування наших емоцій. Як відомо, існують несумісні емоції (тобто коли ми відчуваємо одну з них, то не можемо відчувати протилежну). Для хвилювання такими несумісними емоціями будуть, з одного боку, спокій, розслаб­лення, а з іншого - гнів, злість. А власними емоціями ми можемо керувати, якщо навчимося регулювати їхній зовнішній вияв. Давно доведено, що навіть вимушена посмішка може покращити настрій, а якщо довго сидіти із сумним виразом обличчя, то настрій врешті-решт зіпсується. Звідси ще один спосіб зменшення хвилювання: якщо ми хочемо не хвилюватися, то треба намагатися не демонструвати своє хвилювання. І головне - не думати про нього, бо якщо ми зайняті думками про хвилювання, то від цього наш страх перед іспитами тільки посилюється.

Як відомо, психологічне навантаження може маїи особливу силу впливу на людину. Так, якщо вимірювати під час гри футбольної команди пульс тренера, який спостерігає за грою, то виявиться, що в момент початку змагань його серцебиття збільшиться на 42 удари, а під час гри - на 63 удари. Частота пульсу у тренера зазвичай перевищує частоту пульсу у вболівальників. Те ж саме відбувається й зі студентами - частота пульсу у тих, хто чекає під дверима своєї черги складати іспити, може підвищуватись у 2-2,5 раза. Тобто процес очікування виявляється більш стресовою ситуацією, ніж сам іспит. Тому для зменшення хвилювання не варто відкладати момент складання іспиту, не приходити з "першою п'ятіркою", а заходити останнім.

А ще можна спробувати грати роль впевненого в собі і всезнаючого відмінника. Згадаймо, скільки разів ми чули або читали в різних інтерв'ю з відомими акторами, що вони лише в кіно можуть безстрашно боротися з ворогами й переборювати різні труднощі, а в житті вони і мухи не образять. Але як чудово і природно вони грають суперменів! А чому ми не можемо зіграти роль розумного студента? Відомо, що голос, поза, жестикуляція не тільки "видають" стан людини, але й можуть впливати на нього. Тому прийнявши врівноважену позу, починаючи говорити спокійним і впевненим голосом, ми справді стаємо спокійними і впевненими в собі. Екзаменатор, відчувши, що ви впевнені в своїх знаннях, підсвідомо оцінюватиме їх як глибокі і стійкі.

Звичайно, це далеко не всі способи зниження хвилювання перед іспитами. Існують й інші досить ефективні способи зменшення страху перед іспитами, зокрема такі, ж психологічний тренінг, аутотренінг, метод Вольпе, який поєднує уяву з аутотренінгом, але вони потребують спеціальної підготовки під керівництвом досвідченого психолога, тому ми на них зупинятись не будемо.

Технологія підготовки до іспиту

Окремо варто розглянути аспекти технології підготовки до іспиту. Цілком зрозуміло, що успіх на екзамені багато в чому зумовлений тим, наскільки систематично й глибоко ми працюємо впродовж семестру. Адже засвоїти зміст усього курсу певної навчальної дисципліни за кілька днів підготовки до іспиту просто неможливо. Крім того, добре відомо, що ті розділи, які швидко вивчають "напам'ять", дуже швидко забувають після складання іспиту.

До іспитів найкраще готуватись шляхом систематичного, вивчення матеріалу під час його проходження впродовж семестру. На жаль, ми не завжди можемо цього досягти. Тому необхідна й спеціальна підготовка до іспитів: попереднє та остаточне повторення засвоєного раніше матеріалу.

Попереднє повторення варто починати приблизно за півтора-два місяці до іспиту і в основу повторення покласти метод відтворення, тобто застосовувати активне повторення. Для цього ми намагаємося дати відповідь на конкретне питання з програми, пригадати основний його зміст, а потім (якщо потрібно) зупинитися на окремих нюансах. Якщо ж відповідь на питання пригадується погано, то в цьому випадку варто зупинитись на повторному сприйнятті (прочитати матеріал кілька разів так, нібито він зовсім для нас незнайомий) і лише після цього - на повторному відтворенні.

Остаточне повторення здійснюється в ті дні, які спеціально призначені для підготовки до іспитів. І тепер в основі лежить не відтворення, а пригадування основних положень кожної теми. Як правило, на цьому етапі підготовки до іспитів у нас на руках є екзаменаційні білети або хоча б список питань, винесених на екзамен. Це допомагає заздалегідь ознайомитися з формулюванням питань в білетах і зорієнтуватись, наскільки детально треба їх розкривати.

При підготовці відповідей на питання корисно структурувати матеріал, подібно до того, як ми це робимо під час роботи з навчальним текстом, - складати плани, схеми, графіки тощо. Причому робити це треба не подумки, а письмово. Така фіксація на папері корисна тому, що під час пригадування, повторення "про себе" змішуються пізнавання матеріалу та його реальне знання. А пізнавати завжди легше, ніж пригадувати насправді, оскільки у нас виникає враження, що ми цей матеріал знаємо - звичайно, ми його вже читали або чули. Проте коли виникає необхідність переказати цей матеріал іншим, висловити вголос, наше знання кудись зникає. Саме з цим пов'язані випадки, коли здається, що ми все знаємо, все пам'ятаємо, а починаємо говорити, не можемо висловити думку.

При підготовці по білетах не варто повторювати їх по порядку, щоб потім не розгубитися на самому іспиті. Таке розгублення часто спостерігається у молодших школярів: вивчивши напам'ять всю табличку множення, а вчителька спитала її не і тому порядку. В результаті - двійка, сльози і зіпсований настрій. Тому краще написати номери білетів на листочках і витягуват їх як на іспиті. І кожного разу перед тим, як почати відповідати, - згадати й записати план відповіді.

В психології встановлено, що чим більші відмінності між станом людини у ті моменти, коли вона отримує інформацію (у нашому випадку - готується до іспитів) та відтворює її (складає іспит), тим важче їй видобувати цю інформацію з пам'яті. Готуємося ми зазвичай вдома, за спокійних умов, розслабившись; сидячи в зручному кріслі, а іноді й лежачи. Коли ж відповідаємо на питання екзаменатора, то відчуваємо напруження й хвилювання. Тому бажано не тільки проводити підготовку в робочому положенні (за робочим столом, у бібліотеці тощо), а і розповідати вивчене вголос (собі, другові, записувати на магнітофон). Крім того, якщо ми хочемо добре складати іспити, то повинні навчитися запам'ятовувати матеріал в уявній екзаменаційній ситуації, беручи до уваги поведінку екзаменатора. При цьому ми немовби зближуємо стани отримання і відтворення інформації.

Важливо й те, що мова "про себе", подумки, істотно відрізняється від мови вголос: вона коротка, стиснута, майже схематична. Щоб її зрозуміли інші, ми повинні "здійснити переклад". І тоді виявляється, що не все можна перекласти: щось забули, щось у "перекладі" здається блідою копією того, що ми бачимо як образ, а словами передати не можемо. Коли ж ми даємо відповідь на питання вголос, то спрацьовує механізм, про який ми вже говорили раніше: думка, сформульована власними словами, сприймається як своя власна і запам'ятовується значно краще. Не даремно ж кажуть, що найкращий спосіб щось зрозуміти - пояснити це іншому.

Хотілося б звернути особливу увагу й на важливість передекзаменаційних консультацій. Досить часто студенти ігнорують їх, намагаючись зекономити час для продовження повторення пройденого матеріалу. Але лише тут ми маємо повну можливість отримати відповідь на всі незрозумілі питання. Крім того, викладачі на консультаціях, як правило, звертають увагу на ті розділи і питання, які викликали труднощі у студентів при відповідях на попередніх іспитах. Але навіть якщо нічого нового для себе на консультації не взнаємо, все одно варто її відвідати, оскільки, уважно слухаючи відповіді екзаменатора на запитання студентів, можемо з'ясувати, з яким рівнем складності треба їх розкривати і який необхідний рівень знань треба мати.