7. Методичні особливості викладання прикладної психології

Література:

7. Бадмаев Б.Ц. Методика преподавания психологии.- М.: ВЛАДОС, 2001,- 304

8. Басова Н.В. Педагогика и практическая психология. - Ростов н/Д.: Фенікс, 1999. - 416 с.

9. Зимняя И.А. Педагогическая психология. Учебник для вузов. - М.: Логос, 2000. - 384 с.

10. Мостова І.М. Навчання без надмірних зусиль. - Чернівці, 2000. - 96 с.

11. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія: Посібник. - К.: Академвидав. - 2003. - 448 с.

12. Орбан-Лембрик Л.Е. Соціальна психологія: Підручник у 2кн. Кн.. 1: Соціальна психологія особистості і спілкування. - К.: Либідь, 2004. - 576 с.

13. Орбан-Лембрик Л.Е., Кощинець В.В. Юридична психологія: Курс лекцій. - Івано-Франківськ: Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, 2005. - 316 с.

14. Педагогічна психологія: Навч. посібник / Л.М.Проколієнко, М.Й.Боршевський та ін.; За ред. Л.М.Проколієнко, Д.Ф.Ніколенка. - К., 1991.

15. Савчин М.В. Педагогічна психологія. Навчальний посібник. - Дрогобич. - 142 с.

7.1. Методичні особливості викладання вікової та педагогічної психології

Основною метою викладання курсу „Вікової та педагогічної психології"" є засвоєння фундаментальних знань щодо психофізіологічного, когнітивного, емоційного, соціального та ін. розвитку особистості на різних вікових етапах, досягнення розуміння механізмів виникнення вікових криз і відхилень, шляхів їхнього попередження й подолання.

Підготовка студентів зі спеціальності "практичний психолог" передбачає глибоке вивчення й усвідомлення основних мсихолого-фізіологічних вікових відмінностей особистості. Іпання з педагогічної психології необхідні майбутньому исихологу для обрання тактики спілкування й виховання особистості в контексті практичного процесу з метою його ефективної адаптації до умов, які виникли.

Теоретичні знання та практичні вміння, засвоєні в процесі і ш вчення "Вікової та педагогічної психології"", дозволять інтегрувати отримані знання про вікові особливості людини з суто психологічними, що надзвичайно важливо в практичній діяльності практикуючого психолога.

Розвиток основних пізнавальних процесів, відмінності у діяльності та соціальних стосунках розглядаються на всіх етапах розвитку людської особистості від пренатального періоду до вмирання й смерті, що забезпечує цілісність і науковість і: і пропонованого курсу.

В результаті вивчення "Вікової та педагогічної психології"" студент повинен уміти:

• вільно оперувати понятійно-категоріальним апаратом вікової та педагогічної психології;

• аналізувати стадії розвитку особистості з погляду різних періодизацій;

• характеризувати періоди розвитку, враховуючи провідний вид діяльності, особливості емоційної та когнітивної сфер, поведінкових проявів, особливостей соціальних контактів;

• визначати кризи та пояснювати механізми їх виникнення;

• враховувати психолого-педагогічні аспекти навчальної та виховної діяльності психолога.

Вивчення цих наук має практичне значення для студентів, учителів і батьків, будь-якої дорослої людини. Студенту ж будь- якої професійної орієнтації треба навчитися використовувати знання в даній галузі в майбутній практичній діяльності, щоб розумітися в психологічних особливостях людей різного віку івпливати на них при організації ігрової та навчальної діяльності а також розвитку кращих рис особистості в діяльності.

Засвоєння законів вікового психічного розвитку людини онтогенезі дозволяє вчителю цілеспрямовано планувати педагогічну роботу з формування (навчання і виховання) школярів, перевести її на рейки науковості, перетворити багато чому стихійний процес у керований. Таке знання потрібно будь-якому батьку.

Коротко зупинимося на методичних особливостям викладання вікової та педагогічної психології.

Ці дві галузі психології можуть представляти один або два самостійних навчальних предмети. Методика викладання залежить від того, чи вивчаються вони як один навчальний предмет, чи як два різних. Для психологічних факультетів педагогічних вузів вони складають дві самостійні дисципліни, а для інших (для непсихологічних факультетів педвузів і для студентів непедагогічних вузів) вікова і педагогічна психологія звичайно викладається як єдина дисципліна. А яка повинна бути методика викладання, стає зрозумілим при визначенні змісту галузей психологічної науки.

Вікова психологія як самостійна галузь психологічної науки вивчає вікову динаміку психіки людини. Як сказано в „Короткому психологічному словнику" (1985), „майже збігається зі змістом педагогічної психології; у своєму історичному розвитку вона практично невіддільна від педагогічної психології. Реальна єдність вікової та педагогічної психології відображається у загальному об'єкті вивчення — який розвивається і змінюється в онтогенезі, у віковій психології виступає в динаміці й закономірностях вікового розвитку, а в педагогічній психології — навчається і виховується у процесі цілеспрямованих дій педагога". В інших джерелах вікова психологія фактично зводиться до дитячої психології, тобто її зміст збігається. Наприклад, у вище згаданому „Короткому психологічному словнику" статті про дитячу психологію немає, а про вікову є, тоді як у „Психологічному словнику" (1996) нічого не сказано про вікову психологію, але зате є велика стаття

про дитячу психологію. Виходить, що дитяча і вікова психологія поняття тотожні. Гучна назва підручника дитячого психолога II. Ф.Обухової „Вікова (дитяча) психологія" (1996), власне кажучи, ототожнює їх.

Ці два погляди на зміст вікової психології (один з них ототожнює його зі змістом педагогічної психології, а інший — дитячої) власне кажучи не можна вважати суперечними один одному. Вони демонструють лише погляди на те саме з різних (юків. Проте першу точку зору (про збіг змісту вікової і педагогічної психології) важко прийняти беззастережно (можливо, з цієї причини в словнику більш пізнього видання ця думка не повторюється). Ліпше сказати не про збіг цих двох галузей психології, а про їх тісні, органічні взаємозв'язки: педагогічна психологія будує свої дослідження спільно із законами вікового розвитку психіки, які досліджуються у віковій психології.

Таку особливість нинішнього стану вікової психології, як галузі психологічної науки викладачу доводиться враховувати і пояснювати студентам, що відмінність у позиціях різних авторів свідчить не про помилки когось з них, а про безперервний рух наукової думки. Підтвердженням цьому є новий підхід до визначення предмета даних галузей психології, реалізований у другому, розширеному, виправленому і доповненому виданні названого вище „Короткого психологічного словника" (1998), у якому розмежовані вікова і педагогічна психологія, розглянуті в двох самостійних статтях.

Скористуємося дефініціями, які наводяться. „Вікова психологія — галузь психологічної науки, що вивчає закономірності етапів психічного розвитку і формування особистості протягом онтогенезу людини від народження до старості". У цьому визначенні немає обмеження психологією тільки дитячого віку.

Далі читаємо: Педагогічна психологія — галузь психології, що вивчає психологічні проблеми навчання і виховання".

Отже, якщо відбувається її викладання як єдиної навчальної дисципліни з віковою психологією, то методика будується на визначенні взаємозв'язку процесу навчання і виховання з процесом розвитку психіки. Тоді розвиток психіки в дитячому віці буде визначатися як психологічна основа організації навчальної діяльності учнів, постановка розвиваючого навчання, яка впливає на особистість, розвиваючи її в інтелектуально і морально.

У методиці викладання вікової та педагогічної психології дуже важливо розрізнити психологічний аспект навчання і виховання, показуючи його відмінність від педагогічного. Потрібно постійно підкреслювати, що якщо педагогіка відповідає на питання „як навчати?" і „як виховувати?", то психологія, спираючись на закономірності психічного розвитку людини, пояснює, „чому навчати і виховувати потрібно саме так», тобто науково обґрунтовує прийоми і методи педагогіки, що накопичені в емпіричному досвіді поколінь і вперше узагальнені в педагогіці Я. А. Коменським у його праці «Велика дидактика» (1636-1638) і розвиваються наступниками педагогічної думки.

Таке підкреслення психологічного аспекту навчання і виховання виявляється необхідним для засвоєння психологічного змісту цих процесів, тому що в студента з дитинства склалося уявлення про навчання і виховання як про вплив нанього тільки ззовні, з боку батьків, учителів і взагалі всієї освітньо-виховної системи, а про те, що при цьому відбувається найголовніше — внутрішнє, психологічне перетворення особистості — ніхто не говорив.

Маючи справу з прикладними науками, також необхідно приділяти увагу методам і прийомам практичного навчання за допомогою проведення семінарів-практикумів, семінарів- дискусій, ділових ігор, мозкової атаки, круглих столів і застосування інших активних методів, які стимулюють власні самостійні розумові та практичні дії студентів.

Лекції та різні форми практичних занять із застосуванням названих активних методів повинні забезпечити творчешсвоєння теоретичних і практичних проблем вікової та педагогічної психології всіма студентами.

Щоб запрограмувати навчальні дії студентів, зорієнтувати їхнє мислення на основні питання досліджуваних курсів, погрібно скласти блок навчальних задач (завдань з питаннями, що вимагають активного мислення).

Наприклад, навчальні завдання (питання і задачі):

1. Учитель перед батьківськими зборами зібрав зошити з малюнками дітей, за допомогою яких визначив поведінкові характеристики учнів 2-го класу. Який метод дослідження у педагогічній психології був використаний педагогом?

2. Малюк 2.5 р., граючись м'ячем, закотив його під диван. ('початку він спробував дістати м'яч рукою, тоді ногою, а потім узяв віник і дістав м'яч. Який вид научіння був використаний малюком?

3. У першому класі на перерві побилися два хлопчики. Коли розпочався урок, вони не захотіли сидіти поруч. Щоб хлопчиків помирити, вчитель урок розпочала із читання казок "Про двох цапків" та "Про двох кізочок". Який метод виховання використав учитель?

4. На батьківські збори запросили шкільного психолога, який прозвітував, що протягом місяця він займався попередженням виникнення в учнів поганих звичок, негативних рис характеру, асоціальних нахилів у поведінці. Який напрямок у діяльності практикуючого психолога він мав на увазі?