2. Образ України в поезії «Любіть Україну» Володимира Сосюри. Прочитати вірш напам'ять

Пройшовши драматичний і болючий шлях національного самоусвідом­лення, шлях, сповнений цькувань і переслідувань, жорстоких страждань, не­вимовних душевних мук, поет і громадянин Володимир Сосюра наприкінці сво­го життя з гордістю заявляв: «Яке щастя, що я — українець, що я син моєї прекрасної і трагічної нації». Тема Вітчизни, її працьовитих людей, їхньої ду­ховності була для творчості Сосюри центральною. Вона втілена у віршах про рідну Донеччину, де промайнула юність автора. Рідній Україні поет присвячує не лише свою пісню любові, але й освідчення гіркоти, бо вона недалеко віді­йшла від кволого «цоб» і «цабе» («Україно моя», 1927). Сосюра пише про світочів народу, які своєю діяльністю, часто жертовністю будили «свідомість, заявляли передсвітом про обділену долею рідну землю» («І. П. Котляревсь­кому», «На могилі Шевченка»),

Поета тривожила шовіністична політика русифікації українського народу, яка знову почала посилюватися в повоєнні роки. У віршах «О мово моя!», «Як не любити рідну мову» бентежні роздуми висловлюються в підтексті, чег)ез показ багатства й краси мови українського народу.

Патріотичний струмінь у поезії Сосюри був надзвичайно емоційним і щи­рим. Тож і в громадській ліриці поет не зрадив своєї музи. Свідченням цього є вірш «Любіть Україну», який, за влучним висловом Івана Багряного, «як своєрідний національний гімн, пройшовся по всіх серцях і душах української молоді в тих колоніальних умовах, формуючи їх, мобілізуючи до боротьби...».

Поезія «Любіть Україну» була написана 1944 року — з приводу звіль­нення українських земель від фашистських загарбників. У роки війни з'явилося багато патріотичних творів, написаних українськими поетами. Це «Слово про рідну матір» М. Рильського, «Я утверждаюсь» і «Слово» П. Тичи­ни, цикл «Україно моя» А. Малишка. На хвилі високого патріотичного підне­сення був створений і вірш В. Сосюри. Він одразу ж здобув прихильність кри­тиків і визнання читачів. Вірш був перекладений російською та іншими мова­ми, опублікований у Москві, 1949 р. його вмістили до збірки «Щоб сади шумі­ли», яку було визначено сталінською премією. І ось раптом, несподівано для всіх і для самого Володимира Сосюри передусім, з липня 1951 р. починається грандіозна кампанія цькування поета за його «ідейно-порочний націоналістич­ний твір». У численних газетних публікаціях, на зборах і засіданнях різного рів­ня громилися поезія «Любіть Україну» та їїавтор. Націоналістами було назва­но навіть російських переклада'чів. Володимира Сосюру перестали друкувати, з ним небезпечно було дружити й навіть вітатися.

Головною причиною вчиненого жахливого розгрому було те, що сповнена патріотичного звучання поезія стала перешкодою на новому витку русифікації, розпочатому московськими великодержавниками на початку 50-х pp. Сталін­ському¹ керівництву треба було за будь-яку ціну вбити в людях патріотизм, по­чуття власної гідності й самоповаги. «Вбити.— як пише В. Коваль,— всюди і скрізь, щоб народ перестав любити Росію, Україну. Білорусію. Грузію. Литву, Казахстан... Тому й став жертвою вірш "Любіть Україну"».

Образ рідної землі є тим ідейним, духовним стрижнем, який пронизує вірш «Любіть Україну». Поет глибоко переконаний, що людина, байдужа до своїх національних святинь, буде такою само байдужою і до культурних над­бань інших народів. Рядки його вірша стали своєрідною формулою патріотизму та інтернаціоналізму:

Не можна любити народів других. Коли ти не любиш Вкраїну. Образ вишневої України є напрочуд багатогранним. Його компонентами є все те, що оточує нас з дитинства, що живе в нас, дає нам натхнення, творить самобутню національну ментал ьність. Україна — у зірках, і у вербах вона, і в кожному серця ударі. Україна — в її вічно живій і новій красі, в солов'їній мові, у пісні у кожній, у думі, в дитячій усмішці, в-дівочих очах. Нама­гаючись осмислити саме поняття любов до Батьківщини, з'ясувати його для себе й читача, Володимир Сосюра підкреслює, що це єдине й водночас всеохо-плююче почуття, воно підносить самоповагу людини, звеличує її рідний край. Засобом градації — інтонаційного й смислового перерахування -— досягаєть­ся високий ступінь емоційності, непідробної схвильованості. Звертаючись до молоді, поет пристрасно закликає:

Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну, Красу її, вічно живу і нову, і мову її солов "ту. Гаряче-зболені рядки Сосюриних віршів через роки й десятиліття перегу­куються з поетичними рядками українських письменників, що каралися за щастя і свободу України. Понад сто років тому Тарас Шевченко промовив сло­ва, сповнені невимовної ніжності і болю:

Свою Україну любіть, Любіть її, в время люте, В останню тяжкую минуту За неї Господа моліть. І як відповідь на цей заклик пролунало Сосюрине;

Всім серцем любіть Україну свою, — і вічні ми будемо з нею! Вірш «Любіть Україну» сповнений оптимізму, За років сталінізму такий щирий оптимізм міг живитися лише беззастережною вірою в те, що україн­ський народзнайде в собі сили відродитися, посісти гідне місце серед інших на­родів світу. Саме ця віра допомагала поетові жити, долати сумніви н вагання. «Я вірю,— писав Сосюра,— в безсмертя мого народу, якому молюсь, як ко-. лись молився Богові».

Любіть Україну

Любіть Україну, як сонце, любіть,

як вітер, і трави, і води,

в годину щасливу і в радості мить,

любіть у годину негоди!..

Любіть Україну у сні й наяву,

вишневу свою Україну,

красу її, вічно живу і нову.

і мову її солов'їну.

Без неї ніщо ми, як порох і дим,

розвіяний в полі вітрами...

Любіть Україну всім серцем своїм

і всіми своїми ділами.'..

Як та купина, щц горить - не згора

живе у стежках, у дібровах,

у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,

і в хмарах отих пурпурових.

В грому канонад, що розвіяли впрах

чужинців в зелених мундирах,

в багнетах, що в тьмі пробивали нам

шлях

до весен і світлих, і щирих...

Юначе! Хай буде для неї твій сміх

і сльози, і все до загину...

Неможна любити народів других,

коли ти не любиш Вкраїну!..

Дівчино! Як небо її голубе,

люби її кожну хвилину.

Коханий любить не захоче тебе,

коли ти не любиш Вкраїну...

Любіть у труді, у коханні, в бою,

як пісню, що лине зорею...

Всім серцем любіть Україну свою, —

і вічні ми будемо з нею!

Білет № 7