1. Творчість письменників рідного краю: чільні постаті й найвизначніші набутки

Одним із найлначніших письменників нашого краю є Валерій Шевчук. Його сміливий творчий старт відбувся в шістдесяті роки, а змужніння, як то не парадоксально звучить, припало на роки застійні, роки панування в літературі методу соціалістичного реалізму. Сталося так тому, що він вчасно зрозумів, як за тих абсурдних суспільних умов зберегти внутрішню свободу, а значить і своє істинне обличчя, як витворити власний «сад нетанучих скульптур» (Л. Кост­енко), щоб квітнув він для поколінь прийдешніх. У той час, коли інші стрімго­лов кинулися служити правлячій владі, пануючій ідеології, В. Шевчук лишався рабом єдиної музи-літератури. Роками він «писав у стіл», але це його не при­гнічувало, а навпаки, додавало внутрішньої гордості, що світ так само не впій­мав його, як колись і мудрого вчителя Григорія Сковороду.«Кожен чоловік шукає в житті відповідностей та віддзеркалювання себе в інших. Ча­сом він сам віддзеркалює, але зв'язок від того не порушується. Те, що говориться про спорідненість душ, — не марниця. Я довго над цим мір­кував: спорідненість душ — одна з найвідоміших форм боротьби люди­ни з самотністю», — так роздумує Хлопець із «Дому на горі». За тими роз-думами-міркуваннями перед нами поволі розгортається дивовижний, реалі­стично виписаний і майстерно збагачений фольклорно-фантастичною образ­ністю художній світ Валерія Шевчука, в основі якого проза звичайного людсь­кого життя, а духовним рушієм — любов до людини й світу.

Усю різножанрову творчість Шевчука проймає фундаментальний, наскріз­ний образ Дому. Це — символ міцної осілості й захищеності, щось матері­альне, рідне, прописане до найдрібніших деталей, і водночас — ідеальне, втілення духовної Батьківщини. Дім духовний.

Точний малюнок цієї монументальної Шевчукової споруди знаходимо в ро-мані-баладі «Дім на горі». Та до її побудови письменник підійшов уже в пер­ших оповіданнях і повістях (збірки «Серед тижня», «Середохрестя») та в ро­мані «Набережна, 12». З вікон цього ж таки Дому простежено українську істо­рію трьох століть у романі «Три листки за вікном».

«Це можна сприйняти як легенду, як міф...» —скаже юна Галя, поди­вована розповідями старенької бабці про їхній дивний Дім на горі. Про той не­звичайний, таємничий, прадавній Дім, у якому здебільшого народжуються дів­чата, а чоловіки підіймаються знизу і, як правило, просять напитися води. Ті, що нап"ються води з рук жінок Дому, лишаються в ньому назавжди. Та з'явл­яються бозна-звідки, найчастіше спускаються з неба у вигляді сірого птаха, інші чоловіки, які не просять води й не залишаються в Домі, і від них народжу­ються дивні хлопчики, які пориваються до чогось незвичайного, здаються ди­ваками, бо володіють даром упізнавати погідний ритму всьому — там. у небі, і тут, на землі: рух планет, соку й крові, рух живих та мертвих тіл.

То справді схоже на легенду,, на міф. А як же інакше слід сприймати ці три­надцять фольклорно-фантастичних оповідань Валерія Шевчука циклу «Голос трави» й повість-преамбулу «Дім на горі»? Оригінальне жанрове поєднання прозаїк означив романом-баладою. у якому виповів дивовижні історії про за­родження в юних душах очікуваних і'тривожних порухів першого кохання, про святість материнства, про незбагненний світ людської душі й природи, про таї­ну інтуїтивного осягнення величі й краси навколишнього світу, переливання його природних ритмів у мелодію настрою, в елегійну печаль переживань і в кольори вечорової туги згасання земного життя...

Уроки серця, уроки почуттів, які прагне відтворити на папері старий козо-пас Іван Шевчук, зріють мимовільно, без насилувань волі, мовби внпливаютьз самого життя, і ненав'язливо, майже без жодних розумових зусиль, подаються людям, світові. Система образного мислення козопаса Івана Шевчука, яка за­кладена Валерієм Шевчуком у циклі оповідань «Голос трави», відтворює ха­рактер стихійної художньої творчості народу. На цій основі будувалися народні фантастичні оповідання, що виражали певний лад народного духу, народного світосприймання й форми його образного мислення. Передусім це персоніфі­кація природи, переведення абстрактних образів людського мислення вранг персоиажів-символів, дуалістичне розуміння темного й світлого, бога й чорта, дня й ночі, життя та смерті, що символізувало віковічну боротьбу добра й зла та формувало первісний моральний кодекс людини.

Не випадково більшість сюжетів циклу « Голос трави» запозичено з фольк­лорно-фантастичних оповідань. Тому образ козопаса Івана Шевчука можна тлумачити як складну розгорнуту метафору народного образного мислення, передусім прийомів і засобів поетики українського народного фантастич­ного оповідання.

Романом-баладою «Дім на горі» Валерій Шевчук прагне створити цілісне уявлення про світ як про цілісний космос, що сполучає живу й неживу природу в єдиний вічний ланцюг взаємозв'язків і глибоких нерозривних закономірно­стей. Для козопаса Івана Шевчука все, що відбувається в Домі на горі, не має якогось символічного значення, ці події не абстрагуються, не пере'ростають у символи, у легенди, а є живою реальністю, бо володіють конкретним змістом і обростають живою плоттю реальності. Він, подібно до славетного Григорія Сковороди, писав, як жив, і жив — як писав, інтуїтивно послуговуючись асо­ціативною природою законів пам'яті. Трава для козопаса Івана — це голос ві­ків, голос землі, до якого він уважно й тривожно прислухається, це, зрештою, голос його крові, поклик і заповіт предків. Чи не тому він володіє магічним да­ром прозирати світ і людей, бачити, як народжується молоко у кіз чи мед у , бджолі, як злагоджено працюють механізми автомобіля, як б'ється людське серце — крізь стіни й крізь товщу земну проникає погляд його душі й серця. Володіючи цим вмінням, Іван прагне залишити своєрідний заповіт нащад­кам — філософські новели-притчі.

У цих новелах сконденсовані й релігійні уявлення народу, й елементи давньоукраїнського фольклору, й сюжети та образи з етнографії слов'янст­ва, і реальні події національної історії, і біблійські сюжети та образи...

Валерій Шевчук шукає й виявляє себе в різних літературних жанрах — ро­ман, повість, оповідання, новела, есе, критична студія, драма, поетичний і про­зовий переклад тощо, але завжди лишається собою, завжди працює в злагоді з природою свого таланту. Письменник прагне збудувати для всіх відкритий, власний Дім духовний, позбавлений помпезності, зате мічений карбами надій­ності. Той Дім. у який варто ввійти, щоб, кажучи словами Семена-затворника, трохи побачити неба.