Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ukr_lit.docx
Скачиваний:
54
Добавлен:
08.12.2018
Размер:
296.54 Кб
Скачать

1. Ідея єдності людини і природи в драмі-феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки

Драматична поема «Лісова пісня» була створена влітку І91 \ р. за двана­дцять днів. Авторка назвала твір драмою-феєрією, тобто драмою, в якій відбу­ваються незвичайні, неймовірні перетворення, в якій поряд з людьми діють постаті, створені їхньою уявою. Французький термін феєрія, що є похідним від слова фея. тобто чарівниця, в прямому розумінні означає театральну чи цирко­ву виставу на основі міфічного, казкового сюжету. Що ж до «Лісової піснг. то в ній фольклорно-міфічний матеріал піднесено до вершин філософських уза­гальнень. Otd)Kсприймається «Лісова пісня» як філософська поема про висо­ке покликання людини, про невмирущість світлих гуманістичних ідеалів.

Гострота філософсько-психологічного конфлікту драми визначається су­перечностями між високою поетичною мрією й обмеженим практицизмом реального життя. Уособленням роздумів письменниці про роль високого, пре­красного в людському житті, про роль мистецтва у розбудженні духовних начал людини, у її піднесенні до розуміння власного призначення на землі став образ Мавки — незрівнянної і неповторної, за спостереженням Микали Бажана, «своєю, національною особливістю, своєю.загальнолюдською значущістю». Фольклорно-міфічний образ лісової русалки глибинно переосмислений, творчо інтерпретований, поетично узагальнений Лесею Українкою. Одна з істот язич­ницького світу, створеного нашими пращурами, стала символом високої люд­ської мрії, одвічного пориву до світлого майбутнього, торжества правди над кривдою, облагороджуючої духовності над мізерією буденного існування.

Ідея твору стверджується через розв'язання одвічної людської проблеми: людина й природа, Колись, дуже давно, коли «щезвіри говорили», людина не втратила свого зв'язку з матір'ю-природою. Вона, мов немовля, покладалася тільки на її мудрість і силу. У ній, у природі, шукала людина порятунку й захист-у, побожно простягаючи руки до Неба, до Сонця, до Місяця іі Зір. Закони при­роди визначали людські закони —сенс життя, працю й розваги. Та йшов час. Людина самовпевнено й брутально відштовхнула від себе природу — Матір, Захисницю, Годувальницю. «Я сама!» — голосно, як здавалось їй, волала лю­дина чи то серед пралісу, чи то на степовому роздоллі... Та ніхто не озвався на те зухвале скімлення. Так похитнувся світ. Гармонія між людиною н природою навік зруйнувалася. Людина відтоді сам на сам борсається в бурхливому «жи­тейському» морі, із жахом помічаючи, що без природи немає і в ній самій ладу: хворобливе тіло прагне чимраз більшої насолоди й утіхи, а душа блукає десь манівцями, незбагненна, дика, мов чужа...

У драмі-феєрії Леся Українка подає своє розуміння історії війни Людини з Природою. Втілюється вона, насамперед, в образах Лукаша й Мавки, які уособ­люють два світи: Лукаш — селянський парубок, людина, людство; Мавка — дочка лісу, дух, природа. У зіткненні колись єдиних, тепер ворожих світів поетеса прагне розв'язати вічні морально-етичні проблеми. Присуд її застережливо-по­грозливий: Лукашеве (загалом людське) щастя недовге й оманливе. Хлопець доти був щасливим, доки жив тим, про що душа його співала виразно-щиро го­лосом сопілки. Коли ж він пішов усупереч прагнень душі — долі — природи, то втратив спокій, радість, навіть людську подобу, ставши вовкулакою, божевіль­ним. Пізно зрозумів свою помилку Лукаш, пізно відштовхнув від себе Килииу, щоб хоч на мить зазнати знову щастя з коханою Мавкою. Невблаганний час в образі сивої зими засипає його снігом: «Лукаш сидить сам, прихилившись до берези, з сопілкою в руках, очі йому заплющені, на устах застиг щасливий усміх. Він сидить без руху, сніг шапкою наліг йому на голову, запорошив усю постать і падає, падає без кінця...».

У фіналі драми — смерть Лукаша. Отже, поразка у великій війні на боці людства. Хто винен у тому? У Лукаша був дар. красу й вартість якого розуміла тільки Мавка. Це музика, пісня, мистецтво, творчість, «цвіт душі», з якого ви­росло їхнє кохання. Але він занедбав свій дар, свою душу задля примітивної бу­денщини, дріб'язкових інтересів і турбот. Зраджуючи /Мавку, Лукаш зрадив са­мого себе.

Міфічна образність піднесена в драмі на такий рівень художнього узагаль­нення, що годі шукати якихось конкретних відповідностей,образів істот, ство­рених уявою первісної людини, дійовим особам зі світу природи, змальованим у драмі-феєрії. Мавка. Водяник, Лісовик, Перелесник, Потерчата, інші фанта­стичні персонажі достовірно відбивають певні риси людей, сутність взаємин між ними, вказують — як це не парадоксально, адже діють вони певною мірою у казковому творі — на реальні події, явища, факти сучасної авторові україн­ської дійсності. Романтичному пафосу драми иайадекватніше відповідає мета­форизація зображення, втілена у формі персоніфікації, уособлення явищ при­роди. Так розкриваються сторони доброго, гарного і лихого, потворного, наяв­ні і в житті людей, і в бутті представників лісового царства. Головну ідею твору вкладено у вуста Лісовика: ніяка туга краси перемагати не повинна.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]