2. Краса і щирість любовного почуття в ліриці Василя Симоненка

Інтимна лірика Василя Симоненка — яскраве свідчення його великого та­ланту. Вона вражає щирістю й глибиною дослідження філософії почуття, його найтонших нюансів, від романтичного захоплення до гіркого розчару-вання. Поета ціка влять суперечності й складнощі у взаєминах двох люблячих сердець, ті вибухи емоцій, які супроводжують кохання. «Я чекав тебе з хмари роже-во-ніжноі, із ранкових туманів, з небесних октав...» — це твердження Симоненка є ніби прологом до створеного ним романтнчно-піднесеногоу своїй чистоті й звабі образу коханої. Лише кількома штрихами-деталями він малює портрет тієї, що запалила серце юнака: біле волосся, сірі очі і каре пальто, під віями, як абажурами, блищить очей овал, губи неціловані і грішні, очі божевільно голубі, милі, теплі руки.Ще виразнішими у своїй емоційній . напрузі є характеристики-означення, якими поет передає багатство внутрішн­ього світу коханої. Вона — прозора й чиста, єдина, мила, прозора, мов ранком тінь. Підкреслювана поетом прозорість і чистота коханої лежать в ос­нові обожнювання дівчини, жінки, матері. Про це Симоненко говорить стри­мано, але надзвичайно вражаюче, бо у простій за своєю довершеністю формі криються глибокі почуття.

Показовою щодо цього є поезія «Мені здавалась пошлою и бридкою...». Вона, порівняно з іншими інтимними віршами, написана у більш спокійному тоні, чому сприяють окремі сюжетні елементи. Юнаки розповідають про свої дюбовні втіхи й насолоди, смакують еротичні плітки з напускною бравадою, го-.лоено й цинічно. У ліричного героя вони викликають осуд, огиду — фізичну й ,моральну, так прозаїчно й точно виражені словами: \, В кімнаті тхнули прілі сигарети

І різав носа неприємний дух.

Брутальність і кохання — речі несумісні. Найінтимніші людські почуття повинні вражати первозданною чистотою, цнотливістю, соромливістю: .4 мені ввижались білі ниви, — Знайомі образи витали наді мною, І ти мені на плечі клала руки І обпікала дотиком гарячим, І я мовчав. Я не хотів про тебе Розповісти завзятим брехунам, Які блює кохання осміяли.

У цьому контексті епітет білий символізує чистоту кохання, протиставляєт­ься бруду й цинізму і "у вчинках, і в помислах, і в розмовах, коли йдеться про найніжніші почуття.

Прикметною особливістю інтимної лірики Василя Симоненка є її контраст­ність в образно-емоційному й словесному ладі. Сила кохання, повінь Молодих почуттів (я тебе заголубить, зипестити хочу) і передчуття чогось незвіда ного, бентежного (ти ще не торкалася губами вічних і прозорих таєм­ниць'}, біль розлуки й'розчарування (волочив я тебе в ореолі безгрішності крізь хитливих ілюзій розкиданий стрій), а на іншому полюсі — благальне , вимолювання взаємності хоч на мить:

О жорстока! Щастя хоч краплину-

В душу мою змучеву згуби —

Полюби і зрадь через хвилину.

Та хоч на хвилину полюби! Полюбити — зрадити, гнів — любов, будні — свята, радість — жаль, фантастична зустріч — трагічна втрата — такі нюанси, злети й падіння найпрекраснішого з людських почуттів в інтерпретації В. Симоненка. Тільки в його інтимній ліриці знаходимо рядки, які так вражаюче точно відтво­рюють сум'яття душі, розтривоженої коханням, його неминучість, його велику силу, інколи свідомо чи несвідомо приховану. Це твердження від протилежного:

Я тобі галантно не вклонюся,

Компліменти зроду не зліплю.

Тільки в очі ніжні задивлюся,

В них свою тривогу утоплю. ,'..,'

Або:

Не вір мені, бо я брехать не вмію,

Не жди мене, бо я і так прийду.

Я принесу тобі свою надію,

А подарую смуток і біду. У цих рядках — велика таїна кохання. Поет, намагаючись розгадати космос жіночої душі, секрет взаємного притягання двох сердець, у вірші з присвятою чорнявій математичці здобрим гумором відкриває формулу: Ікс плюс ігрек — це будеш ти. Так від вимріяного, романтичного образу коханої (я від тебе жадав незвичайного й дивного, Щоб з'явилася маренням, видивом, сном..:) він приходить до земного образу чорнявої математички, а їхнє поєд­нання бачимо в обожнюванні жінки-матері, жінки — продовжувачки роду людського, а значить, всього сущого на землі:

.../ сьогодні вклоняється серце моє

Тій земній, соромливій, жагучій жіночності.

Що красою життя — материнством стає.

Є в коханні і будні, і свята...

Є в коханні ( будні, і свята, Є у ньому і радість, і жаль, Бо не можна життя заховати За рожевих ілюзій вуаль. є 1 з тобою було б нам гірко,

Обіймав би нас часто сум, І, бувало б, темніла зірка У тумані тривожних дум. Але певен, що жодного разу У вагання і сумнівів час Дріб'язкові хмарки образи Не закрили б сонце від нас. Бо тебе і мене б судила , Не образа, не гнів — любов. ' В душі щедро вона б світила,

Оновляла їх знов і знов. У мою б увірвалася мову, Щоб сказати в тривожну мить: — Ненаглядна, злюща, чудова, Я без тебе, не можу жить!..

Білет № 18