2. Світ людських почуттів і думок у поезії Ліни Костенко. Прочитати напам'ять вірш поетеси (за вибором учня)

Ми живемо в складний і бурхливий період історії нашої держави. Нарешті багатостраждальна Україна здобула незалежність. На зміну класовим ідеалам з їх вічною ворожнечею між різними верствами суспільства мають прийти за­гальнолюдські цінності, ідеали добра й справедливості. Ці ідеали повинна не­сти справжня поезія. Загальнолюдські цінності завжди обстоювала у своїх вір­шах Ліна Костенко.

Головну особливість творчості поетеси можна визначити, скориставшись її словами з вірша «Готичні смереки» зі збірки «Над берегами вічної ріки»: «В глибинах гармонії болять дисонанси». Ліна Костенко гостро прагне гармонії — у світі, у соціальному середовищі, у людських взаєминах — і так само гостро відчуває й дисонанси. До дисонансів життя поетеса дуже чутлива. Надто зіркий у неї погляд, надто твереза свідомість, щоб бачити тільки гармонію в житті людства. Сприймає негаразди в людському житті болісно, й обминути, вдати, що не помічає, ніяк не може. Бо це значить сфальшивите, зрадити себе й своє слово, адже ...поет природний, як природа. Од фальші в нього слово заболить.

Така безкомпромісність поетеси не сприяла легкому життю. В алегоричній поезії «Доля» Л. Костенко оповідає сон, що наснився її ліричній героїні. Вона побачила чудернацький базар, ж продавалися різні Долі:

Одні були царівен не гірш,

а другі — як бідні Міньйони.

Хто купляв собі Долю за гріш,

А хто — і за мільйони. Увагу ліричної героїні привернула незвична доля: Поезія — рідна сестра моя. Правда людська — наша мати.

Ліна Костенко не шукала іншої долі, відповівши тим, хто паплюжив її поезію:

, Я вибрала долю собі сама.

І що зі мною не станеться —

у мене жодних претензій нема

до Долі—моєї обраниці. Отже, не жаліє поетеса себе, не жаліє й читача. її творчий доробок — це космос, але в ньому не лише «зоряні миті». Ось, приміром, у якій несподіваній інтерпретації постає неоглядність людської душі в одному з її віршів:

В епоху спорту і синтетики

людей велика ряснота.

Нехай тендітні пальці етики

торкнуть вам серце і уста. У доробку Ліни Костенко є тема вірності собі. Вірність собі — це й вір­ність своїм переконанням, і вірність своїм друзям та коханим, і вірність віт­чизні. Усі ті поняття стоять в одному ряду. І недарма в романі «Маруся Чурай» тема зради — головна тема твору — одночасно постає в її особи-стісному й у суспільному планах. Зрадити свою землю, своїх співвітчизників (зіставлення Байди й запроданця Яреми Вишневецького) і зрадити людину (Маруся Чурай — Грицько Бобренко) — однаково тяжкий моральний зло­чин, і корінь у них той самий:

Що ж це виходить? Зрадити в житті

державу — злочин, а людину — можна?! Тему вірності собі поетеса розвиває в багатьох творах. Тут і вірні «Шукайте цензора в собі», і невелика поема «Циганська муза» — про поетесу Панушу, яка знайшла в собі сили здійснити своє покликання, і оригінальний вірш «Щось на зразок балади, — як вийшли букви з-під моєї влади».

Знайти своє «я*, на шляху до цього подолати всі перешкоди й труднощі, ут­вердитися в житті як сильна особистість і відчути себе людиною, гідною цього звання, — ось провідна ідея багатьох творів Ліни Костенко.

Варто згадати ще й такі твори поетеси, як «Древлянський триптих» і «Князь Василько» із циклу «Ікси історії», де авторка розповідає про трагічні наслідки людської жорстокості. Дарма, що йдеться про часи історичні: кожний із нас, читаючи їх, звертається думкою до соціальних і моральних проблем су­часного життя.

Ліна Костенко як поет, як митець заперечує позицію байдужості до зла й неправди, з якими людині доводиться стикатися в повсякденні. "Життя іде івсе без коректур", — твердить поетеса. Те, що людина вдіяла, виправити дуже важко, а іноді неможливо. Головний образ у цій поезії — час. Він ле­тить,.не стишує галопу, він єдиний, хто не втомлюється, час вічний. Ми живі, нам треба поспішати, щоб остаточно не нашкодити планеті:

Щоб ці ліси не вимерли, як тур,

Щоб ці слова не вичахли, як руди. Головною художньою особливістю поезії «Життя іде і все без коректур» є незвично короткі, раптові, ніби стріляючі порівняння (пройдемо, як тіні; прозріння, якліки, смутки, як ріки). Головний змістовний акцент при­падає на ці порівняння. Завдяки їм рядки набувають афористичності. Життя швидкоплинне, але непересічні людські цінності залишаються:

Любіть тваринку і травинку,

і сонце завтрашнього дня,

вечірню в попелі жаринку,

шляхетну інохідь коня. Поетеса майстерно поєднує вічні символи й запити сучасної цивілізації, яка не повинна відкидати людяність, духовність. Поезія Ліни Костенко допо­магає людині знайти себе в складному сьогоденні, виконати своє призначення, в будь-яких ситуаціях не втрачати власної гідності.

Життя іде і все без коректур...

Життя іде і все без коректур.

І час летить, не стишує галопу.

Давно нема маркізи Помпадур,

і ми живем уже після потопу.

Не знаю я, що буде після нас,

в які природа убереться шати.

Єдиний, хто не втомлюється, — час.

А ми живі, нам треба поспішати.

Зробити щось, лишити по собі,

а ми, нічого,— пройдемо, як тіні,

щоб тільки неба очі голубі

цю землю завжди бачили в цвітінні.

Щоб ці ліси не вимерли, як тур,

щоб ці слова не вичахли, як руди.

Життя іде і все без коректур,

і як напишеш, так уже і буде.

Але не бійся прикрого рядка.

Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.

Не бійся правди, хоч яка гірка,

не бійся смутків, хоч вони як ріки.

Людині бійся душу ошукать,

бо в цьому схибиш — то уже навіки.

Білет № 23