1. Людина, сім'я та суспільство в психологічному

й моральному аспектах за повістю Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я»

Друга половина XIX ст. в історії української літератури — доба утверджен­ня реалізму. Головний його принцип — правдивість! багатогранність.зображ­ення життя. Письменники-реалісти прагнули змалювати життя в усіх його вия­вах: злети й падіння людської душі, родинні стосунки, виробничі, суспільні, мо­ральні проблеми. Героями реалістичних творів виступають здебільшого зви­чайні («земні» — зазначають літературознавці) люди. Письменники зображ­ують їх у всій повноті, характери героїв розкриваються через показ їхніх вчин­ків, дій, переживань. Тому велику увагу приділяли змалюванню тих обставин, у яких формуються і діють персонажі твору. Характеризуючи мистецькі засади реалізму періоду другої половини XIX ст., наголошують на його критичній спрямованості, що дає змогу протиставляти його ранньому реалізмові в нових літературах (для українського письменства це, зокрема, творчість Котляревсь­кого та Квітки-Основ'яненка)та стихійному реалізмові давніх митців. Сутність критичного реалізму, зауважують дослідники, полягає в художньому дослі­дженні сучасності через найхарактерніші її вияви, насамперед через суспільні зв'язки, соціальні суперечності; у гострій критиці несправедливості, зла, амо­ральності тогочасної дійсності. Саме на таких засадах створено повість Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я».

Сформований як митець у добу реформ, спрямованих на скасування крі­посницького ладу, Іван Нечуй-Левицький своє головне мистецьке завдання вбачав у викритті потворних наслідків кріпацтва й вікового національного по­неволення, а також у з'ясуванні причин деморалізації народу й окресленні шляхів її подолання. У повісті «Кайдашева сім'я» увагу письменника сфокусо­вано на родині Кайдашів — українській селянській сім'ї з села Семигори по­близу містечка Богуслава. Митець спостерігає за всіма її членами, прагнучи розкрити на матеріалі повсякденного життя внугрішиі мотиви та імпульси дрібних власників до утвердження себе господарями на землі.

Це зумовлює своєрідність розгортання сюжету повісті: перед читачем про­ходять епізоди постійних сварок у сім'ї та короткочасних примирень, які швид­ко перериваються загостренням суперечностей, викликаних відстоюванням своїх «прав» на власність. Ворожнеча посилюється після одруження синів Кайдаша, в неї втягуються навіть Карпові та Лаврінові діти.

Певною мірою повістяр виходить за межі'сюжету тільки в тих епізодах шо­стого розділу, де йдеться про Відвідини у великодні дні Мелашкою разом з інши­ми прочанами Києва та її короткочасну службу в проскурниці. Саме тут перед читачами знову з'явилися богомільна баба Палажка та її суперниця баба Пара­ска, відомі з раніше написаного циклу оповідань. Зауважимо, що й цей життєвий матеріал автор зумів підпорядкувати задумові: всебічно показати одну з причин духовної роз'єднаності людей — індивідуалізм егоїстичних натур.

Відомо, що українську селянську родину завжди характеризував високий духовний потенціал. Про справедливість, чесність, порядність людей праці йдеться у численних фольклорних творах. «Згода в сімействі» як морально-етичний ідеал підноситься удрамі Івана Котляревського «Наталка Полтавка». Вся творчість Тараса Шевченка просякнута мрією про щастя людини, яке можливе'тільки у духовному зв'язку батьків і дітей. Не ставив під сумнів цю етичну аксіому й Нечуй-Левицький. Проте в повісті «Кайдашева сім'я» він ви­криває спотворений соціальною несправедливістю ідеал, наголошуючи, що без морального стрижня, без духовного осердя людське життя втрачає сенс й перетворюється на суцільну смугу змагань за власність і чвар через неї.

Жанрова специфіка повісті полягає в тому, що зображений буденний плин життя родини Кайдашів розгортається в найрізноманітніших побутових виявах, які часто окреслюються в гумористичному плані. Схильність до відтворення ко­мічних недоречностей письменник вважав однією з рис характеру українців, орга­нічним елементом національної психіки, багатої, за його ж спостереженнями, «на жарти, смішки, штукарства та загалом на гумор, ще часом і дуже сатиричний».

Хоч у повісті йдеться про одруження обох синів старого Кайдаша, про смерть Омелька, письменник лише згадує про ці події. Як бачимо, він зовсім обминає такі вдячні для його попередників моменти з селянського життя, принципово не цікавиться його етнографічним виявом. Головним для нього є показ конкретних буденних ситуацій, які свідчать про змізерніння людської душі, зумовлене постійною залежністю селянства від матеріальних нестатків. Такий ракурс авторського бачення дійсності визначив особливості творення образів членів родини Кайдаша. Оскільки і батьки, і діти показані вже сформо­ваними особистостями, письменник акцентує на визначальних рисах їхніх ха­рактерів, що виявляються у конкретних життєвих ситуаціях.

Композиційна структура твору відзначається такою майстерністю, що дала підстави Іванові Франкові віднести повість «до найкращих оздоб українсь­кого письменства». Нечуй-Левицький виявив тонкий художній смак у роз­гортанні сюжету за принципом нагнітання епізодів, сцен, ситуацій, колізій. Завдяки такій структурі досягається напруженість у розвитку подій, виразно окреслюється характер конфлікту, у якому розкриваються приховані пружини безперервних сімейних сварок. у. .

Досконалість у розкритті теми, розгортанні сюжету, змалюванні образів і втіленні ідеї підносить «Кайдашеву сім'ю» до найяскравіших зразків реалі­стичної соціально-побутової повісті в українській літературі.