- •1. Риси духовної й матеріальної культури українців у повісті Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я»
- •1. Людина, сім'я та суспільство в психологічному
- •2. Особливості зображення національного відродження українського народу в ранній творчості Павла Тичини. Прочитати напам'ять вірш «Пам'яті тридцяти»
- •1. Проблема вибору життєвого шляху героями роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного та Івана Білика
- •1. Майстерність Івана Карпенка-Карого як драматурга (на прикладі вивчених творів)
- •2. Цінності людського буття в поезії Максима Рильського
- •1. Багатогранність діяльності Михайла Старицького, її значення для розвитку української культури.
- •2. Мотиви й образи інтимної лірики Володимира Сосюри
- •2. Образ України в поезії «Любіть Україну» Володимира Сосюри. Прочитати вірш напам'ять
- •1. Історичний шлях нації та доля її провідників за поемою «Мойсей» Івана Франка. Прочитати напам'ять уривок із твору (за вибором учня)
- •2. Трагедія роду й ««роду в романі «Вершники» Юрія Яновського
- •1. Ідейно-художнє багатство філософської та громадянської лірики Івана Франка
- •2. Характер конфлікту та його художнє втілення в
- •1. Поетична драма «Зів'яле листя» Івана Франка: Історія
- •2. Зображення в прозових творах Миколи Хвильового боротьби добра і зла в душі людини та житті суспільства
- •1, Взаємини людини й суспільства в повісті Івана Франка «Перехресні стежки»
- •2. Поетичний світ Богдана-Ігоря Антонича
- •1. Поетизація буття гуцулів у повісті «Тіні забутих предків» Михайла Коцюбинського
- •2. Героїзм і трагізм історичної долі українського народу в творчості Олександра Довженка
- •1. Зображення людських почуттів у повісті
- •2. Світ дитинства в кіноповісті «Зачарована Десна» Олександра Довженка
- •1. Михайло Коцюбинський як майстер імпресіоністичної психологічної новели
- •2. Образ ліричного героя поетичних творів Євгена Маланюка
- •1. Творчість Лесі Українки як видатне явище світової
- •2. Зображення духовної величі й краси людини у творчості Івана Багряного (на прикладі прочитаних творів)
- •1. Трагедія людини, відірваної від рідної землі, у драмі «Бояриня» Лесі Українки
- •2. Літературне «шістдесятництво» як суспільне та культурне явище. Аналіз життя та творчості одного з поетів-шістдесятників (за вибором учня). Прочитати напам'ять вірш аналізованого автора
- •1. Утвердження духовно-моральних цінностей людського буття в драмі-феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки. Прочитати напам'ять уривок із твору
- •2. Реалізм і символіка картин української дійсності в романі Уласа Самчука «Марія»
- •1. Ідея єдності людини і природи в драмі-феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки
- •2. Краса і щирість любовного почуття в ліриці Василя Симоненка
- •1. Ольга Кобилянська як визначний майстер психологічної прози (на прикладі вивчених творів)
- •2. Особливості інтерпретації образу України у поезії Василя Симоненка. Прочитати напам'ять вірш «Лебеді материнства»
- •1. Мотиви й образи громадянської та інтимної лірики Олександра Олеся. Прочитати напам'ять вірш поета (за вибором учня)
- •2. Тематика й поетика новел Григора Тютюнника
- •1. Творчість Василя Стефаника в контексті української та світової новелістики
- •2. Людина в протистоянні зі злом і несправедливістю в поезії Василя Стуса. Прочитати напам'ять вірш поета (за вибором учня)
- •1. Глибина розкриття психології людини в екстремальних обставинах у творчості Володимира Винниченка (на прикладі прочитаних творів)
- •2. Світ людських почуттів і думок у поезії Ліни Костенко. Прочитати напам'ять вірш поетеси (за вибором учня)
- •1. Творчість письменників рідного краю: чільні постаті й найвизначніші набутки
- •2. Морально-етична проблематика романістики Олеся Гончара (на прикладі вивчених творів}
- •1. Література української еміграції: головні центри, напрями, постаті. Аналіз життя та творчості одного з представників літератури української еміграції (за вибором учня)
- •2. Собор як символ духовності й краси в однойменному романі Олеся Гончара
- •1. Шляхи розвитку сучасної української літератури. Аналіз творчості одного з представників сучасного літературного процесу в Україні (за вибором учня)
- •2. Людина й народ як творці історії та культури в романі «Диво» Павла Загребельного
2. Зображення духовної величі й краси людини у творчості Івана Багряного (на прикладі прочитаних творів)
Іван Багряний належить до того рідкісного типу людей, яких звуть цілісними особистостями. Попри трагічні життєві шляхи, що зазвичай їм випадають, ми, пересічні, звемо їх щасливцями, бо всупереч обставинам і наперекір долі вони живуть, жодним вчинком не зраджуючи свого credo. Вірність моральним максимам Івана Багряного вражає. Двадцятилітнім юнаком він втілив їх у поетичних рядках:
Не іменуй же мене поетом, друже мій! Я хочу бути тільки людиною, яких так мало на світі...— і протягом життя, здається, перевіряв себе на відповідність цьому постулату екстремальними, межовими,ситуаціями.
А умови сталінського тоталітаризму, фашистської окупації, змушеної політичної еміграції й тяжких хвороб — умови, за яких довелося жити письменнику, на такі ситуації були більше ніж багаті. Тож природно, що дія мистецького втілення своїх переконань Багряний обрав прийоми мемуарності, документальної вірогідності, з застосуванням яких написані його кращі твори — романи «Тигролови» та «СадГетсиманський».
Моральні переконання митця і ті невимовні переживання, що судилися йому долею, органічно «вжилися >> в драматичні долі героїв його творів. Так. залишився Людиною, не змирившись зі своїм становищем безправного в'язня — «людішки», герой роману «Тигролови» Григорій Многогрішний. Сюжет твору побудований на «полюванні» майора НКВС — цього новітнього «тигролова» на гордого, не прирученого «системою» молодого українця, що в тайзі знайшов земляків, друзів, кохання. Григорій перемагає і, перш за все, тому, що не визнає себе нулем в історії, що не перейнявся ненавистю до людей, зберіг доброту і здатність співчувати, вірити у справедливість. Дія Івана Багряног-о — людини і художника — це головне: переконати читача, упевнити його в тому, що за будь-яких обставин людина може (і повинна!) бути Людиною. Навіть у череві оскаженілого від шаленого лету етапного ешелону, який несе у безвість, у забуття, мов на хвості диявольської комети, таємничу легенду про зникнення,цуш. Хай один, лише один він, безумний сміливець Григорій Многогрішний, не змирився з приреченістю на забуття у пеклі концтаборів, збунтувався, вирвався з пащі цього дракона, але це вже перемога людей, це вже свідчення нездоланності духу і можливості поборення оскаженілої потвори.
Згодом у романі «Сад Гетсиманський» 11950), який Володимир Винничеи-ко назвав «великим, вопіющим і страшним документом», письменник наголосить: «Людина — це найвеличніша з усіх істот. Людина — найне-щасніша з усіх істот. Людина — найпідліша з усіх істот. Як тяжко з цих трьох рубрик вибрати першу для доведення прикладом».
Надоказ правомірності «першої тези» І. Багряний кидає л юдину у вогненну пащу диявола, як і в «Тигроловах», але для цього нелюдського іспиту він обирає молодого хлопця Андрія Чумака. Так з'явився страшний своєю неприхованою правдою роман «Сад Гетсиманський». Як зазначав Багряний у передмові до твору, «... всі прізвища в цій книзі є правдиві».
Роман «Сад Гетсиманський» — свідчення високого творчого злету талановитого письменника в ім'я утвердження нескореності людини, для якої почуття національної гідності, патріотизм, моральна чистота та вірність заповітам, традиціям роду і народу є органічними, природними, як саме життя, як потреба діяти, боротися, перемагати. І брати Чумаки — Андрій, Микола, Михайло, Сергій — перемогли. Вони.живі, нескорені: «Зціпивши зуби, вони йтимуть через ніч злоби й зненависті, не здаючись доти, доки її не перейдуть».
Риси мемуарності, життєвої правдивості, документальної вірогідності подій відіграли значну роль у тому, що роман «Сад Гетсиманський», як і «Тигролови"», як і публіцистичний лист- послання « Чому я не хочу вертатись до СССР?», були перекладені на англійську, німецьку, французьку та італійську мови. Це був перший у світовій літературі художній твір про дійсний стан речейу «шостій частині світу» — країні тюрем НКВС, концтаборів, етапів, допитів, провокацій.
Ідеєю утвердження сили людського духу перейнятий і останній твір Багряного — роман «Людина біжить над прірвою». Головним героєм у цьому романі знову виступає молодий українець Максим Колот, який у грізний 1943 рікопиняється між життям і смертю — між двома воюючими арміями — фашистською і радянською, які, мов сталеві лещата, захоплюють у свою немилосердну круговерть піщинку на полі людської історії, намагаючись стерти її з, лиця землі, з лиця життя, а вона підхоплюється, зривається силою своєї віри в незнищенність свого маленького, але власного «я» і перемагає, бо сповідує витворений нею самою псалом одвічному сенсові людського життя на землі: «Я буду вмирати, та, поки маю дихання в мені, я буду змагатись і буду квапитись хапати іскри сонця, відбитого в людських очах, я буду з тугою вчитись тайни самому запалювати їх, шукаючи в тих іскрах дороги з чорної прірви в безсмертя...». Ці слова — символ віри Івана Багряного — віри у тріумф людські гідності на межі боротьби і страждань.
Білет №15