- •1. Риси духовної й матеріальної культури українців у повісті Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я»
- •1. Людина, сім'я та суспільство в психологічному
- •2. Особливості зображення національного відродження українського народу в ранній творчості Павла Тичини. Прочитати напам'ять вірш «Пам'яті тридцяти»
- •1. Проблема вибору життєвого шляху героями роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного та Івана Білика
- •1. Майстерність Івана Карпенка-Карого як драматурга (на прикладі вивчених творів)
- •2. Цінності людського буття в поезії Максима Рильського
- •1. Багатогранність діяльності Михайла Старицького, її значення для розвитку української культури.
- •2. Мотиви й образи інтимної лірики Володимира Сосюри
- •2. Образ України в поезії «Любіть Україну» Володимира Сосюри. Прочитати вірш напам'ять
- •1. Історичний шлях нації та доля її провідників за поемою «Мойсей» Івана Франка. Прочитати напам'ять уривок із твору (за вибором учня)
- •2. Трагедія роду й ««роду в романі «Вершники» Юрія Яновського
- •1. Ідейно-художнє багатство філософської та громадянської лірики Івана Франка
- •2. Характер конфлікту та його художнє втілення в
- •1. Поетична драма «Зів'яле листя» Івана Франка: Історія
- •2. Зображення в прозових творах Миколи Хвильового боротьби добра і зла в душі людини та житті суспільства
- •1, Взаємини людини й суспільства в повісті Івана Франка «Перехресні стежки»
- •2. Поетичний світ Богдана-Ігоря Антонича
- •1. Поетизація буття гуцулів у повісті «Тіні забутих предків» Михайла Коцюбинського
- •2. Героїзм і трагізм історичної долі українського народу в творчості Олександра Довженка
- •1. Зображення людських почуттів у повісті
- •2. Світ дитинства в кіноповісті «Зачарована Десна» Олександра Довженка
- •1. Михайло Коцюбинський як майстер імпресіоністичної психологічної новели
- •2. Образ ліричного героя поетичних творів Євгена Маланюка
- •1. Творчість Лесі Українки як видатне явище світової
- •2. Зображення духовної величі й краси людини у творчості Івана Багряного (на прикладі прочитаних творів)
- •1. Трагедія людини, відірваної від рідної землі, у драмі «Бояриня» Лесі Українки
- •2. Літературне «шістдесятництво» як суспільне та культурне явище. Аналіз життя та творчості одного з поетів-шістдесятників (за вибором учня). Прочитати напам'ять вірш аналізованого автора
- •1. Утвердження духовно-моральних цінностей людського буття в драмі-феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки. Прочитати напам'ять уривок із твору
- •2. Реалізм і символіка картин української дійсності в романі Уласа Самчука «Марія»
- •1. Ідея єдності людини і природи в драмі-феєрії «Лісова пісня» Лесі Українки
- •2. Краса і щирість любовного почуття в ліриці Василя Симоненка
- •1. Ольга Кобилянська як визначний майстер психологічної прози (на прикладі вивчених творів)
- •2. Особливості інтерпретації образу України у поезії Василя Симоненка. Прочитати напам'ять вірш «Лебеді материнства»
- •1. Мотиви й образи громадянської та інтимної лірики Олександра Олеся. Прочитати напам'ять вірш поета (за вибором учня)
- •2. Тематика й поетика новел Григора Тютюнника
- •1. Творчість Василя Стефаника в контексті української та світової новелістики
- •2. Людина в протистоянні зі злом і несправедливістю в поезії Василя Стуса. Прочитати напам'ять вірш поета (за вибором учня)
- •1. Глибина розкриття психології людини в екстремальних обставинах у творчості Володимира Винниченка (на прикладі прочитаних творів)
- •2. Світ людських почуттів і думок у поезії Ліни Костенко. Прочитати напам'ять вірш поетеси (за вибором учня)
- •1. Творчість письменників рідного краю: чільні постаті й найвизначніші набутки
- •2. Морально-етична проблематика романістики Олеся Гончара (на прикладі вивчених творів}
- •1. Література української еміграції: головні центри, напрями, постаті. Аналіз життя та творчості одного з представників літератури української еміграції (за вибором учня)
- •2. Собор як символ духовності й краси в однойменному романі Олеся Гончара
- •1. Шляхи розвитку сучасної української літератури. Аналіз творчості одного з представників сучасного літературного процесу в Україні (за вибором учня)
- •2. Людина й народ як творці історії та культури в романі «Диво» Павла Загребельного
2. Цінності людського буття в поезії Максима Рильського
Поетичний доробок М. Рильського вражає розмаїттям тем. настроїв, мотивів. Та чи не найповніше цінності людського буття втілено в його віршах про природу.
Рильський зізнавався, що на все життя захопився природою в усьому її розмаїтті ще в пору дитинства та юності — «весняні фіалки, що проростають з-під жовтого й багряного торішнього листя, напружене життя птиці, риби, звіра, таємниче занурювання в воду рибальського білого поплавця, посвист качиних крил». Власні спостереження вічно мінливого світу природи доповнював інформацією з прочитаних книжок — не тільки популярно-природничих, а й художніх, у яких той дивовижний світ також поставав у різноманітних, часто незвичних ракурсах. Світ природи відбивається вжеу найперших віршах Рильського, зокрема й тих, що склали книжку «На білих островах» (1910). її ліричний герой спостерігає земне життя з білих островів хмар. Поет створює персоніфікований образ літа, малюючи дівчину в шатах зелених з росами-перлами в косах.
Природа рідного краю — головний образ ліричних поезій книжки «Під осінніми зорями» (1918) та ідилії «На узліссі» (1918). З'ясовуючи мотиви цих творів, дослідники аргументовано проводили паралелі між ними й лірикою Афанасія Фета. Федора Тютчева, Олександра Блока, показуючи деяку залежність Рильського від них у плані користування прийомами художніх асоціативних зв'язків. Та впадає в око й суто своє, притаманне тільки Рильському, — ясність і прозорість поетичною ма/ііоика, щирість в освідченні людини рідній природі. Яскраво вираженим почуттям єдності героя з рідною землею вражає мініатюра «Поле чорніє-
Поле Чорніє. Проходять хмари: Гаптують небо химерною грою.
Пролісків перших блакитні отари...
Земле! Як тепло нам із тобою!
Глибшає далеч. Річка синіє.
Річки синіє, зітхає, сміється...
Де вас подіти, зелені надії?
Вас так багато — серце порветься! У цій поезії чарує чіткість образів, до щему хвилює емоційність, яку вони виражають. У вірші досконало втілено жагу простого людського щастя.
Пейзажні малюнки Рильського передають внутрішню сутність взаємин людини з природою, звідси їхній глибинний підтекст. У цьому переконує поезія «Яблука доспіли, яблука червоні», хоч йдеться в ній. на перший погляд, про почуття юнака, його зізнання дівчині в тому, що їхня зустріч, можливо, остання. Стан інтимного почуття героя в усіх трьох катренах зіставляється — стисло, лаконічно, але виразно —• з життям природи. Образ спілих, червоних яблук асоціативно відтінює і розвиток почуття (Вже й любов доспіла під промінням теплим, і їїзірвали радісні уста). Напруження у взаєминах двох людей досягає апогею: А тепер у серці щось тремтить і грає, як тремтить на сонці гілка золота. Завершується вірш щиро, зворушливо, і в цьому його світла печаль:
Гей, поля жовтіють і синіє небо,
Плугатар у полі ледве маячить...
Поцілуй востаннє, обніми востаннє.
Вміє розставатись той, хто вмів любить... Герой ідилії «На узліссі» захоплено сприймає багатство й красу природи, йому приносять насолоду полювання і рибальство, праця в саду. І хоч герой живе в хатині лісовій, проте він не відірваний від світу, від культури. У хатині є гарна книгозбірня творів класиків, що сприяє морально-духовному оздоровленню людини, яку втомили жахливі катаклізми епохи.
Любов до рідної природи Максим Рильський проніс крізь усе життя. Наприкінці 50-х — на початку 60-х років поет створив і видав кілька збірок поезій, у яких тема людини і природи набула продовження й розвитку. Це передусім збірки «Троянди й виноград» (1957 p.), «Далекі небосхили», «Голосіївська осінь» (1959 p.), «В затінку жайворонка», «Вогні» (1961 p.), «Зимові записи» (1964 p.). Саме остання прижиттєва збірка «Зимові записи» відкривається віршем «Як не любити...», у якому оспівується-прославляється рідна природа (зими сніжно-сині на Україні моїй; старий сад у пухнастому і неї: весна многошумна, пахучі суцвіття меду, поклик птаха над темною тучею). В іншому вірші («Розмова з другом») поет звертається до природи як до живої істоти, якдо найближчого товариша, якого він добре знає і глибоко шанує. Слухові й зорові образи в поезії свідчать про розуміння автором кожного звука й кожної деревини в лісі. Так тонко відчувати красу природи може людина з надзвичайно благородною душею, а так турбуватися про збереження тієї краси і примноження природних багатств може тільки справжній патріот.
Максим Рильський був великим знавцем і другом природи, тому й поважав він людей, які відчували радість творчої праці в природі. Поет присвятив не один поетичний рядок лісникам, садівникам, охоронцям і друзям природи, прославляючи їх благородну працю: «Хто садить дерево — благословен!»
Ставлення до людини й природи — то першооснова світогляду, з якого проростають почуття патріотизму, шанобливого ставлення до рідної мови, до народу та його культури. Природно, що й ці цінності втілено в поезії Рильського.
Ставлення до слова якдо магічної сили — прикметна риса поетичного таланту Максима Рильського. Великий знавець рідної мови, він кожним віршем засвідчував красу і велич українського слова. Чимало у творчому доробку поета віршів, тематично присвячених проблемам рідної мови, яких за часів тотальної русифікації було дуже багато.
Як громадянську акцію, спрямовану проти брутального тиску русифікаторів, нищення ними національної культури, сприйняли в Україні вірш Рильського «Рідна мова», вперше прочитаний автором на IV з'їзді українських письменників 1959 року. Це твір про нечувані страждання української мови, про глум, який чинили над нашим словом цареві блазні і кати, раби на розум і на вдачу, що докладали всіляких, найчорніших, зусиль, аби запрягти мову великого народу в ярмо, і осліпити, й повести на чорні торжища незрячу.
Показуючи знущання імперських чиновників над українською мовою, поет звертає увагу на тортури, яких вона зазнавала: їй виривали язик, її роалючено топтали, кидали за грати. Наша мова була порубана, посічена, як герой старовинної думи Федір Безрідний. І все ж вона не загинула, вижила, зберегла свій дух велично-гідний:
Як гул століть, як шум віків.
Як бурі подих — рідна мова.
Весняних пахощі листків.
Сурма походу світанкова,
Неволі стогін, волі спів,
Життя духовного основа. В іншому своєму вірші «Мова» поет звертається до кожного українця, бо переконаний: якою б не була мовна політика держави, якими б наполегливими не були заходи русифікаторів, становище української мови залежатиме врешті від ставлення до неї безпосередніх мовців: як парость виноградної лози, плекайте мову...
Автор закликає своїх сучасників і нащадків не засмічувати рідну мову, дбати про її чистоту, прислухатися до мови народу, бо немає ... мудріших, ніж народ, учителів; у нього кожне слово — це перлина...
Рильський радить частіше заглядати у словник, вживати слова і вирази правильно, щоб мова була виразною й багатою. Вірш звучить як настанова вчителя, мудрого порадника, як заповіт.
Мова
Як парость виноградної лози, Плекайте мову. Пильно й ненастанно Політь бур'ян. Чистіша від сльози Вона хай буде. Вірно і слухняно Нехай вона щоразу служить вам, Хоч і живе своїм живим життям.. Прислухайтесь, як океан співає — Народ говорить. І любов, і гнів У тому гомоні морськім. Немає Мудріших, ніж.народ, учителів; У нього кожне слово — це перлина, Це праця, це натхнення, це людина. Не бійтесь заглядати у словник: Це пишний яр, а не сумне провалля; Збирайте, як розумніш садівник. Достиглий овоч у Грінченка йДаля, Не майте гніву до моїх порад І не лінуйтесь доглядать свій сад.
Білет № 5