2. Реалізм і символіка картин української дійсності в романі Уласа Самчука «Марія»

Створений страшного 1933 року, роман Уласа Самчука «Марія» став пер­шим монументом пам'яті тим мільйонам українок і українців, котрих налигачем голодомору примушували йти до колгоспів, до соціалізму. Він став також пер­шим художнім документом, що в мистецьких образах зафіксував цей небаче­ний злочин сталінізму проти цілого народу.

У романі — суворий опис життя Марії протягом усіх днів її існування, кіль­кість яких автор умовно визначив і поінформував про неї читача, не забувши сказати про це й у фіналі: «Коли не рахувати останніх трьох, то Марія зу­стріла й провела двадцять шість тисяч двісті п'ятдесят вісім днів. Стільки разів сходило для неї сонце, стільки разів переживала насолоду буття, стільки разів бачила або відчувала небо, запах сонячного тепла й землі». Отже, прожила Марія 71 рік і 11 місяців. Цей прийом задає романові певний, невблаганно послідовний ритм, який веде життя Марії до неминуче трагічної розв'язки. Твір витриманий у високому стилі художньої агіографії, що надає образові Марії вищого, надпобутового сенсу, наближуючи її до бібл­ійних героїнь і водночас підносячії цей образ до рівня символу України. Проте було б хибним твердити, ніби Марія — то втілення всіх жіночих чеснот, що вона — ідеалізований тип українки. Майстерність Самчука-прозаїка в тому, що, реалістично змалювавши типовий образ української селянки, він досяг найвищого узагальнення. Саме на образі Марії митець сконцентрував роз­в'язання проблеми боротьби добра й зла.

У романі ця проблема має кілька планів: особистісний, родинний і загаль­ний. Мужня і витривала, зіперта на віру в Бога, Марія здатна здолати як гріх власний, так і зло своїх близьких. Молодою припустилася Аіарія життєвої по­милки, не діждалася з служби того, кому обіцяла чекати. Захотілося прихистку, тепла, заможності, здобутої не болючими мозолями, вийшла за Гната Ку­харчука, який кохав її понад життя. Та коли повернувся зі служби матрос Кор-ній (« Чортів Карній. Вус у нього засівається. Кучер на двадцять п 'ять таїце й на гармонії виграє») — закінчилося Маріїне заміжжя. Навіть її чо­ловік Гнат, котрому в лікарні розповіли про нерозважливу поведінку дружини, гадав, що зламав-таки її Корній; картини, одна гірша за другу, пропливали в його уяві: «Бачив Марію, що скидає матросові брудного чобота... Бачив Марію, що хмелиною в 'ється навколо дужого тіла ворога. Бачив Марію-рабиню; Марію, що цілує ту руку, яка б'є її по лиці».,

Та помилявся Гнат, помилявся Корній, помилялися односельці. Воля Марії до життя, до гідності була неподоланною. Спочатку вона спокутувала невір­ність, як думала сама: «Марія гнулася перед ним (Корнієм) лозою. Кпини, лайки, стусани, а плакати не смій. Чого ж їй.плакати'? Не для того рва­лася, не того шукала. Сама винна, обіцяла й забула обіцянку, не чекала. Не вірила в любов; захотіла багатства. Покутуй».

Але з часом випросталася Марія. Хоча й дуже нелегко це було. 1 головним Маріїним опертям, її батьком і матір'ю, що підтримали у важку годину, її не-зрадливимдругом була праця — невсипуща, невтомна, несамовита. Вона при­несла їй гідність, заможність і справжню родину.

І щасливою, наче біблійна Руфа, доживала б віку Марія, коли б не зло третього плану — тотальне, невідворотне і невблаганне, коли б не револю­ція, не більшовики, до яких на біду пішов їїсии, Максим, коли б не голодомор...

Несхитна у своїх моральних якостях і переконаннях, Марія, як і мільйони інших українок, виявилася беззахисною перед цим злом.

Життя Марії закінчується страшно і трагічно. Старий, знесилений голодом Кор­ній, зібравши рештки сил і волю, жорстоко розправляється з сином-запроданцем. Колись заможний хазяїн, Корній іде геть з голодної хати у невідомість, щоби не потрапити до рук влади, щоб умерти. Дочка, онуки гинуть з голоду. Одинока Марія, яка не може підвестися з ліжка, прощається з Гнатом. її тривала агонія — це страшний злониН проти людяності. Вона помирає без страху і відчаю, дивлячись у темряву вічної ночі. Останні хвилини її життя — це останні рядки повісті.

Але не загибель України пророкує автор. Такий страшний, але правдивий кінець цього життя, справді гідногб людини, життя з помилками і злетами, з щастям і зневагою, життя, в якому захоплює саме його конструктивність, спрямованість на краще, такий його кінець, на думку автора, мусив активізува­ти свідомість читача. Письменник прагнув викликати спротив тотальній не­справедливості і злу, зміцнити в душах читачів бажання змінити долю праце­любного народу, кинутого в безодню жорстокої голодної смерті на родючій благословенній землі.

Білет №17