Теми для написання рефератів

1. 1.    Гуманістична психологія як теоретичний напрямок у психології.

2. 2.    Маніпуляція як вид психологічного впливу.

3. 3.    Соціально – психологічний тренінг спілкування.

4. 4.    Уміння переконувати і виступати публічно в роботі керівника.

5. 5.    Самопрезентація – важлива частина техніки спілкування.

6. 6.    Засоби керування увагою слухачів.

7. 7.    Уміння слухати у роботі керівника.

8. 8.    Вміння критикувати та робить зауваження.

 

Термінологічний словник

Гуманістичної психології підхід до спілкування – на думку психологів цього напрямку людини необхідні таки особливості для повноцінного спілкування:

Щирість, автентичність – здатність до контакту без «маски», гри, щиро проявляти свої почуття до партнера по спілкуванню.

Прийняття – загальне позитивне ставлення до особистості партнера, що не виключає осудження його окремих конкретних дій.

Повний контакт – обмін не тільки думками та діловою інформацією, але й почуттями, відношенням, враженнями, досвідом.

Емпатійне розуміння – розуміння почуттів, емоційного стану партнера, його бачення ситуації.

Двоспрямованість комунікації – діалог, а не монолог, вміння створювати можливість кожному висловлювати думки, почуття, зауваження тощо.

Конкретність – вести розмову не абстрактно, а про конкретні справи, вчинки, цілі.

Довіра – віра в потенціальні можливості партнера, у те, що знайдуть у ньому підтримку і допомогу.

Зворотній зв’язок у спілкуванні – це процес «віддзеркалювання» партнерами один для одного думок, оцінок, образів, почуттів, що виникають під час їх контакту, який включає дві сторони: 1) подання інформації людям, про те, як ми їх сприймаємо, оцінюємо, як реагуємо на їх поведінку та 2) отримання аналогічної інформації про нас від інших.

Апаратурним називають зворотний зв’язок, при якому ми маємо можливість поглянути на себе нібито збоку завдяки фотографії, відео, кінозніманню тощо.

Особистісним є зворотний зв’язок, який надходить безпосередньо від іншої людини. Він може бути досить різноманітним. Л.А. Петровська виділяє таки види особистісного зворотного зв’язку:

Мимовільний (без наміру) – довільний (з наміром).

Негативний (критика) – позитивний (похвала).

Невербальний (без слів) – вербальний (зі словами).

Оцінювальний – не має прямої оцінки.

Узагальнений (в цілому) – конкретний, специфічний.

Емоційний – без емоцій, нейтральний.

Неефективний – ефективний.

Маніпуляція – вид психологічного впливу на людину з метою досягнення одностороннього виграшу за допомогою прихованого спонукання іншої людини до здійснення певних дій.

Мета спілкування – те за для чого люди вступають у контакт, що спонукає їх до розмови. Розрізняють кілька основних видів мети спілкування:

Соціальна мета – підтримати взаємовідношення через поверхневі розмови, ритуали. Не вимагає особливих умінь слухання.

Інформаційна мета – передача та прийом повідомлення. Вимагає рефлексивного слухання.

Експресивна мета – висловити свої почуття, думки. Спочатку нерефлексивне, потім перейти до рефлексивного слухання.

Спонукальна мета – заклик до дій. Доречно використовувати рефлексивне слухання.

Пойнтери у спілкуванні (з англ. pointer – указка, покажчик) – спеціальні питання, які допомагають з’ясувати смисл висловлювання. До них відносять:

1. 1.    Пойтнер-іменник: для уточнення смислу іменника («У якому значенні Ви використовуєте це слово…?», «Що для Вас означає…?»).

2. 2.    Пойнтер-дієслово: для уточнення смислу дієслів («Як саме це буде робитися…?», «Які конкретні дії, кроки розуміє, має на думці…?»).

3. 3.    Пойтнер-правила: для уточнення правил та обмежень («Чому саме так треба?», «Що станеться, якщо ми цього не зробимо?»).

4. 4.    Пойтнери-узагальнення: для уточнення смислу слів «всі», «завжди», «ніколи» і т. п. («Чи дійсно всі…?», «Невже ніколи…?»).

5. 5.    Пойнтери-порівняння: для уточнення смислу слів «краще», «гірше», «легше» і т. п. («Краще у порівнянні з чим?»).

Самопрезентація – «уміння подати себе», короткочасний, спеціально організований процес пред’явлення інформації про себе вербальними та невербальними засобами з метою створення й підтримки в очах партнерів такого власного образу, який є найбільш «вигідним» з погляду ефективності впливу.

Слухання емпатійне – його мета відчути настрій, емоції, значення повідомлення для співрозмовника та висловити своє розуміння його становища, через опис його почуттів, думок («Можливо, Ви відчуваєте…», «Вам здається…» тощо).

Слухання нерефлексивне – умовно пасивне слухання, яке полягає в умінні уважно мовчати, не втручаючись у розповідь співрозмовника своїми зауваженнями. При цьому можна лише: 1) подавати короткі репліки, які підтримують мовця («Так-так», «Я вас слухаю», «Продовжуйте…»), 2) кивати головою, мімікою, жестами, виявляти увагу; 3) повторювати останні слова співрозмовника.

Слухання рефлексивне – під час нього ми намагаємось розшифрувати текст повідомлення, з’ясувати його реальний зміст за допомогою прийомів:

1) з’ясовування – «Я не зрозумів…», «Чи не повторите ви ще раз?», «Поясніть мені це…» тощо.

2) перефразування – своїми словами розповісти почуте, для того, щоб перевірити точність свого розуміння інформації («Як я зрозумів…», «Іншими словами…», «Ви вважаєте…»);

3) резюмування – підбити результати розмови, сформулювати головні висновки, ідеї, надати коментар («Якщо підсумувати все, що Ви сказали…», тощо).

Установки у спілкуванні позитивні – стан готовності до слу­хання, необхідна умова налагодження контакту та взаєморозуміння. Серед головних за І. Атватером таки, як: 1) схвалення – позитивне ставлення до співрозмовника; 2) самосхвалення – позитивно відно­ситися до себе, вірити у свої сили та здібності, відстоювати свою гідність та права; 3) емпатія – співпереживання, розуміння будь-якого почуття – гніву, печалі, радості, яке переживає інша людина, і відповідний вияв свого розуміння цих почуттів.

Я – Висловлювання – безоціночний спосіб надання зворотного зв’язку, спосіб відвернення конфлікту в спілкуванні, що полягає у повідомлені інформації про своє «Я», про власні потреби, почуття або оцінки у формі, яка характеризується наявністю власного ставлення, й відсутністю прямого засудження інших. Повна формула такого повідомлення складається з кількох кроків: 1. Незвинувачувальний опис поведінки іншої людини (Коли ви…). 2. Опис своїх почуттів, проблем у зв’язку із поведінкою іншої людини (Я почуваю…). 3. Пояснення чому конкретно ця поведінка становить проблему (Тому що…). 4. Опис бажаного (Мені б хотілось, щоб…).