Запитання для поточного контролю знань

1. 1.    Розкажіть про класифікацію груп.

2. 2.    Що таке групова роль, які є ролі вашої студентської групи?

3. 3.    Кого звуть «зіркою» в групі?

4. 4.    Які є типи лідерів?

5. 5.    Що можна з’ясувати за допомогою методу соціометрії?

6. 6.    Які групи називаються реальними? Умовними? Референтними? Наведіть приклади.

7. 7.    Охарактеризуйте ділові та міжособистісні відносини в групі.

8. 8.    Поясність поняття: мала група, статус, роль, групова норма, санкції.

9. 9.    Наведіть приклади позитивних та негативних санкцій у групі.

10. 10.     Як утворюються групові норми?

11. 11.     Кого називають неформальним лідером групи?

12. 12.     Яке явище називається конформізмом?

13. 13.     Які явища притаманні колективу?

14. 14.     Складіть схему характеристики групи

15. 15.     Назвіть та охарактеризуйте етапи формування колективу.

 

Практичні завдання та рекомендації до їх виконання

І. Творче завдання за вибором (+1 б.).

Складіть схему дослідження рівня розвит­ку групи, підберіть з літератури методики, за допомогою яких можна визначити рівень розвитку групи.

ІІ. Творче завдання за вибором (+1 б.).

За допомогою методик проведіть вив­чення психології однієї зі студентських груп. Напишіть звіт та рекомендації щодо виховної роботи із групою. Порада. Можна скористатися методикою Р.С. Немова, Дж. Морено, або іншими, що є у рекомендованій літературі [9].

 

Питання для самостійного вивчення

1. Конформізм і груповий тиск.

2. Проблема прийняття групового рішення

3. Проблема управління розвитком групи.

4. Підготовка до дискусії на тему: «Яким є психологічний клімат в нашій групі? Чи можна нашу групу вважати колективом?»

 

Інформаційні джерела конспектувати! Основна

1. 1.     Корнєв М.Н., Коваленко А.Б. Соціальна психологія: Підручник. – К.: Лібидь, 1995. – С. 124–128, 149–152, 205–233.

2. 2.     Психология: Учебник для экономических вузов / Под общ. ред. В.Н. Дружинина. – СПб.: Питер, 2000. – С. 360–374.

3. 3.     Психологія: Підручник / Ю.Л. Трофімов, В.В. Рибалка, П.А. Гон­чарук та ін. – К.: Либідь, 1999. – С. 453–462.

4. 4.     Немов Р.С. Психология. – М.: ВЛАДОС, 1997. – Кн. 1. – С. 528–569.

5. 5.     Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології та педагогіки: Навчальний посібник. – К.: Академвидав, 2005. – С. 97–109.

 

Ознайомитися! Додаткова

6. 6.     Общая психология: Курс лекций для первой ступени педагогичес­кого образования / Сост. Е.И. Рогов. – М.: Владос, 1995. – С. 159–184.

7. 7.     Общая психология: Учебник для студентов педагогических институтов / Под ред. А.В. Петровского. – 3-е изд. – М.: Просвещение, 1986. – С. 129–160.

8. 8.     Майерс Д. Социальная психология. – СПб.: Питер, 2000. – С. 268–309, 354–397.

9. 9.     Немов Р.С. Психология. – М.: ВЛАДОС, 1998. – Кн. 3. – С. 380–407.

10. 10. Винославська О.В. Психологiчнi особливості студентської групи // Практична психологія та соціальна робота. – 2005. – № 7. – С. 65–74.

[Вверх] [Вниз]

Тема 7. Психологія спілкування

(лекція – 2 год., семінар 2)

Методичні поради до вивчення теми

При вивчені теми зверніть увагу на основні поняття теми, в першу чергу, на те, що спілкування – це взаємодія, здійснювана за допомогою засобів мовного і немовного впливу, яка має за мету досягнення змін у мотиваційній, пізнавальній, емоційно-вольовій і поведінковій сферах людей, що беруть участь у спілкуванні. При вивченні питання слід ретельно зсувати функції спілкування, та основні характеристики різних видів спілкування. Самостійно вивчіть питання про стадії процесу спілкування.

Студент має запам’ятати, що у спілкуванні виділяють такі взаємопов’язані сторони:

• –      комунікативна, полягає в обміні інформацією;

• –      інтерактивна, полягає в обміні діями;

• –      перцептивна, передбачає сприймання і розуміння партнерами один одного.

При розгляді питання про спілкування як обмін інформацією слід згадати, що комунікація (від лат. – з’єднаю, спілкуюсь) у психології – повідомлення, передача, обмін інформації засобами мови або знакових систем у процесі спілкування.

Зверніть увагу на те, що специфіка людської комунікації полягає у тому, що вона:

• –      можлива за умов активності обох партнерів;

• –      за допомогою системи знаків партнери впливають один на одного, змінюють поведінку;

• –      комунікаційний вплив можливий лише за умов володіння партнерами мовою, єдиного системного розуміння знаків.

Навіть знаючи значення одних і тих слів, люди іноді по-різному їх розуміють. Тому, у людей, що спілкуються, має бути однакове розу­міння не тільки значень, а й смислу слів. Значення – це об’єктивний, відносно постійний, нормативний зміст слова. Смисл – це той суб’єк­тивний зміст, якого набуває слово в конкретному контексті, ситуації.

Слід усвідомити, що структура комунікативного процесу (за Г. Лассуелом) має такий вигляд:

1. 1.    Хто передає інформацію (комунікатор, передавач).

2. 2.    Що передається (повідомлення, тест).

3. 3.    Як (за допомогою якого каналу).

4. 4.    Кому (аудиторія, реципієнт).

5. 5.    З яким результатом (ефект впливу).