Засоби комунікації

Вербальна комунікація (від лат. verbum – слово, усний) – мова, найбільш універсальний засіб людського спілкування.

Невербальна комунікація (без слів) – включає різні знакові системи:

• –      жести, міміку, пантоміміку;

• –      якість, діапазон, тональність голосу;

• –      паузи, сміх, темп, покашлювання;

• –      розміщення партнерів у просторі, часова організація спілку­вання (запізнення, своєчасний прихід);

• –      дотик;

• –      контакт «дивлячись у очі».

Під час передачі й прийому інформації відбуваються її суттєві втрати за рахунок різних бар’єрів спілкування, до яких можна віднести:

• –      межа нашої уяви в процесі перекодування думок, образів, почуттів у слова;

• –      словниковий запас комунікатора і словниковий запас реципієнта;

• –      здатність реципієнта розуміти значення слів;

• –      обмеженість обсягу пам’яті тощо.

Зверніть увагу, що завдяки бар’єрам у ході монологічного спіл­кування зазвичай у слухачів залишається в пам’яті близько 20 % інформації. Бар’єри можуть виникати через відсутність єдиного розуміння ситуації та предмету спілкування, яке зумовлено соціаль­ними, політичними, релігійними, професійними або статевими відмінностями тощо.

Розгляд питання про соціальну перцепцію слід почати з усвідом­лення змісту самого поняття, що означає – сприймання та пізнання соціальних об’єктів, до яких належать особистості, групи, великі соціальні спільності. У зміст поняття «соціальна перцепція» включають сприймання не тільки фізичних властивостей соціального суб’єкта, а і його внутрішніх характеристик: намірів, думок, здіб­ностей, емоцій, ставлення до того, хто сприймає.

Важливим аспектом соціальної перцепції є дослідження факторів, від яких залежить перше враження. За О.О. Бодалевим є три головних фактори першого враження, це:

1. Об’єктивні характеристики зовнішнього вигляду того, кого сприймають:

• –      фізичні данні, тип конституції, вікові, расові, національні ознаки;

• –      експресивна поведінка – міміка, жести, хода, голос, осанка;

• –      оформлення зовнішності – одяг, макіяж, парфуми, зачіска.

2. Особистісні якості, емоційний стан, переконання, установки, досвід того, хто сприймає.

3. Соціальний фон сприймання: де, коли, поруч з ким, або з чим знаходиться людина, яку оцінюють.

Особистісні характеристики людини, яку ми сприймаємо, відкриваються нам не безпосередньо, а встановлюються завдяки інтерпретації елементів її зовнішності, поведінки, діяльності.

Іноді пізнання іншої людини спрощується й зводиться до віднесення її за зовнішніми формальними ознаками до певної категорії людей, соціальної групи, по відношенню до котрої існує стереотипна думка. Найчастіше зустрічаються стереотипи стосовно професійних, естетичних, статевих, вікових груп.

На ґрунті стереотипів формуються ефекти міжособистісного сприймання, які відображають тенденцію сприймати соціальні об’єкти максимально однорідними і несуперечливими.

•       Ефект ореолу – загальне позитивне враження веде до пози­тивної оцінки всіх інших якостей людини. І, навпаки, загальне несприятливе враження сприяє формуванню негативних оцінок її окремих рис, вчинків.

•       Ефект первинності – коли сприймається незнайома людина, та інформація, яка надійшла про неї першою, відіграє вирішальну роль у сприйманні.

•       Ефект новизни – у ситуації пізнання знайомої людини навпаки, остання, новітня інформація є найбільш значущою.

•       Ефект проекції – приписування іншим тих своїх якостей, яких в собі не визнаємо, не хочемо бачити.

При розгляді питання про механізми взаєморозуміння, зверніть увагу на те, що заважає взаєморозумінню – егоцентризм – зосеред­женість індивіда тільки на власних інтересах та переживаннях і, як наслідок, нездатність розуміти іншу людину як особистість, відмінну від нього.

Точність і адекватність сприймання людини людиною є необхід­ною умовою ефективності спільної діяльності. Тому необхідно розвивати свої вміння об’єктивно, неупереджено пізнавати інших людей, спілкуватися з ними.