Самовдосконалення особистості

Багато людей вважає, що не може змінитися. Переживаючи внутрішній конфлікт, труднощі в спілкуванні, вони схильні сприймати себе як незмінювану особистість, а тому не тільки не прагнуть змінити себе, а й вимагають від інших враховувати «специфіку свого характеру». Щоб змінити себе, слід підготувати свою свідомість для потрібних і бажаних вчинків, зафіксувавши це спочатку словами. Чим точніші й конкретніші словесні формулювання, тим легше людині керувати своїм станом.

Сповідь (священику, психологу, психотерапевту) важлива для багатьох, оскільки допомагає розв’язувати проблеми, які особистість часто не усвідомлює. Страждання полегшуються і багато що сприймається в іншому світлі.

Психологи-практики твердять: якщо довго тримати перед внутрішнім поглядом бажаний образ самого себе, то з часом людина буде на нього схожа. Сьогоднішній образ нашого «Я» сконструйовано з минулих переживань про себе. Як же побудувати своє нове «Я»? На думку вчених, якщо щоденно впродовж 30 хвилин наодинці, заплющивши очі, дати волю своїй уяві й тримати перед собою образ бажаного «Я, то ця вправа закладе в пам’яті нервової системи нові дані, створить новий образ «Я».

Однак перш ніж будувати нове «Я», подумайте, чи адекватне ваше сьогоднішнє «Я». Відомо, що 95 % людей страждають на комплекс меншовартості. Кожний з нас у чомусь слабший за інших. Комплекс меншовартості виникає тоді, коли ми оцінюємо себе не за власними мірками, а за «максимальними стандартами» інших. Звичайно, ви не гірші і не кращі за когось. Ви – це Ви, і тільки, і Ви не повинні бути схожі на інших, так само як і вони не мають бути схожими на Вас.

Ідеалом різнобічно розвиненої особистості є гармонійна особистість. Гармонійні відносини між особистістю і світом означають гармонію між тим, чого особистість вимагає від інших, і тим, що вона й повинна дати їм.

Гармонійна особистість – це людина, яка перебуває в єдності зі світом, людьми і сама з собою. Вона є, безперечно, моральною особистістю. Причому структура особистості набуває гармонійності не у зв’язку з розвитком усіх її рис, а внаслідок максимального вдосконалення тих здібностей, які утворюють домінантну спрямованість, роблять змістовними її життя і діяльність.

Дисгармонійна структура особистості складається тоді, коли у свідомості переважають високі самооцінки і домагання, бажання за будь-яку ціну бути на рівні своїх уявних можливостей як у власних очах, так і в очах інших людей, а в царині несвідомого – невпевненість у собі, яку людина не допускає до свідомості.

З віком в одних людей з’являється потреба виправдати свої дії, і вони починають перетворювати «пороки в чесноти», тобто ставитися до своїх вад як до цінностей. На перший погляд, «неузгодженість» між свідомістю і поведінкою ніби зникає, однак насправді вона залишається, оскільки такі люди постійно заходять у конфлікти з оточенням, їх мучать сумніви й почуття меншовартості, пов’язані, як їм здається, з недооцінкою їхньої особистості. Інші люди продовжують свідомо вірити в засвоєні ними моральні цінності, і конфлікт між цими цінностями та особливостями їхньої особистості призводить до розладу з собою. Так формуються люди, котрі завжди в незлагоді з собою й оточенням, мають багато негативних рис характеру. У них нерідко розвивається схильність до злочинності.

У психології існують такі поняття: саногенне та патогенне мислення. Йдеться про вплив нашого мислення на емоції і почуття. З точки зору Ю. М. Орлова, будь-яка емоція є згубною, стресогенною, якщо вона повністю керує поведінкою людини. Емоції – продукт розуму, тому від наших думок залежить вплив негативних емоцій на психіку. Зміст патогенного мислення становлять думки, пов’язані з образою, соромом, заздрістю, невдачею, страхом, ревнощами та іншими негативними емоційними переживаннями. Патогенному мисленню властиві контроль над вільним перебігом образів і думок, відсутність аналізу свого мислення, міркувань, які викликають негативні емоції. Тому патогенне мислення може призвести до розладів психіки.

Саногенне мислення, навпаки, сприяє подоланню негативних емоцій та психічному оздоровленню людини. У процесі цього виду мислення людина відокремлює себе від власних переживань і спостерігає за ними, вона пригадує стресову ситуацію, аналізує її, виробляє стратегію своєї поведінки, яка не призводить до дістресу. Отже, саногенне мислення відіграє важливу роль у розв’язанні внутрішніх проблем людини.

Саногенне мислення можна вважати одним із варіантів більш широкого поняття, такого як позитивне мислення (М. Мольц). Ідеться про створення і постійну підтримку, підкріплення позитивного образу власного «Я» внаслідок впливу успішних вчинків і загалом життєвих успіхів. На думку М. Мольца, всі наші дії, почуття, вчинки, навіть здібності узгоджуються з цим образом власного «Я» через свідомі і несвідомі механізми саморегуляції.

Завдяки принципам позитивного мислення ніколи не пізно змінити уявлення про себе, створити цілісний позитивний образ власного «Я», і тоді життєві проблеми, в тому числі психотравмуючі, розв’язуються легко, без надмірних зусиль. Однак для створення й підтримки позитивного образу власного «Я» необхідні такі риси інтелекту, як творче мислення й творча уява (М. Мольц). Отже, позицію справжнього щасливця можна сформувати за допомогою позитивного мислення: закріпити позитивний образ власного «Я» під впливом вдалих вчинків і не дати йому зруйнуватись у разі невдач. Справжній оптиміст не сварить себе навіть коли в чомусь програє, зазнає невдач, а аналізує, шукає помилки і прорахунки. Отже, у подальших діях успіхи закріплюються, а невдачі виконують коригувальну функцію.