Види емоцій і почуттів

Переживання людей дуже різноманітні. Щоб краще зрозуміти сутність емоцій, їх поділяють на види за декількома критеріями. Емоції і почуття відносно незалежні й самостійні явища. Емоції – це переживання людиною ситуативного чи дійового значення предметів та явищ минулого, теперішнього або майбутнього. Їхній психоенергетичний потенціал, на відміну від почуттів, виникаючи, може швидко збільшуватися, а потім так само легко об’єктува­тися в інше психічне. Почуття – це переживання людиною життєвого сенсу предметів та явищ. Почуття розвиваються поступово. Їхній психоенергетичний потенціал, на відміну від емоцій, перебуває у психіці відносно тривалий час і навіть усе життя. Почуття – це таке внутрішнє психічне, яке постійно наявне в психіці людини, прямо й опосередковано впливає на її поведінку і діяльність.

Усі почуття можна об’єднати у три великі групи: моральні, інтелектуальні, естетичні.

Моральні – це почуття, які люди переживають при сприйманні дійсності, порівнюючи її з моральними нормами, виробленими суспільством. До них належать: почуття обов’язку, гуманність, доброзичливість, любов, дружба, патріотизм, співчуття тощо. Найціннішими серед них у житті кожної особистості є любов до рідного краю, до Батьківщини, почуття національної гідності.

Інтелектуальні почуття – це переживання, які виникають у процесі пізнавальної діяльності особистості, стимулюють її. Чого варті знання, які не дають радості пізнання творення? Чого варта висока оцінка, якщо вона здобута страхом? Плідною інтелектуальна діяльність буде тільки тоді, коли супроводжуватиметься дуже сильним бажанням, радістю пошуку, відчуттям новизни, подивом при розв’язанні певної проблеми.

Усі інтелектуальні почуття є стимулом до діяльності, деякі з них – почуття гумору та сміху – допомагають вижити в екстремальних ситуаціях.

Естетичні почуття – переживання прекрасного в явищах природи, мистецтві та навколишньому житті, в людях та їх стосунках. Естетичне ставлення до дійсності виявляється через захоплення, радість, огиду, презирство, страждання. Рівень почуттів залежить від духовності особистості, багатства її душі, рівня інтелекту, розвитку, умов суспільного життя. Вважають, що розвиток естетичних почуттів нейтралізує в людині агресію. Тому стають зрозумілими слова: «Краса врятує світ».

Емоційні стани

Настрій – це відносно слабкий і тривалий емоційний стан, рівномірний за своїми виявами. Настрій охоплює особистість і певний час позначається на її поведінці, діяльності, самопочутті, мисленні. Хороший настрій стимулює людину до діяльності, до творчих звершень, активізує розумові процеси. Якщо ж настрій поганий, то все здається похмурим, непотрібним. Однак настроєм можна керувати: варто переключитися на цікаву приємну діяльність, спробувати відійти від проблем, що спричинили поганий настрій. Свіже повітря, холодний душ, улюблена справа – найкращі «ліки» від поганого настрою.

Одним із видів емоцій є афекти. Афект – це психічний стан, який швидко виникає і породжує негативні бурхливі емоції. Такий стан є короткочасним, сильним і миттєво охоплює людину, впливає на її розум, поведінку. У цей момент людина втрачає здоровий глузд: не може мислити, пізнавати, оцінювати, порівнювати, приймати мудрі рішення, контролювати хід подій, стримувати себе, керувати своєю поведінкою. У стані афекту людина може завдати шкоди іншим. В афективному стані людина говорить і робить те, чого ніколи не зробить у стані спокою, про що шкодує згодом. Афект спричиняють несподівані гострі життєві ситуації. Іноді афективний спалах зумовлюється поступовим нагромадженням незадоволення у стосунках з оточуючими. Виникнення афектів залежить від темпераменту, характеру людини, вміння володіти собою. Схильність деяких людей до афективних реакцій і до афектів, особливо негативних, що спалахують через дрібниці, часто є ознакою невихованості.

Афекти різко змінюють життєдіяльність людини, вносять глибокі зміни в її життя і часто-густо залишають по собі тривалий неприємний слід.

Афективного стану можна уникнути, якщо намагатися погасити його на початку: для цього потрібно зібрати воєдино усю волю і змусити себе переключитися на інший об’єкт. Людина, виховавши в собі здатність контролювати свої емоції і почуття, може контролювати й афективні реакції. Якщо в афективний стан впадає дитина, то, беручи до уваги особливості її особистості, можна спробувати залишити її та не звертати на неї увагу, займатися своїми справами, щоб не підсилювати афективну реакцію, а можна сказати ласкаве слово, виявити співчуття, висловити сподівання на зміну ситуації на краще.

Стійкі та тривалі почуття, пов’язані зі стійким прагненням людини до певного об’єкта, називаються пристрастю. Пристрасті можуть бути позитивними і негативними. У формі пристрасті часто виявляється любов до інших людей, до науки, спорту, мистецтва. Переживаючи пристрасть, людина може страждати, виступати як пасивна істота. З іншого боку, людина є активною істотою, що наполегливо прагне до оволодіння предметом пристрасті. Пристрасті керують інтелектом, діями, поведінкою людини, стимулюють її активність. Ця активність зумовлена сутністю пристрасті. Ми не завжди можемо приборкати свої пристрасті чи негативні почуття. Інколи пристрасті наче беруть людину в полон, охоплюють всю сутність її особистості.

Пристрасті – справа хороша, поки вони не переходять межу розумного. Якщо ми не вміємо хоча б трохи стримувати свої пристрасті, керувати ними, то стаємо жертвами, рабами своїх почуттів.

Стрес (англ. stress – напруження) – це стан психічного напруженості, – сукупність захисних фізіологічних реакцій, що настають в організмі людини у відповідь на вплив різних несприятливих факторів (стресорів) – холоду, голодування, психічних і фізичних травм, опромінення, крововтрати, інфекції тощо. У стресовому стані поведінка людини значною мірою дезорганізується, спостерігаються безладні рухи, порушення мовлення, помилки в переключенні, концентрації уваги, прийнятті рішень, виявляються неадекватні емоції.

Залежно від стресора і характеру його впливу, виділяють різні види стресу: стрес фізіологічний (як наслідок таких факторів, як: голод, дуже висока або низька температура оточуючого середовища, фізичні травми тощо) і стрес психологічний. Психологічний стрес поділяється на стрес інформаційний і стрес емоційний.

Інформаційний стрес виникає в ситуаціях інформаційних перевантажень, коли людина не справляється з завданням, не встигає приймати правильні рішення в необхідному темпі при високій відповідальності за наслідки рішень. Емоційний стрес з’являється в ситуаціях загрози, небезпеки, образи тощо.

Експериментально доведено, що фізіологічний стрес не є таким страшним і руйнівним, як стрес, зумовлений крахом надій, невдачею, розумовим перенавантаженням, існування без мети, невпевненістю в собі, неробством.

Визначають три фази стресу.

1. Реакція тривоги, під час якої мобілізуються захисні сили організму. Людина переживає стан психологічного дискомфорту, невпевненості у своїх силах і можливостях. Відбувається самонавіювання негативних думок.

2. Якщо організм здатний вижити в таких умовах, то за первинною реакцією на стресор наступає стадія адаптації, коли за рахунок напруги систем, що функціонують, досягається пристосування організму до нових умов. У цей час настає так звана рівновага протидії захисних сил нервової системи і впливів зовнішнього середовища (стресор).

3. За ще тривалішого впливу стресора набута адаптація знову втрачається і настає третя фаза – фаза виснаження (дистрес), яка, в разі якщо стресор достатньо сильний, призводить до смерті.

Ж. П. Сартр стверджує, що людина, постійно перебуваючи в напрузі, чекає якоїсь небезпеки, і тому мозок боляче реагує на будь-які найменші зміни в навколишньому середовищі (хоча часто загрози насправді не існує, тобто людина сама собі її навіює).

Ми постійно зазнаємо стресових ситуацій. Учені світу дійшли висновку, що з’явилася нова хвороба синдром дисбалансу «людина – навколишній світ». Причини – постійна метушня, надмірність подразників, постійне зростання фізичної, розумової та емоційної напруги. Перші ознаки цієї хвороби: різкі зміни настрою, зниження працездатності практично до нуля, роздратування, відсутність стимулів та інтересу до життя, миттєва втома та загострена метеочутливість.

Людині краще уникати надмірних напружень. Найефективнішим засобом, що діє заспокійливо і знімає напруження, є сміх. Ця аксіома належить докторові В. Фраю зі Стенфордського університету, який підрахував, що 20 секунд здорового сміху діють на серце так само сприятливо, як і трихвилинна гімнастика. Окрім цього, сміх заспокоює нерви, полегшує спілкування між людьми. Сміхотерапія, як галузь медицини, успішно розвивається сьогодні в США, Канаді, Франції та Швеції.

Р. Еліот, американський кардіолог, пропонує два правила, якими варто керуватися в будь-якій стресовій ситуації. Правило перше: «Не засмучуйтесь через дрібниці!», правило друге: «Все дрібниці!».

Фрустрація (від лат. frustratio – обман, невдача) – психічний стан переживання невдачі, що виникає при наявності реальних або уявних нездоланних перешкод на шляху до якоїсь мети. Почуття розчарування, краху надій переживає людина при блокуванні цілей, які особистість намагалася досягти.

Фрустратор – це причина, що викликає фрустрацію. Фрустрація настає тоді, коли мотивація досягнення мети сильна, а перешкоди серйозні: фізичні (позбавлення свободи дій, життя); біологічні (хвороба або старіння організму); психологічні (брак інтелекту, страх, невпевненість, неадекватна самооцінка); соціальні (моральні чи правові норми і правила, заборони).

Фрустрацію можна розглядати як одну з форм стресу. Стан фрустрації може проявляють як: агресивність, конфлікт, страх і паніка, зниження мотивації.

Агресивність – підвищена активність, немотивована ситуацією. Це прагнення розв’язати проблему силовими методами, домінувати, керувати, завдавати болю. Агресія супроводжується гнівом чи злістю. Людина частково втрачає контроль над собою. Агресія може мати два напрямки: на тих, хто спричинив фрустрацію; на невинну особу. Наприклад, у вас неприємності на роботі, а страждають від цього домашні, особливо діти.

Конфлікт – це критична психологічна ситуація, зіткнення складного внутрішнього світу особистості з умовами та вимогами життя. Для успішного розв’язання конфлікту важливо усвідомити його причини, які не завжди є вагомими, на певний момент варто хоча б досягти консенсусу. У протилежному випадку настає криза – особливий емоційний стан особистості, сповнений переживань. Для повернення душевної рівноваги необхідна сила волі, цілеспрямованість, рішучість і розважливість. Єдиний вихід з кризи – накреслення нових цілей тощо.

Страх, паніка – дезорганізація поведінки, стан розгубленості, тривожності, відсутність контролю свідомості. Людина боїться закритих приміщень, відкритого простору, змін у житті. У стані страху людині боязно приймати рішення, змінювати своє життя. Академік Н. Бехтерева звертає увагу на те, що у стані страху мозок не може працювати нормально. Божевільний страх, якщо він постійний, призводить до неврозу чи емоційної тупості.

Зниження мотивації – втрата надій, недосяжність цілей – це теж форма фрустрації, результатом якої можуть бути суїциди. Найчастіше самогубці – це інтроверти, які не хочуть поділитися своїми невдачами, смутком чи болями з іншими, замикаються в собі. Такі люди доволі вперті у своїх переконаннях, звикли бути переможцями, при найменших невдачах втрачають віру у добро.

Отже, фрустрація супроводжується гамою в основному негативних емоцій: гніву, роздратування, почуття провини та ін. Рівень фрустрації залежить від: 1) сили, інтенсивності фрустратора; 2) функціонального стану людини, що потрапила у фрустраційну ситуацію; 3) особливостей сформованих форм реагування особистості на життєві труднощі. Усі розглянуті стани емоцій властиві кожній людині тою чи іншою мірою залежно від життєвих ситуацій. Для кожної людини дуже важливою є здатність до адекватної оцінки фрустраційної ситуації, уміння бачити шляхи виходу зі складної ситуації.

Вміння керувати своїми емоціями – це одна з істотних відмінностей людини. Воно є важливим не лише тому, що оберігає нас від різних спокус, але й тому, що маємо змогу стримувати свої потяги душі, пристрасті, які, коли переходять певну межу, стають хибними, оскільки наслідки їх негативні. Будь-яка надмірність шкідлива. Якщо людина переживає своє чи чуже горе, то вона дуже чутлива. Це позитивне явище. Однак, коли вона сумує надмірно, то такий стан переходить у звичку і стає шкідливим. Людина втрачає самовладання, падає духом, а наслідки можуть бути непередбачені.

Контрольні запитання

1. Дайте визначення емоцій.

2. У чому полягає відмінність між емоціями і почуттями?

3. Визначте фази стресу.

4. Якими є головні ознаки афекту?

5. Що таке фрустрація?

Завдання для самостійної роботи

1. Визначте шляхи саморегуляції емоційним станом.

Темперамент

1. Поняття про темперамент.

2. Характеристика типів темпераментів.

3. Тип темпераменту і виховання та навчання.

4. Вимоги діяльності та тип темпераменту.

Поняття про темперамент

Якщо спостерігати за людьми, то можна побачити, що вони різняться своєю поведінкою: по-різному виявляють свої почуття, неоднаково реагують на подразники зовнішнього середовища. Так, одні вирізняються врівноваженістю поведінки, діють помірковано, не показують зовні свої почуття. Інші за тих самих обставин нервують, емоційно збуджуються та вибухають вулканом почуттів з приводу незначних подій. Одні комунікабельні, легко вступають у контакт з людьми, життєрадісні. Інші, навпаки, замкнуті і стримані. Це стосується суто зовнішніх проявів, незалежно від того, наскільки ця людина розумна, працелюбна, смілива, які вона має прагнення та інтереси.

Є люди, які легко переходять від одних життєвих умов до інших, легко пристосовуються, інші ж будь-які зміни переживають дуже гостро і з великими труднощами пристосовуються до нових умов. Різним буває й індивідуальний темп перебігу психічної діяльності: швидкий, повільний, млявий.

Такі індивідуальні особливості дістали назву темпераменту (від лат. temperamentum – належне співвідношення частин).

Темперамент – сукупність індивідуальних особливостей особистості, яка має своєю фізіологічною основою тип вищої нервової діяльності і характеризує динаміку психічної діяльності особистості; темперамент проявляється у силі почуттів, їхній глибині або поверховості, у швидкості їх перебігу, у стійкості або швидкій зміні (Шапар В. Б. Сучасний тлумачний психологічний словник – Х.: Прапор, 2005. – С. 522).

Вчення про темперамент має свою історію. Ще в стародавні часи вчені звернули увагу на відмінності між людьми. Грецький лікар Гіппократ (бл. 460 – бл. 377 рр. до н. е.) зробив першу спробу з’ясувати, чим зумовлюються індивідуальні відмінності в поведінці людей. Він та його послідовник Гален (бл. 130 – бл. 200 рр. н. е.) дійшли висновку, що ці відмінності визначає різне співвідношення основних видів рідини в організмі людини. Якщо переважає кров (лат. sanguis) – людина поводиться як сангвінік, якщо слиз (гр. phlegma) – флегматик, якщо жовта жовч (гр. chole) – холерик, якщо чорна жовч (гр. melania chole) – меланхолік.

Темперамент протягом давньої історії його вивчення завжди пов’язувався з фізіологічними особливостями організму. Серед основних гіпотез можна назвати: хімічний склад крові; ширину і товщину кровоносних судин; діяльність залоз внутрішньої секреції; тонус нервових і м’язових тканин; властивості нервової системи (остання теорія – І. П. Павлова).

І. П. Павлов пояснював властивості нервової системи властивостями нервових процесів – збудження та гальмування, їх врівноваженістю та рухливістю. Сила нервової системи визначає її працездатність. Вона виявляється насамперед у функціональній витривалості, тобто здатності витримувати тривалі чи короткочасні, але сильні збудження. Врівноваженість нервових процесів – це баланс між процесами збудження та гальмування, а їх рухливість – швидкість зміни збудження та гальмування. Рухливість нервових процесів виявляється у здатності змінювати поведінку залежно від умов, швидко переходити від пасивного стану до активного і навпаки. Протилежною рухливості якістю є інертність нервових процесів. Нервова система інертна тоді, коли потребує більше часу чи зусиль для переходу від одного процесу до іншого. Ці якості утворюють певні системи, комбінації, які зумовлюють тип нервової системи.

І. П. Павлов визначив чотири основні типи нервової системи, близькі до традиційної типології Гіппократа – Галена. Порівнюючи свої типи нервової системи з типологією Гіппократа – Галена, великий фізіолог описує їх так:

– сильний, врівноважений, рухливий тип – сангвінік;

– сильний, врівноважений, інертний – флегматик;

– сильний, неврівноважений – холерик;

– слабкий або дуже чутливий – меланхолік.

За І. П. Павловим, темперамент є найголовнішою характеристикою нервової системи людини, яка так чи інакше позначається на всій діяльності кожного індивіда. Вчений розумів тип нервової системи як природжений, відносно слабо схильний до змін під впливом оточення чи виховання.

Дослідження Б. М. Теплова, В. Д. Небиліцина, В. С. Мерліна доповнили типологію І. П. Павлова новими елементами. Усі типи темпераменту можна схарактеризувати за такими основними якостями:

– лабільність – швидкість виникнення та перебігу збудження та гальмування;

– сенситивність – міра чутливості до явищ дійсності;

– реактивність – сила емоційної реакції на зовнішні та внутрішні подразники;

– активність – характеризується тим, наскільки людина діяльна під час подолання перешкод;

– темп реакцій – швидкість перебігу психічних процесів та реакцій;

– пластичність – гнучкість, легкість пристосування до нових умов;

– ригідність – інертність, нечутливість до зміни умов;

– екстраверсія – спрямованість особистості на довкілля, людей, предмети, події;

– інтроверсія – фіксація особистості на собі, на своїх переживаннях та думках, схильність до самоаналізу, замкнутість;

– емоційна збудливість – характеризується тим, якої сили потрібен вплив, щоб викликати емоційну реакцію.