Процес розв’язання задач

Мислення часто виникає в проблемній ситуації. Така ситуація характеризується не просто незнанням, а усвідомленням людиною того, що у відомому є щось невідоме, істотно важливе для неї і водночас таке, що його не можна одразу з’ясувати. Усвідомлюючись, проблемна ситуація стає для людини задачею. Задача завжди ставить перед людиною мету, яка сформульована у запитанні. Той, хто розв’язує задачу, перш за все повинен зорієнтуватись в її умовах, проаналізувати основні компоненти, виділити суттєві частини і співвіднести їх одну з одною. Після цього є можливість визначити стратегію, загальну схему розв’язання задачі та вибрати один із альтернативних шляхів. Часто цю фазу розв’язання задачі називають стратегічною.

Складання загальної схеми і вибір одного з можливих шляхів розв’язання задачі переводить людину на наступну фазу мислення. Необхідно підібрати відповідні засоби та операції (використати готові коди: мовні, логічні, числові). Психологи називають цю фазу мислення тактичною.

Наступною фазою мислення є саме розв’язання задачі та находження відповіді на запитання. За цим етапом находження відповіді починається наступний – порівняння отриманого результату з умовами задачі. Якщо отриманий результат відповідає умовам задачі, процес мислення закінчується, якщо ж ні – пошуки шляхів розв’язання задачі продовжуються.

Види мислення

У психології прийнято розрізняти види мислення за змістом: наочно-дійове, наочно-образне та абстрактне мислення (словесно-логічне); за характером задач: практичне і теоретичне; за ступенем новизни й оригінальності: репродуктивне (відтворювальне) і творче (продуктивне) мислення.

Наочно-дійовим мисленням називають такі його прояви, які відбуваються в ситуації сприймання конкретних об’єктів і маніпуляції з ними. Із цього різновиду починається розвиток мислення дитини у ранньому віці, які мислять діючи з предметами. Наочно-дійове мислення притаманне і дорослим людям, особливо людям тих професій, які за своїм змістом вимагають практичного аналізу, різноманітного комбінування та конструювання (шахісти, конструктори, винахідники).

Наочно-образним є мислення, в змісті якого переважають образи, більш чи менш узагальнені уявлення про його об’єкти. У простій формі це мислення виникає в дошкільному віці, коли діти мислять образами. Таке мислення властиве поетам, художникам, архітекторам, парфумерам, модельєрам.

Особливістю абстрактного або словесно-логічного мислення є те, що воно відбувається з опорою на поняття, судження. Саме цей різновид мислення дає можливість виявити загальні закономірності природи і суспільства, будувати наукові гіпотези і теорії.

Теоретичне мислення полягає у пізнанні законів, правил. Продуктами теоретичного мислення є відкриття періодичної системи елементів Менделєєва, законів математики. Основним завданням практичного мислення є фізичне перетворення дійсності. Таке мислення характерне для діяльності оператора великих систем керування. Воно, як правило, відбувається в екстремальних умовах, коли прийняти рішення і виконати дії потрібно дуже швидко. Помилка оператора може призвести до великих людських і матеріальних втрат, тому він переживає велике емоційне напруження.

Мислення як процес узагальненого й опосередкованого пізнання дійсності завжди продуктивне, тобто спрямоване на здобуття нових знань. Репродуктивне мислення забезпечує розв’язання задач, спираючись на відтворення вже відомих людині способів. Незважаючи на це, воно завжди потребує певного рівня самостійності.