Виховання волі

Виховання волі – це по суті процес виховання особистості в цілому, а не якоїсь однієї якості. Основним принципом виховання волі в дитячому віці є правильне поєднання свідомого переконування дітей з організацією вимог до їх поведінки. А. С. Макаренко вказував, що формування вольової дисциплінованості поведінки обов’язково супроводжується усвідомленням її норм та їх суспільного значення, але дисциплінованість не може цілком визначатись лише процесами такого усвідомлення. Дійсно, учень може добре розуміти значимість будь-якого правила поведінки та важливість його дотримування, але не виконувати цього правила і не прагнути розвивати свою волю. У зв’язку з цим Макаренко підкреслює, що основою виховання дисципліни є вимоги до дитини, які ставлять перед нею суспільне середовище, умови життя і діяльності.

Не всякі безпосередні і словесні впливи на дитину завжди виконують роль справжньої вимоги. Справжні, дійові вимоги характеризуються тим, що їх виконання або невиконання реально впливає на життєві відносини дитини, на її взаємини з оточуючими людьми, а також на її ставлення до самої себе. Так, наприклад, дитина починає прагнути виконувати правила для учнів лише тоді, коли порушення нею дисципліни тягне за собою істотні зміни в її становищі в класі або в сім’ї, яким вона дорожить. Якщо ж невиконання цих вимог нічого не змінює в житті учня, не зачіпає його життєвих інтересів, то вони сприймаються ним як суто словесні вимоги і не позначаються на його поведінці. Система вимог до дитини визначається всіма умовами її життя і діяльності в сім’ї та навколишньому оточенні, всім стилем взаємин дитини з її середовищем, всіма традиціями, звичками тощо.

Вольові дії дитини спочатку зумовлюються зовнішніми вимогами до неї, які мають постійний, розгорнутий, деталізований характер, а їх виконання постійно контролюється. Далі зовнішні вимоги можуть мати більш загальний, згорнутий характер і супроводжуватись лише періодичним контролем їх виконання. У цей час дії дитини починають регулюватися самонагадуванням про свої обов’язки і про необхідність контролювати свою поведінку. Нарешті, дитина оволодіває уміннями самостійно ставити самовимоги і прийомами самоконтролю їх виконувати, завдяки чому її поведінка набуває «саморегульованого» характеру. У результаті систематичного виконання зовнішніх вимог і самовимог у дитини виникає внутрішня потреба стійко застосовувати вольові способи діяльності, тобто формуються позитивні вольові якості, які поступово стають вольовими рисами її характеру.

Не всяке вправляння у виконанні певних вимог сприяє розвиткові волі. Якщо учень систематично дотримується певних вимог дисципліни, але робить це переважно для того, щоб уникнути зауважень, покарання, то це не забезпечує бажаного розвитку волі. Позитивне значення для розвитку волі мають передусім свідомі цілеспрямовані вправи у здійсненні вольових дій, тобто вправи, пов’язані з свідомим прагненням дитини навчитися володіти собою, опанувати вольові способи поведінки. Якщо ці прагнення підтримують і схвалюють батьки і вихователі, то в подальшому на їх основі виникає інтерес до самовиховання волі, який у свою чергу стає важливою умовою розвитку волі. Отже, виховання волі у дітей відбувається як єдиний процес, у якому моменти усвідомлення, переконання і вправляння, набування досвіду взаємопов’язані та взаємозумовлені.

Самовиховання волі. Починати тренувати волю легше за все з вироблення звички долати порівняно незначні труднощі. Таким чином ми швидше і легше досягнемо успіху, одержимо позитивне підкріплення, яке стимулюватиме і надихатиме на подальші звершення та готуватиме до більших перешкод.

Подолання труднощів здійснюється не для тренування волі самої по собі, а задля досягнення певних конкретних цілей. Чим значнішою є мета, до якої прагне людина, тим вищий рівень довільної мотивації і тим складніші проблеми здатна долати людина. Тому необхідною умовою самовиховання волі виступає створення вищих мотивів поведінки.

Важливим при зміні сенсу дії є уміння побачити новий сенс, по-новому поглянути на проблему. Це уміння залежить від мислення та уяви. Тому їх розвиток розглядається як передумова формування волі.

Поки що поза увагою дослідників залишається така важлива категорія, як віра. Б. Братусь (Аномалии личности. – М.: Мысль, 1988. – 301 с.) вважає віру найважливішою умовою формування особистості: «людина без віри – це людина без майбутнього, без моральних перспектив і опори у житті, не здатна до подолання та перетворення себе і дійсності, людина причинно зумовленої, але ніяк не творчої дії. Людина,… щоб діяти, не просто обирає хід, рішення, але спирається (часто несвідомо) на віру… Для того щоб здобути те нове, котрого поки що немає у наявності, треба повірити у нього як у те, що існує і може бути потенційно досягнуте».

Контрольні запитання

1. Як розуміють поняття «воля»?

2. Дайте коротку характеристику вольовим якостям людини.

3. Які особливості виховання волі?

Завдання для самостійної роботи

1. Відомо, що основи особистості формуються у дитини у віці від 0 до 3 років. Як, на Вашу думку, вже у цьому віці можна виховувати у дитини вольові риси характеру? Наведіть приклад.

Пізнавальні процеси людини

1. Відчуття і сприймання.

2. Увага.

3. Мислення.

4. Пам’ять.

5. Уява.

Відчуття і сприймання

Поняття про відчуття

Про багатство навколишнього світу, про кольори, запахи, музичні тони та шуми, про спрагу та голод ми дізнаємось завдяки органам чуття. Вони є первинною формою відображення об’єктивної дійсності в мозку людини. Відчуття є відображенням у мозку людини окремих властивостей, якостей предметів та явищ об’єктивної дійсності внаслідок їх безпосереднього впливу на органи чуття.

Новонароджена дитина в перші тижні життя реагує на окремі якості предметів. Це свідчить про те, що відчуття є вихідною формою розвитку пізнавальної діяльності. Життєве значення відчуттів полягає також у тому, що вони завжди емоційно забарвлені. Експериментально підтверджено факт різної психофізіологічної дії кольору на людину: зелений – заспокоює, червоний – збуджує. Із двох однакових за вагою ящиків, пофарбованих у білий і чорний кольори, перший здається легшим. Особливі відчуття, що йдуть від внутрішніх органів, визначають самопочуття людини, її емоційний тонус. Не випадково у слові чутливість закладено характеристику пізнавальної функції відчуттів, і слова відчуття і почуття (переживання) мають однаковий корінь.

Відчуття, сприймання – процеси чуттєвого пізнання. Це такий ступінь чуттєвого відображення дійсності, коли знання про світ безпосередньо пов’язані з дією предметів на органи чуття. Другий ступінь пізнання – абстрактно-теоретичне мислення. Мислення базується на чуттєвому пізнанні, спирається на образи, але оперує не образами, а поняттями, зміст яких склався в результаті трудової діяльності, а також розвитку культури багатьох поколінь людей.