Міжособистісні стосунки в групі

Особлива увага в ході соціально-психологічного вивчення груп приділяється стосункам, які в них складаються. Міжособистісні стосунки в групі можна розглядати в статиці – на даний момент часу, і в динаміці, тобто в процесі розвитку. У першому випадку аналізуються особливості чинної системи взаємин, у другому – закони їх перетворення і розвитку. Ці два підходи часто поєднуються, взаємно доповнюють один одного.

Вперше термін «групова динаміка» був використаний Куртом Левіним (1939 р.). Це поняття включає п’ять основних елементів: цілі групи, норми групи, структуру групи і проблеми лідерства, фази розвитку групи. Розуміння процесів, які відбуваються у групі, дає можливість педагогам, керівникам виробництва впливати на ефективність діяльності групи.

Людські взаємини складаються за реальних життєвих обставин, від спільної діяльності людей, у процесі їх взаємодії. У виробничій групи сумісності людей сприяють комфортні умови співпраці й чітка організація праці. Значний вплив на стосунки у групі мають психологічні чинники: ставлення людей один до одного, готовність до співпраці, індивідуально-психологічні особливості людей тощо.

Сумісність – це оптимальне поєднання якостей окремих людей, що сприяє успішному у процесі взаємодії виконанню спільної діяльності. Виділяють такі види сумісності: функціональну, фізичну, психофізіологічну, соціально-психологічну, психологічну.

Ступінь функціональної сумісності визначається за швидкістю процесів мислення, сприймання і колективних дій.

Фізична сумісність виявляється в гармонійному поєднанні фізичних якостей декількох людей, що діють спільно.

Психофізична сумісність передбачає єдність і взаємозв’язок особливостей аналізаторних систем, властивостей нервової системи. Такий вид сумісності легше формується у людей приблизно однакового віку, фахової підготовки, характеру, темпераменту, здібностей.

Соціально-психологічна сумісність передбачає стосунки людей з такими властивостями особистості, що сприяють успішному виконанню соціальних ролей. Якщо люди мають схожі ціннісні орієнтації та установки, але немає вдалого розподілу ролей, то відбувається порушення сумісності. Життєвий досвід переконує, що легше спілкуватись людям, риси характеру яких взаємодоповнюються: це поєднання запального й імпульсивного зі спокійним, помірним; схильного до теоретизування і до практичних дій.

Психологічна сумісність передбачає спільність поглядів, переконань, цінностей, моральних установок, що духовно об’єднує людей.

Психологія конфлікту

Переважна більшість людей переконана в тому, що конфлікт – це «соціальна хвороба», якої люди свідомо чи несвідомо прагнуть уникнути; у декого навіть сформувалася «конфліктофобія» – страх перед конфліктами. «Конфліктофобія» пов'язана з притаманними буденній свідомості негативними установками щодо конфліктів, за якими стоїть страх перед їх можливим руйнівним впливом; конфлікт сприймається як загроза власному благополуччю, відносинам з іншими людьми, своїй репутації. Витоки «конфліктофобії» укорінені в глибинній природі людини, у потребі в захищеності, в позитивних зв'язках з людьми, порушення яких, на думку Е. Фрома, породжує відчуття безпорадності, самотності. Тривалі конфліктні стосунки можуть спричинити руйнацію внутрішнього світу людини, аж до втрати власного «Я».

У той же час існує інший бік конфліктів – позитивний, пов'язаний з тим, що без них суспільство не може розвиватися, як і не може зростати окрема особистість. Там, де вибухає конфлікт – настав час змін, і саме конфлікт «змушує» нас відійти від стереотипів минулого, утверджувати філософію нового світосприйняття, створювати умови для проблемного пошуку й динаміки прогресивного розвитку.

Конфлікт обумовлений суперечностями розв’язання проблем, що виникають між людьми у зв’язку з вирішенням тих чи інших питань. Конфлікт – властивість стану людських взаємостосунків, він викликаний нестачею тих або інших значущих ресурсів і виражений в гострій психологічній напрузі і діях протиборства.

Конфлікт може служити стимулом до змін і поштовхом до прогресу, як затверджують австралійські психологи Х. Корнеліус і Ш. Фейр. Не дивлячись на дещо гумористичний тон відзначених австралійськими психологами позитивних і негативних сторін конфлікту, можна погодитися з авторами в тому, що конфлікт може бути позитивним або негативним, конструктивним або деструктивним, залежно від того, як ми його вирішимо.

Конфлікти можуть виконувати негативні (деструктивні) і позитивні (конструктивні) функції. Виходячи з розгляду різнобічності конфліктів, поєднання в кожному конфлікті як позитивного так і негативного боку, можна визначити і поєднання в конфліктах позитивної та негативної функції.

Якщо конфлікт має змістовну складову і є конструктивним, якщо він вирішується без клопоту і наслідків для особистості та її оточення, ми бачимо його позитивні сторони, а саме:

– спокій;

– веселощі;

– кипуча енергія;

– щастя;

– відвертість;

– ефективність;

– відчуття сили;

– радість спілкування;

– відчуття розширення можливостей;

– зміни;

– зростання позитивних особистісних якостей;

– розширення взаємостосунків;

– розслаблення;

– міцне здоров’я;

– спокійний сон та ін.

Негативні функції конфліктів:

– становлення стереотипів і руйнувальних форм самореалізації особистості шляхом маніпулятивного самоутвердження і досягнення бажаного шляхом використання інших;

– погіршення психологічного клімату в групах і руйнування міжособистісних відносин;

– зниження привабливості праці і, як наслідок, зниження продуктивності праці;

– неадекватність, насамперед в сприйнятті, нерозумінні та ін.;

– виникнення неадекватних психологічних захистів;

– зниження співпраці і зменшення можливості партнерства між сторонами в ході конфлікту і після нього;

– зростання конфронтації, затягування людей в боротьбу і змушення їх прагнути більше перемоги, ніж вирішення проблем і пошуку кращих альтернатив;

– збільшення матеріальних і емоційних витрат на вирішення конфлікту.

Залежно від кількості учасників конфлікти поділяють на внутрішньоособистісні, міжособистісні, групові, конфлікти між особистістю і групою.

Внутрішньоособистісні конфлікти являють собою зіткнення всередині особистості рівносильних, але протилежно спрямованих мотивів, потреб, інтересів. Особливістю даного виду конфлікту є вибір між бажаннями i можливостями, між необхідністю виконувати i дотриманням необхідних вимог.

Міжособистісні конфлікти – це зіткнення індивідів між собою на основі протилежно спрямованих мотивів. Ці конфлікти є найбільш поширеними, адже вони охоплюють практично всі сфери людських відносин. Будь-який конфлікт можна звести до міжособистісного. Навіть у міждержавних конфліктах трапляються зіткнення між лідерами або представниками держав. Саме цей тип конфліктів достатньо поширений у виробничих колективах, сім’ї, соціальному середовищі.

Міжособистісні конфлікти мають такі специфічні властивості:

 протиборство людей відбувається безпосередньо (суперники стикаються обличчям до обличчя);

 виявляється весь спектр об’єктивних і суб’єктивних причин;

 висока емоційна забарвленість відносин;

 зачіпаються інтереси не тільки суб’єктів конфлікту, але і тих, з ким вони безпосередньо пов’язані службовими або міжособистісними відносинами;

 міжособистісні конфлікти є своєрідним полігоном для перевірки характерів, темпераментів, інтелекту, волі і інших індивідуально-психологічних властивостей суб’єктів конфліктного протистояння.

У міжгруповому конфлікті протиборчими сторонами виступають групи (малі, середні або мікрогрупи). В основі такого протиборства лежить зіткнення протилежно спрямованих групових мотивів (інтересів, цінностей, цілей). У цьому полягає одна з особливостей цих конфліктів. Останніми роками міжгрупові конфлікти стали повсякденним явищем суспільного життя у зв’язку з активізацією міжгрупової конфліктності в організаціях, які складаються з безлічі груп, як формальних, так і неформальних.

Конфлікт між особистістю і групою. Між окремою особистістю і групою може виникнути конфлікт, якщо людина займе позицію, відмінну від позиції групи. Такий конфлікт виступає в декількох варіантах:

– керівник – колектив;

– рядовий член колективу – колектив;

– лідер – група.

Причини конфліктів, які виникають між особистістю і групою, пов’язані з порушенням ролевих очікувань; з неадекватністю внутрішньої установки статусу особи; порушенням групових норм.

Суперництво у людських стосунках не завжди призводить до конфлікту: чимала їх частина розв’язується шляхом домовленості на стадії конфліктної ситуації. У групах, які вже сформувалися і члени яких мають достатній досвід спільного співіснування, суперечності виникають досить рідко.

Особливої ваги набувають дослідження сумісності при комплектуванні груп для виконання складної, пов’язаної з ризиком, діяльності. Така робота здійснюється, коли добираються екіпажі для космічних польотів, групи альпіністів для сходжень, виробничі групи для роботи, що вимагає від її виконавців високого рівня узгодженості дій і належних морально-вольових особистісних якостей.

Найрезультативнішим шляхом усунення конфліктних суперечностей є вирішення або розв’язання конфліктів.

Можливе повне і неповне вирішення конфлікту, зокрема, можливі наступні напрями або варіанти вирішення конфліктів:

1. Повне вирішення конфлікту на об’єктивному рівні за рахунок перетворення об’єктивної конфліктної ситуації. Наприклад: просторове або соціальне розведення сторін, надання їм дефіцитних ресурсів, відсутність яких привела до конфлікту.

2. Повне вирішення конфлікту на суб’єктивному рівні за рахунок кардинальної зміни образів конфліктної ситуації.

3. Часткове вирішення конфлікту на об’єктивному рівні за рахунок перетворення об’єктивної конфліктної ситуації у напрямі створення незацікавленості в конфліктних діях.

4. Часткове вирішення конфлікту на суб’єктивному рівні за рахунок обмеженого, але достатньої для тимчасового припинення суперечності і зміни образів в конфліктній ситуації.

Позитивні взаємостосунки рідко зустрічаються в ситуації конфронтації. Ескалація конфлікту нерідко робить учасників ригідними і підозрілими. У такому разі необхідна участь третьої сторони для пошуку рішення, що задовольняє обидві сторони.

Так однією з найпоширеніших є поширена в конфліктології і психології конфліктів технологія вирішення конфліктів, яка орієнтована на вичерпування формули конфлікту, і включає:

– встановлення реальних причин конфлікту;

– встановлення проблем конфлікту;

– встановлення реальних і прихованих учасників конфлікту;

– проведення аналізу, ступеню частоти і тематики інцидентів;

– усунення конфліктної ситуації, що припускає суперечності, що нагромадилися, містить істинну причину конфлікту;

– вичерпування інциденту, що позначає збіг обставин, що є приводом для конфлікту;

– вичерпування конфлікту у разі зникнення всіх компонентів формули.

Контрольні запитання

1. Яку групу у психології називають малою?

2. Охарактеризуйте такі види малих груп як колектив і референтна.

3. Визначте поняття «сумісність групи».

4. Поясніть, що таке «конфлікт», які функції конфлікту можна виділити?

5. Які види конфліктів Ви знаєте?

Завдання для самостійної роботи

1. Кожного дня ми спілкуємося з дуже різними людьми, не один раз потрапляємо у конфліктну ситуацію. Що в змозі зробити кожен з нас, щоб конфліктна ситуація не перетворилася на конфлікт?

2. Назвіть шляхи попередження та подолання конфліктів у взаємодії «керівник – підлеглий».

Діяльність

1. Поняття про діяльність. Структура діяльності.

2. Засвоєння діяльності.

3. Види діяльності.

4. Система «людина – техніка – середовище».

Поняття про діяльність. Структура діяльності

Загальною характеристикою живих істот є їх активність. Активність забезпечує підтримання життєво важливих зв’язків усіх істот з навколишнім світом. Джерелом активності живих організмів є потреби, завдяки яким усе живе діє певним чином та в певному напрямі.

Активність людини суттєво відрізняється від активності тварин. Вияви активності в поведінці тварин зумовлені насамперед природною організацією (будова тіла та органів, інстинкти), яка визначає низку предметів, що можуть стати об’єктами потреб. Процес задоволення тварин забезпечує найбільш повне пристосування їх до середовища. Наприклад, природжена програма поведінки комах (бджіл), птахів (синиця), ссавців (бобер, білка, ведмідь) не тільки фіксує будівельні потреби, а й включає в них об’єкти їх задоволення: віск, природні матеріали, певні породи дерев.

Потреби людини формуються в суспільстві в процесі виховання. Природні речі є не тільки предметами, що задовольняють біологічну потребу (наприклад, у їжі). За допомогою знарядь праці людина може видозмінювати предмет відповідно до власних потреб. Тому процес задоволення потреб у людини – активний, спрямований на оволодіння певною формою діяльності, яка визначена суспільним розвитком.

Потреба – це завжди відчуття нестачі в чомусь певному. Потреби людини розрізняють за походженням і характером предмета.

За походженням потреби можуть бути природними і культурними. Природними вважають ті потреби, які необхідні для збереження і підтримання життя людини та її нащадків. Усім людям притаманні природні потреби у сні, захисті від холоду чи спеки, істоті протилежної статі тощо. Якщо якась із природних потреб тривалий час не задовольняється, то людина може загинути або не зможе продовжити свій рід.

У культурних потребах виявляється залежність діяльності людини від продуктів людської культури. Найелементарнішою культурною потребою людини є необхідність використовувати виделку і ніж під час задоволення потреби в їжі. Якщо не задовольняються культурні потреби, то вона не гине, але суто людське в ній тяжко страждає.

За характером предмета потреби можуть бути матеріальними і духовними. У матеріальних потребах виявляється залежність людини від предметів матеріальної культури (потреби в одязі, житлі, предметах побуту тощо), у духовних – залежність від продуктів суспільної свідомості. Людина відчуває потребу поділитися своїми думками і почуттями, потребу читати книги, журнали, дивитися кінофільми, слухати музику тощо.

Процес задоволення потреб суб’єкта передбачає досягнення ним тієї чи іншої мети. Мета – це те, до чого прагне людина, для чого вона працює, за що бореться, чого хоче досягти в своїй діяльності. Цілі людської діяльності залежать від умов життя людини, від соціальних ролей, які вона виконує. Певна мета прикрашає життя людини. Як тільки зникає мета, життя стає безбарвним і непривабливим.

До досягнення мети нас спонукають ті чи інші стимули – мотиви. Мотиви – це та рушійна сила, що спонукає людину до діяльності. Спонуками до діяльності можуть бути матеріальні потреби (потреби в їжі, одязі, житлі) і духовні, культурні потреби (пізнавальні, суспільно-політичні, естетичні). Мета завжди усвідомлюється людиною. У тих випадках, коли ця ознака відсутня, немає і діяльності в людському розумінні цього слова, а має місце імпульсивна поведінка. Мотив може бути й усвідомленим, і неусвідомленим, або усвідомленим частково.

Отже, потреба – це нестача людини в чомусь конкретному, а мотив – обґрунтування рішення задовольнити або не задовольнити цю потребу в даних обставинах. Людина переживає складний психологічний процес (процес мотивації), перш ніж потреба перейде у мотив. Схема переходу потреби в мотив:

потреба (нестаток у чомусь) – мотивація (усвідомлення потреби) – мотив Мотивація діяльності буває близька (здійснити бажане найближчим часом) та віддалена (здійснення бажаного планується на тривалий час). Розрізняють мотиви і за рівнем усвідомлення. Мотиви бувають яскраво і чітко усвідомленими. Але у багатьох випадках діють неусвідомлені спонуки, наприклад, звички, упереджене ставлення до людей тощо. Мотиви можуть бути внутрішніми (пізнавальні інтереси, почуття незалежності) і зовнішніми (бажання мати певний статус, матеріальні переваги).

Свідомий характер людської діяльності виявляється в її плануванні, в передбаченні результатів, в регуляції дій і прагненні її вдосконалення. Для досягнення мети людині необхідно виконати певні рухи (пов’язані з обробкою матеріалів, грою на музичних інструментах, мовленням, читанням). Систему рухів називають діями.

Отже, діяльність – усвідомлена і цілеспрямована активність людини, зумовлена потребами і спрямована на пізнання та перетворення світу.

Визначимо структуру діяльності:

Мотив (чому я дію) – ціль (що я роблю) – засіб (яким чином я досягаю мети)- результат (чого я досяг).