Уява Поняття про уяву

Відображаючи дійсність, людина не лише сприймає те, що на неї впливає певної миті, а й уявляє те, що на неї впливало раніше. Життя вимагає від людини створення образів і таких предметів, яких вона не сприймала, уявлення подій, свідком яких вона не була, передбачення наслідків своїх дій та вчинків, програмування своєї діяльності тощо.

Уява – це специфічно людський психічний процес, що виник і сформувався під час праці. Будь-який акт діяльності обов’язково включає уяву. Не уявивши результат праці, не можна приступити до роботи. Саме в цьому й полягає важлива функція уяви як специфічно людської форми випереджального відображення дійсності.

Перш ніж щось робити, людина уявляє кінцевий результат своєї діяльності і ті шляхи, якими його буде досягнуто. Ще до того як виготовити певну річ, вона подумки створює її образ у своїй уяві.

У житті людина створює образи таких предметів, яких у природі не було, не має й бути не може. Такими витворами людської уяви є фантастичні казкові образи русалки, килима-літака, в яких неприродно поєднані ознаки різних предметів. Проте якими б дивовижними не здавалися продукти людської уяви, в усіх випадках основою для їх появи є попередній досвід людини, ті враження, що зберігаються в її свідомості.

Уявляючи, наприклад, свого майбутнього героя, письменник наділяє його рисами людей, яких він сприймав колись, синтезуючи ті риси в новий образ. Таке саме використання попередніх вражень трапляється і тоді, коли людина уявляє собі описані іншими людьми краєвиди або події, свідком яких вона не була. За висловом І. М. Сеченова, «витвори уяви – це небачені в світі сполучення бачених вражень».

Уява – це процес створення людиною на основі досвіду образів предметів, яких вона ніколи не сприймала.

Цінність образів уяви полягає в тому, що уява допомагає людині орієнтуватися в проблемних ситуаціях, приймати правильні рішення, передбачати результат своїх дій за умов, коли наявних знань виявляється недостатньо для безпосередньої реалізації потреби пізнання. Завдяки уяві стають можливими результативна поведінка і діяльність особистості за умов отримання неповної або непевної інформації.

З уявою пов’язане формування морально-психологічних якостей особистості – гуманності, чуйності тощо. Виявити чуйність може лише той, хто, знаючи життя та характер іншої людини, може уявити її душевний стан у певний момент. Самовиховання не можливе без попереднього уявлення прояву у своїй поведінці риси характеру, якої прагнеш.

Створюючи образи предметів, які виявляються безпосередньо пов’язані з емоціями і почуттями особистості, людський мозок може справити регулювальний вплив на периферійні частини організму, змінювати їх функціонування. Ще в стародавні часи було помічено, що у деяких людей, переважно тих, які страждають на істерію, після роздумів про муки, яких, за євангельськими текстами, зазнав Христос, з’являлися «знаки розп’яття» на долонях, ступнях ніг у вигляді кривавих плям, виразок. Такі сліди мають назву «стигма» (у перекладі з грецької «рубець», «знак»).

Відомі випадки, коли люди, маючи яскраву фантазію, могли змінювати температуру руки, усього тіла, уявляючи в ній (на ньому) кригу або розпечений предмет. Відомо, що студенти-медики нерідко помічають у себе або у своїх близьких уявні симптоми тих хвороб, які вони вивчають. Необережно сказане лікарем слово може викликати у вразливого пацієнта реальне відчуття хворобливого стану і вияв відповідних симптомів захворювання. Хвороби такого походження називаються «ятрогенія». Нетактовне слово вчителя травмує психіку учня, породжує фантастичні страхи, іноді може викликати нервові розлади – дидактогенії.

З механізмами уяви пов’язані проблеми посттравматичного стресу – психічного і фізіологічного стану людини, яка зазнала психотравми навіть у далекому минулому. Психологи і психотерапевти, що працюють з евакуйованими чорнобильцями і ліквідаторами аварії на ЧАЕС, людьми, які пережили землетрус, війни, пожежі, вигнання тощо, зазначають, що їхні пацієнти терплять муки від яскравих уявлень пережитих подій, їхні ейдетичні (дуже яскраві і детальні образи предметів і явищ, які були сприйняті раніше) образи доповнюються постійним страхом повернення у психотравмуючу ситуацію. Відповідні психотерапевтичні впливи базуються саме на роботі з уявою пацієнтів.

Специфічним виявом впливу образів уяви на рухову сферу людини є ідеомоторні акти. Дослідження доводять, що коли людина уявляє рух свого тіла (руки, ноги, тулуба), але не виконує самої дії, то в м’язах, які повинні цей рух здійснити, фіксуються слабкі імпульси, аналогічні тим, які реєструються при реальному виконанні рухів.

На принципі розшифрування ідеомоторних актів основується ефект «читання думок», коли завдяки надзвичайно тонкій чутливості деякі люди здатні, перебуваючи в контакті з іншою людиною, сприймати слабкі сигнали її ідеомоторних актів і «вгадувати», який предмет та в кого з присутніх сховано. Прикладом такого явища є життя і діяльність відомого Вольфа Мессінга.

Ідеомоторними актами як засобами ідеального моделювання дій, які належить виконати, широко користуються спортсмени, танцюристи та інші. Тренери рекомендують своїм вихованцям перед виконанням вправи виконати її подумки, уявивши її від початку до кінця. Таке «програмування» поліпшує результат її реального виконання.