Індивідуальні відмінності мислення

Індивідуальні відмінності мислення людей зумовлені типом вищої нервової діяльності, особливостями їх життя, навчанням, характером праці. Такі відмінності називають якостями розуму.

Глибина розуму полягає у здатності людини виділити суттєві характеристики суб’єкта і робити відповідне узагальнення. Поверховість розуму – протилежна якість, що виявляється у вирізненні поверхових, несуттєвих, випадкових особливостей та зв’язків між ними, на основі яких не можна зробити правомірних висновків.

Гнучкість розуму означає вміння змінити припущення, обраний шлях у розв’язанні проблеми, коли змінилися умови і попередній вибір не підтвердився. Протилежною цій якості є інертність розуму, що виявляється у малорухомості мислення, у здатності мислити лише звичним способом, лише за звичною схемою.

Стійкість розуму – це якість, яка виражається у постійному орієнтуванні на закономірні характеристики об’єкта. Нестійкість розуму означає посилання людини на неістотні особливості явища або предмета.

Усвідомленість мислення полягає в тому, що людина розуміє і може висловити у слові особливості задачі, шляхи її розв’язку, свої аргументи на користь певного висновку.

Неусвідомленість мислення виявляється у тому, що людині важко висловити подібне.

Самостійність розуму полягає в тому, що людина виявляє прагнення самостійно проаналізувати задачу, прийняти рішення і довести його правильність. Маючи труднощі, така людина за незначної допомоги відносно легко розв’язує задачу. Наслідувальність розуму виявляється в постійному копіюванні відомих способів міркування, у відсутності потреби у самостійності мислення.

Навіюваність – це цілеспрямований вплив однієї людини на іншу, котра некритично, пасивно сприймає цей вплив. Критичність – це здатність людини вимогливо оцінювати свої думки, ретельно перевіряти рішення, зважати на всі аргументи, не приймати за істину кожну догадку.

Професійне мислення і його особливості

Проблема професійного мислення на сьогодні виступає однією з найважливіших і мало досліджених у психології. До теперішнього часу у вітчизняній і зарубіжній психології зібрано науковий матеріал, який розкриває розмаїття та специфічні особливості ряду професійних задач і способів їх розв’язання на різних рівнях професійної діяльності, виділено варіанти розв’язання професійних завдань на інформаційному, алгоритмічному та евристичному рівнях, накреслено певні підходи до оптимізації навчання щодо розв’язання професійно-технологічних й управлінських задач тощо. Ці проблеми розвитку професійного мислення розкриваються у наукових дослідженнях А. А. Баталова, В. П. Зінченка, Є. О. Климова, Т. В. Кудрявцева, Б. Ф. Ломова, В. В. Чебишевої та ін.

Однак цілісної концепції розвитку професійного мислення поки що не розроблено. Адже і психологи, і педагоги-практики професійного навчання не мають досить чітких висновків про роль мислення та функції кожного з видів мислення у професійній діяльності, про принципи класифікації і загальні засоби розв’язування професійних задач, про сумарні специфічні особливості процесу розв’язування таких задач й організацію навчальних занять з використанням задач професійного спрямування у загальній системі фахової підготовки й перепідготовки робітничих кадрів.

Поняття «професійне мислення» широко використовується у психології ХХІ століття у зв’язку з об’єктивною інтелектуалізацією праці, потребою у формуванні в фахівця (робітника, інженера, лікаря, викладача, агронома та ін.) мислення, яке дає змогу оновлювати знання, підвищувати кваліфікацію, критично мислити й знаходити нові оригінальні засоби розв’язування професійних задач, добре орієнтуватися у потоці різноманітної інформації, переборювати «нештатні», екстремальні ситуації. Отже, професійне мислення характеризується узагальненим та опосередкованим відображенням фахової дійсності, виникає і розвивається на основі чуттєвого пізнання, безпосередньо пов’язаного з розвитком особистості та досвідом її фахової діяльності.

Специфічність професійного мислення здебільшого пов’язана з орієнтуванням фахівця у предметі своєї діяльності, однак поняття «професійне мислення» немає чіткого та єдиного визначення. У сучасній психології на сьогодні виділяються різні підходи до характеристики професійного мислення. Професійне мислення розглядається як характеристика якості, рівня досконалості мислення (А. А. Бода­льов, Ю. К. Стрєлков та інші), особливості мислення фахівця, обумовлені характером професійної діяльності відносно об’єкта праці (Ю. К. Корнілов, Т. В. Кудрявцев Б. М. Теп­лов та інші), процес розв’язання професійних задач у тій чи іншій галузі діяльності (Ю. М. Кулюткін, О. М. Матюшкін, З. О. Решетова, С. Л. Рубінштейн та інші).

З одного боку професійне мислення пояснюється як процес розв’язання професійних задач у тій чи іншій галузі діяльності, а з іншого мислення розглядається як тип орієнтування фахівця у предметі своєї професійної діяльності. Але найчастіше поняття «професійне мислення» вживається одночасно в обох цих значеннях. Так прийнято говорити про «технічне» мислення інженера, технічного робітника, про «клінічне» мислення лікаря, «просторове» мислення архітектора, «економічне» мислення економіста й менеджера, «художнє» мислення працівників мистецтва, «математичне» мислення тощо. Тому враховуються деякі особливості мислення фахівця, що дозволяють йому успішно виконати професійні завдання на високому рівні майстерності: швидко, точно, оригінально розв’язувати як ординарні, так і неординарні задачі в певній предметній галузі. Таких фахівців звичайно характеризують як людей творчих у своїй професійній галузі, як людей, що по-особливому сприймають предмет своєї діяльності й здатних до раціоналізаторства, новаторства, відкриття нового. Отже, професійне мислення – це, насамперед, мисленнєва діяльність, яка спрямована на розв’язання професійних задач у певній предметній галузі. Якщо специфіка професійного мислення залежить від своєрідності задач, які розв’язуються різними спеціалістами, то якість професійної діяльності чи рівень професіоналізму залежить від розвиненості професійного мислення.

Професійне мислення може проявлятися у формі розуміння під час виконання технічної діяльності і у формі творчого самостійного розв’язання нових професійних задач. Такі двобічні прояви професійного мислення в технічній діяльності нерозривно пов’язані між собою, оскільки розуміння техніки – це основна умова успішного самостійного розв’язання задач професійного спрямування.

Досліджуючи професійне мислення, науковці особливу увагу приділяють проблемі «технічного мислення». З 60-х р. ХХ століття у психології проводяться наукові дослідження «технічного мислення», що характеризується як «особливості оперативного мислення» людини (дослідження Д. М. Завалішиної), включеного до керування великими системами, як особливості «конструктивного мислення» (дослідження Т. В. Кудрявцева), як мислення широкопрофільних фахівців. З іншого боку, проблема технічного мислення розглядається як теоретична проблема «практичного інтелекту» – «особливого виду інтелектуальної діяльності» (дослідження Б. М. Теплова).

Специфіка технічного мислення обумовлена особливостями професійної спрямованості та інтересом до техніки, особливою детермінованістю його мисленнєвих процесів, своєрідністю методів і прийомів, які використовуються у процесі розв’язання професійних завдань і проблем. Отже, технічне мислення – це прояв професійного мислення, воно спрямоване виключно на розв’язання технічних задач, використовується людиною у її професійно-технічній діяльності, яка пов'язана з різними технічними механізмами.

Характеризуючи технічне мислення, Н. Д. Левітов виділяє його ознаки:

– воно відрізняється чіткістю і точністю мисленнєвих операцій, спрямованих на точні розрахунки;

– це практичне мислення (зрозуміти ідею, яка лежить в основі технічного приладу – це зрозуміти принципи його конструювання для певних практичних цілей);

– це пластичне, нешаблонне мислення;

– технічне мислення реалізується через схеми, креслення. Мова людей, які наділені таким мисленням, стисла, лаконічна.

Провідний спеціаліст із проблеми технічного мислення Т. В. Кудрявцев вважає, що структура технічного мислення має специфічні особливості. Він виділяє компоненти технічного мислення:

1. Технічне мислення завжди має теоретико-практичний характер, адже процес технічної діяльності – це процес взаємодії розумових і практичних компонентів роботи, тому теорія безперервно повинна перевірятися практикою, а практика – теорією.

2. Технічне мислення – це оперування не тільки технічними образами, а й технічними поняттями, які дуже складні, тому що включають знання з різних наук. Технічні поняття є зв’язком між законами абстрактних наук, загальними законами природи і техніки, законами конкретного виду виробництва.

3. Технічне мислення характеризується оперативністю. Тобто, це уміння швидко орієнтуватися, швидко сприймати та аналізувати інформацію, точно і спрямовано використовувати існуючі знання, реагувати на непередбачені ситуації.

Отже, технічні мисленнєві поняття, образи і практичні дії перебувають у складній і динамічній взаємодії між собою. Добре розвинуте технічне мислення надає можливість людині швидко і легко перевтілювати словесні технічні задачі в образи і схеми, образи і схеми – в практичні дії. Таке мислення дозволяє конструкторові, інженерові, технікові без перешкод переключатися від внутрішнього розумового плану дії до зовнішніх, практичних дій і операцій з матеріальними об’єктами праці.

Особливо важливою у вивченні специфічних особливостей професійного технічного мислення постає проблема його зв'язку із творчістю і творчими здібностями людини. Саме цей аспект проблеми професійного технічного мислення знайшов свою реалізацію у наукових працях, спрямованих на вивчення творчого компонента у технічному мисленні, оскільки наявність творчих технічних розробок становить найбільш високу практичну цінність. Технічна творчість реалізується у винаходах, конструюванні, реконструюванні та можлива за умов високорозвиненого технічного мислення.

Технічна творчість спрямована на створення принципово нових технічних механізмів, на пошук для існуючих приладів нових можливостей використання. Зважаючи на це, технічна творчість може мати різні рівні залежно від її результатів:

- вищий рівень, результатом якого є принципово нові винаходи чи науково-технічні відкриття, що роблять революцію в науці та технології;

- середній рівень, результатом якого є удосконалення технічного обладнання і технології;

- нижчий рівень, результатом якого є використання існуючих технічних приладів і засобів виробництва в нових, не притаманних їм функціях, які все ж таки задовольняють потреби в удосконаленні виробництва.

Вищий рівень технічної творчості можна віднести до винахідництва, середній та нижчий – до раціоналізації. Винахідництво – це нове, суттєво відмінне технічне розв’язання завдання у будь-якій галузі народного господарства, що дає позитивний ефект виробництву (конструктивні прилади, технологічні способи, нові машини, механізми тощо).

Досліджуючи проблеми технічної творчості, Г. С. Альт­шуллер теоретично обґрунтував і практично довів, що винахідництво – процес керований. У свою чергу В. О. Моля­ко, як один із провідних дослідників цієї проблеми, називає такі прояви технічної творчості:

– інтерес до техніки, який проявляється через розв’язання задач;

– творчий конструкторський задум;

– технічна винахідливість;

– уміння використовувати логічні принципи;

– схильність до набуття технічних знань;

– уміння кодувати технічні образи та поняття.

На матеріалі конструкторської діяльності В. О. Моляко виділяє чотири основні рівні конструювання:

– найпростіший;

– репродуктивний;

– продуктивний;

– творчий.

Найпростіший рівень характеризується обмеженістю елементів та виділенням найпростіших структур, безпосереднім об’єднанням частин завдання. В залежності від складності предмета, який потрібно створити, формується репродуктивний, продуктивний і творчий рівні.

Репродуктивний рівень конструювання пов’язаний із конструюванням по кресленням і макетам. Це дублююче конструювання, в якому використовується вже готовий принцип. У його основу покладено використання вже готового продукту без змін, або з незначними змінами.

Продуктивний рівень конструювання – це створення нових деталей, вузлів, механізмів, машин, приладів на основі вже розроблених та відомих, але з упровадженням значних їх змін. Продуктивне конструювання ґрунтується на пошуку аналогів, на перекомбінуванні й реконструкції, але б якою не була новою конструкція, все-таки передбачається знайомство із старою конструкцією, її кресленнями, макетами, характеристиками тощо.

Вища форма продуктивного конструювання – творче конструювання. Цей рівень передбачає створення нової конструкції тільки за рахунок уяви, фантазії, виникає випадково, пов’язаний з інтуїтивним мисленням. Цей рівень зустрічається, як зазначає В. О. Моляко, дуже рідко.

Отже, професійне мислення формується у процесі конкретної професійної діяльності, воно передбачає наявність узагальнених понять про об’єкт дослідження, вміння проводити розумовий їх аналіз і синтез, будувати судження, умовисновки, докази тощо. Оскільки специфіка професійної діяльності зумовлена особливостями завдань, які розв’язуються різними фахівцями у різних предметних галузях, то якість професійної діяльності, або рівень професіоналізму, залежить від типу мислення. Високий рівень професіоналізму пов’язаний з практичним, творчим мисленням і розвиненим практичним інтелектом. Тому підготовка фахівця вимагає обов’язкового аналізу специфіки професійних задач і стратегій їх розв’язування, оскільки процес мислення спрямований на розв’язання тих або інших задач.