Процеси мислення

Основою процесу мислення завжди є аналіз і синтез. Аналіз – це уявне відокремлення властивостей від об’єкта, виділення окремих його частин, елементів тощо. Це перший етап вивчення будь-якого явища. Поєднання окремих компонентів в єдине ціле називається синтезом. Будучи протилежними за своєю суттю, операції аналізу і синтезу фактично тісно пов’язані між собою. Без аналізу немає синтезу і навпаки. Вони беруть участь у кожному процесі мислення.

Порівняння – уявне зіставлення двох або кількох об’єктів з метою виявлення спільних чи відмінних ознак. К. Ушинський вважав, що порівняння є основою будь-якого розуміння та мислення, все в світі ми пізнаємо лише через порівняння: «Якби ми знайшли предмет, який не мали б з чим порівняти, то ми не могли б про нього нічого сказати».

Порівнюючи предмети чи явища, ми виділяємо найбільш спільні їх ознаки і на цій основі здійснюємо узагальнення. Узагальнення – уявне згрупування предметів за загальними та істотними ознаками. Наприклад, за загальними ознаками об’єднуємо в одну групу вишню, гвоздику, кров – за кольором, але це неістотна ознака. За істотними ознаками (за призначенням) об’єднуємо стіл, стілець, шафу – це меблі. Узагальнюючи предмети за їх властивостями, ми змушені абстрагувати властивості від предметів.

Абстрагування – уявне відокремлення істотних властивостей від неістотних та від предмета в цілому, визначення спільної ознаки, що характеризує певний клас предметів. Ми абстрагуємось від інших ознак інформації, часто оперуємо такими абстрактними поняттями, як «число», «сила», «величина», «колір» тощо. Однак при якісній характеристиці об’єктів ми переходимо від абстрактного до конкретного, тобто здійснюємо конкретизацію (п’ять яблук, червона квітка, високий юнак тощо).

Конкретизація – процес, протилежний абстракції. У конкретних уявленнях ми не намагаємося виокремити різні ознаки чи властивості предметів, а, навпаки, намагаємось уявити ці предмети у всій їх різноманітності ознак та взаємозв’язків.

Логічні форми мислення

Результати процесу мислення (думки) існують у формі суджень, міркувань, умовиводів і понять.

Характерною рисою судження є те, що в ньому ми завжди стверджуємо або заперечуємо наявність у певному об’єкті якихось ознак, властивостей, його зв’язків і відношень до інших об’єктів. Прикладами суджень є: «ця троянда червона», «сума внутрішніх кутів трикутника дорівнює двом прямим кутам», «кит – це не риба». Судження є істинним, якщо воно адекватно відображає зв’язки й відношення, що існують в оточуючому нас світі. Таке судження дає нам знання про світ. Істинність суджень перевіряється практичною діяльністю людини або шляхом зіставлення їх з іншими судженнями, правдивість яких доведено на практиці. У таких випадках має місце міркування. Міркування являє собою ряд пов’язаних між собою суджень, спрямованих на те, щоб з’ясувати істинність будь-якої думки. У міркуванні ми з одних суджень виводимо інші судження, тобто вдаємось до умовиводів. Умовиводом називають таку розумову дію або форму мислення, в якій з одного або кількох певним способом пов’язаних суджень, виводиться нове судження, яке дає нам нове знання. Наприклад, ми спостерігали, якщо одне тіло розширилось від нагрівання, то з іншими ставало те ж саме (залізом, водою, парою, каменем і т. п.). На основі цього ми робимо висновок про те, що всі тіла від нагрівання розширюються. Такий умовивід називають індуктивним (ми йдемо від фактів до узагальнень). В інших випадках ми йдемо протилежним шляхом (дедуктивним), а саме: від загальних суджень до суджень про групи або поодинокі предмети. Повернемось до нашого прикладу, знаючи, що всі тіла від нагрівання розширюються, ми робимо висновок, що й дане тіло (наприклад, дерево) в цих умовах також розширюється.

У процесі мислення, що виявляється в судженнях та умовиводах, у нас складаються поняття. Поняття – це форма мислення, в якій відображається суть предметів і явищ реального світу. Скласти собі поняття про певний об’єкт – значить з’ясувати для себе істотні властивості об’єкта, його зв’язки з іншими об’єктами. Наприклад, скласти собі поняття про плід – значить відобразити його зв’язок з квітами рослин, його будову, наявність у ньому насіння, його біологічне значення у житті рослин. Поняття відображає свій об’єкт глибше, повніше, вірніше, ніж уявлення про нього. Поняття відображає і такі властивості об’єктів, яких ми не можемо уявити. Поняття відображає загальні, істотні ознаки, властиві всім предметам, які визначаються певним словом. Чим більше суджень ми можемо висловити про об’єкт, тим змістовнішим є наше поняття про нього.

Уявлення про предмет може існувати і без слова, поняття ж виникає, закріплюється, існує і виявляється в слові (або в декількох словах).

У процесі свого індивідуального розвитку людина засвоює системи понять, які історично надбані людством. Дитина засвоює багато понять у процесі спілкування з дорослими, які вже володіють цими поняттями (це так звані «життєві поняття»). У процесі навчання засвоюються наукові поняття, при цьому «життєві поняття» переосмислюються.

Вирішальна роль у засвоєнні кожного поняття належить розумовій активності учнів, студентів, керованій педагогом. Поняття успішно засвоюються там, де ті, хто навчається, думають спільно з тим, хто вчить (разом зіставляють об’єкти, виділяють істотні ознаки, формулюють думки у формі суджень тощо). Якість засвоєння понять дуже знижується, якщо вчитель просто повідомляє учням готові відомості про ознаки об’єкта, які потрібно тільки запам’ятати.