Структура особистості

Існують різні підходи до розгляду структури особистості. Наводимо структуру особистості, яку запропонував згідно з концепцією персоналізації А. В. Петровський. У структурі особистості цей автор вирізняє три складові:

1) внутрішньоіндивідну (інтеріндивідну) підсистему, яка представлена темпераментом, характером, здібностями людини, всіма характеристиками її індивідуальності;

2) інтеріндивідну підсистему, яка виявляється у спілкуванні з іншими людьми і в якій особистісне виступає як вияв групових взаємовідносин, а групове – в конкретній формі виявів особистості;

3) надіндивідну (метаіндивідну) підсистему, в якій особистість виноситься як за межі органічного тіла індивіда, так і поза зв’язки «тут і тепер» з іншими індивідами. Цей вимір особистості визначається «внесками», що їх робить особистість в інших людей.

Діяльність кожного індивіда та його участь у спільній діяльності зумовлює зміни в інших особистостях. Отже, особистість ніби набуває другого життя в інших людях. Зафіксувавши зміни, що їх спричиняє індивід в інших людях, можна було б дістати найповнішу його характеристику саме як особистості. Індивід може досягти рангу історичної особистості в певний соціально-історичній ситуації лише тоді, коли впливатиме на широке коло людей і буде оцінений не лише сучасниками, а й нащадками.

Я-концепція особистості

Суб’єктивно для індивіда особистість виступає як його Я-концепція. Я-концепція – це динамічна система уявлень людини про себе, яка включає усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних та інших особливостей, самооцінку та суб’єктивне сприймання зовнішніх факторів, що впливають на особистість.

Образ Я являє собою те, ким індивід бачить себе в сьогоденні, у майбутньому, яким він хотів би бути, якщо б зумів. Співвіднесення образу Я з реальними обставинами життя індивіда дозволяє особистості змінювати поведінку і реалізувати цілі самовиховання. Я-концепція містить компоненти: 1) когнітивну – образ своїх якостей, здібностей, зовнішності, соціальної значимості та ін.; 2) емоційну – самоповага, себелюбність, самознищення та ін.; 3) оцінно-вольову – прагнення підвищити самооцінку, завоювати повагу та ін. Я-концепція – передумова і наслідок соціальної взаємодії – визначається соціальним досвідом. ЇЇ складові: 1) реальне Я – уявлення про себе в дійсності; 2) ідеальне Я – те, яким суб’єкт, на його думку, повинен стати, орієнтуючись на моральні норми; 3) динамічне Я – те, яким суб’єкт має намір стати; 4) фантастичне Я – те, яким суб’єкт бажав би стати, якби це було б можливим.

Я-концепція формується під впливом життєвого досвіду людини, насамперед стосунків у сім’ї. Становлення Я-концепції, врешті-решт, обумовлене широким соціально-культурним контекстом, виникає в обставинах обміну діяльністю між людьми, у ході якого суб’єкт «дивиться, як у дзеркало, в іншу людину» і в такий спосіб налагоджує, уточнює, коректує образи свого Я.

Центральним компонентом Я-концепції є самооцінка особистості. Самооцінка – це та цінність, значущість якої надає собі індивід загалом та окремим сторонам своєї особистості, діяльності, поведінки. Відображаючи рівень задоволення чи незадоволення собою, самооцінка створює основу для сприймання власного успіху чи неуспіху в діяльності, досягнення мети певного рівня, тобто рівня домагань особистості. Рівень домагань особистості – це прагнення досягти мети тієї складності, на яку людина вважає себе здатною. В основі рівня домагань лежить самооцінка своїх можливостей. Самооцінка особистості утворює складну систему, яка включає як загальну самооцінку (відображає рівень самоповаги, прийняття чи неприйняття себе), так і часткові самооцінки, що характеризують ставлення до окремих сторін своєї особистості, вчинків.

Самооцінку характеризують за такими параметрами:

1) за рівнем – висока, середня, низька;

2) за співвідношенням з реальними успіхами – адекватна та неадекватна;

3) за особливостями побудови – конфліктна та безконфліктна.

Для розвитку особистості ефективною є досить висока загальна самооцінка, що співвідноситься з адекватними частковими самооцінками різного рівня. Стійка і водночас досить гнучка самооцінка, яка за необхідності може змінюватися під впливом нової інформації, набутого досвіду, оцінок інших людей, – оптимальна як для особистісного зростання, так і для продуктивної діяльності. Негативною щодо цього є надмірно стійка, ригідна самооцінка, а також надто нестійка, така, що змінюється за найменших впливів.