Сприймання і діяльність людини

У сприйманні предметів та явищ важливу роль відіграють попередній досвід, установки, емоційний стан, завдання, уважність і спостережливість людини. Все це пояснює особливості професійного сприймання. Так, лінгвіст, спілкуючись з людиною, сприймає передусім особливості її вимови, фотограф – її фотогенічність, лікар зверне увагу на ознаки тієї чи іншої хвороби.

Слід зазначити, що у багатьох випадках людина бачить те, що вона хоче побачити, залежно від установки на сприймання.

Сприймання тривалості часу залежить від змісту діяльності людини. Час, заповнений цікавими, значущими справами, спливає швидко. Учні не помічають, як «летить час» на уроці, коли вони зайняті активною розумовою діяльністю, і як «тягнеться» довго, коли їм нецікаво. Ступінь суб’єк­ти­візму в оцінці часу залежить також від віку людини. Дітям здається, що час минає повільно, а дорослим здається, що він летить. Деякі види професійної діяльності виробляють уміння дуже точно оцінювати проміжки часу. Так, досвідчений вчитель без годинника вільно орієнтується в часі на уроці й точно оцінює проміжок часу тривалістю 45 хвилин.

Увага Поняття про увагу

Будь-який пізнавальний процес неможливий без уваги. К. Д. Ушинський називав її єдиними дверима, через які надходить інформація із зовнішнього світу у нашу свідомість. Деякі вчені порівнюють нашу увагу з фільтром, що вибірково пропускає сигнали в мозок.

Сама по собі увага не є психічним процесом, хоча супроводжує і регулює кожен з них. Увага – це психічний стан особистості, який виражається у зосередженості протягом певного часу на певному об’єкті чи явищі.

Увага – форма психічної діяльності людини, завдяки якій вона спрямовує та зосереджує свідомість на одному об’єкті, одночасно абстрагуючись від інших.

Функції уваги полягають у тому, що людина серед безлічі подразників, які на неї діють, обирає потрібні, важливі, а інші – гальмує.

Види уваги

Залежно від активності особистості у процесі виникнення та організації уваги, її поділяють на мимовільну, довільну і післядовільну.

Якщо предмет, явище цікаві, комічні, оригінальні, нам не потрібно докладати вольових зусиль, щоб зосередитися на них. Чинники самі по собі привертають до себе нашу увагу. Така увага називається мимовільною. Однак, окрім цікавого, у нашому житті є ще й необхідне (яке не завжди, на перший погляд, є цікавим). Доводиться виконувати роботу, яка нам не по душі. У такому випадку нам на допомогу приходить довільна увага. Така увага властива лише людині. Психічний стан людини – важлива запорука успішності діяльності. Збуджена, втомлена, стурбована людина не може зосередитися, її довільна увага значно послаблена. Зміна видів діяльності, позитивні емоції, ігри – чудові фактори підсилення довільної уваги.

Іноді, поставивши перед собою мету, виявивши певні вольові зусилля, людина поринає в роботу і легко на ній концентрується. У людини з’являється інтерес до діяльності, почуття задоволення. Така увага називається післядовільною. Наприклад, нам необхідно прочитати якийсь текст, спочатку ми читаємо його лише з обов’язку. Згодом, захопившись, продовжуємо читати із задоволенням.

Залежно від спрямованості нашої уваги ми розрізняємо зовнішню і внутрішню увагу. Зовнішня увага виявляється у зовнішніх діях людини, вона спрямована на теоретичне і практичне оволодіння навколишнім світом. Внутрішня увага – це зосередження на власних думках, почуттях, станах. Вона забезпечує організацію розумової діяльності людини. Цінним є уміння поєднувати внутрішню і зовнішню увагу, що забезпечує цілісність і гармонійність особистості.