Рівні здібностей

Розрізняють загальні та спеціальні здібності. Загальними вважаються здібності, в основі яких лежать задатки, що створюють сприятливі умови для будь-якого виду діяльності. Серед них – висока пластичність кори головного мозку, що забезпечує майже безмежні можливості у засвоєнні, аналізі та відтворенні нового матеріалу при високій працездатності; пізнавальна активність, тобто жадоба знань; надзвичайна спостережливість; яскрава уява; особлива загальна реактивність (від лат. re – проти, actor – діючий; властивість, яка характеризує інтенсивність реагування індивіда на зміни ситуації життя) нервової системи тощо.

Спеціальні здібності (мовленнєві, математичні, музичні тощо) – це здібності до певного виду діяльності.

Здібності можуть проявлятися і в ранньому дитинстві, і у зрілому віці. Геніальний Моцарт у 4 роки грав на клавесині, у 5 – компонував невеликі музичні твори, у 8 – створив перші сонати й симфонії, в 11 – написав оперу. У 14 років був обраний членом славетної філармонії академії м. Болонья.

Здібності до самостійних пошуків у науці дуже рано виявилися у відомого британського математика і механіка Уїльяма Гамільтона (1805-1865), у 20 років він став професором коледжу, який ще не закінчив. Математик, фізик і філософ з Франції Блез Паскаль (1623-1662) ще дитиною виявив неабиякі математичні здібності, у 16 років виклав одну з основних теорем проективної геометрії (так звана теорема Паскаля).

Відомо чимало випадків, коли потенційні можливості багатьох людей дрімали і ніщо не свідчило про їхні видатні здібності. В школі вважали бездарними добре знаного англійського письменника-сатирика Джонатана Свіфта (1667–1745), автора «Мандрівок Гуллівера»; видатного німецького математика Карла Гауса (1777–1855); відомого англійського письменника Вальтера Скотта (1771– 1832).

Здібності можуть виявитися у людини у різний час. Альберт Ейнштейн спочатку відставав у розвитку від однолітків, розмовляти почав майже у три роки, був невпевненим у собі. Але вже у підлітковому віці виявив величезні успіхи в математиці, що вражало дорослих. У коледжі пройшов курс математики за два тижні, Нобелівську премію отримав у 42 роки.

Від народження всі ми здібні. Завданням батьків є створення умов для розвитку задатків дитини. Якщо діти люблять малювати, то слід забезпечити їх всім необхідним: папером, олівцями, фарбою, надати можливість ознайомитися з творами видатних митців. Абсолютно нормальним є ситуація, коли діти мають потрібні умови спробувати свої можливості у різних видах діяльності: спорті, науці, мистецтві й таким шляхом визначити свій шлях у житті.

Такі рівні здібностей як обдарування, талант і геніальність притаманні далеко не кожній людині. Вчені висунули гіпотезу про те, що неможливо досягти талановитого чи геніального рівня тих чи інших здібностей без високого вродженого рівня задатків. Коли йдеться про фізичні здібності, сили організму, то можливим є досягнення висот навіть з несприятливими задатками. Пригадаємо життя Поля Брегга, Олександра Суворова, Демосфена то інших.

Обдарованість – це інтегральний прояв здібностей, що забезпечує можливість досягнення вищих, порівняно з іншими людьми, результатів діяльності. Приблизно 2 % людей відносять до обдарованих. Відомий американський дослідник проблем здібностей та обдарувань кінця 20 століття Дж. Рензуллі вважав, що обдарованість є результатом поєднання трьох характеристик: інтелектуальних здібностей, які мають бути вище середнього рівня; творчого підходу; мотиваційної спонуки, тобто внутрішньої готовності до розв’язання завдань.

Талант – це система якостей та властивостей, які дають змогу досягти значних успіхів в оригінальному виконанні тієї чи іншої діяльності (наукової, творчої, політичної, виробничої).

Дехто вважає, що талановитій людині не треба докладати великих зусиль для праці в обраній галузі. Таке уявлення хибне. Приклад життя Ф. Шаляпіна засвідчує протилежне. Шаляпін мав від природи прекрасні голосові зв’язки, що є чудовим задатком для розвитку вокальних здібностей. Але його успіх на сцені є результатом тяжкої й цілеспрямованої праці. Американець Т. Едісон стверджував, що геній – це 1 % таланту та 99 % праці.

Геніальність – вищий рівень обдарованості людини, вияв її творчих сил, найвищий ступінь розвитку таланту, що дає змогу відкривати цілу епоху, нову еру в тій чи іншій галузі.

Академік Н. Бехтерєва стверджує: «Геніальність – це властивість людини мати майже постійний зв’язок з Богом, вищим розумом». На її думку, хімічні процеси в мозку геніїв проходять дуже швидко, тоді включається логіка мислення. Відомий письменник Б. Стокер пише: «Геній з’являється ніхто не знає звідки, – ви не можете ні відкопати його, ні створити, а будете стояти і дивуватися ним; він рідкісний і примхливий, як вітер, і, звичайно, спричиняє сумне руйнування між умовностями людства. Це, як я сказав, «вище» над земними смаками і поняттями. І ті, хто має його, завжди живуть у таємничих піднесених світах». У таланті, на відміну від геніальності, більше матеріального. Усі клітини мозку тісно пов’язані між собою, і чим швидше встановлюються зв’язки між клітинами, тим талановитіша особистість. Відмінність геніальності від таланту в ступені обдарованості, в суспільній вагомості творчості (генії відкривають нову епоху в своїй галузі).

Американський психолог Р. Ельберт виділив чотири ознаки генія: величезна продуктивність праці, розробка стержневої проблеми, тривале визнання (часто воно приходить після смерті), наявність прихильників і послідовників. Властивість справжнього генія – відчуття і миті, і вічності водночас. Усебічний розвиток особистості ще не означає її геніальності. Майже всі генії доби Відродження, незважаючи на широку обдарованість, увійшли в історію лише завдяки якомусь одному своєму інтересу. Наприклад, Леонардо да Вінчі займався науковими дослідженнями і відомий інженерними працями, але людство пам’ятає його як художника. Й. Гете був державним діячем і працював у галузі математики, але відомий нам як письменник.

За весь період існування людської цивілізації відомо близько 400 геніальних людей. Серед них: Бах, Бетховен, Будда, Вагнер, Галілей, Гете, Гомер, Дарвін, Карл ХІІ, Конфуцій, Леонардо да Вінчі, Лермонтов, Македонський, Мікеланджело, Моцарт, Ньютон, Пушкін, Рафаель, Рембрандт, Ренуар, Сократ, Л. Толстой, Т. Шевченко, Ю. Цезар та інші.

Давно точаться суперечки щодо тривалості життя талановитих і геніальних людей. Відомі факти про скороминучість і трагічність життя талановитих людей: англійський поет Т. Чаттертон вчинив самогубство у 18 років, народна героїня Франції Жанна Д’Арк загинула у 19 років, О. Пушкін прожив 38 років, Ван Гог – 37 років, Т. Шевченко – 47 років.

Інші факти свідчать, що активність і творчість продовжують тривалість життя. Скульптор, художник, архітектор і поет Відродження Мікеланжело Буонарроті прожив 89 років, видатний італійський скрипковий майстер Антоніо Страдіварі – 94 роки, талановитий український композитор С. Людкевич – 100 років.

Можливо, залежність між рівнем розвитку здібностей і тривалістю життя існує, але вона досить складна. Мають значення приймає чи не приймає суспільство талант людини, умови життя, резерви фізичних і психічних сил, що дала природа тощо.