Основні галузі психології

До 17 століття психологія розвивалась як складова філософії, потім – як самостійна наука. У 18 столітті почався поділ психології на окремі галузі. Сучасна психологія являє собою цілісну систему, до якої входять понад три десятки галузей психологічних знань. Більшість з них сформувалися в останні 50-60 років у зв’язку з використанням психологічних знань у різних сферах діяльності людей. Сьогодні психологи працюють у всіх галузях науки, культури, народного господарства, військових лабораторіях, органах управління. Знань з психології потребують усі, хто має справу з науковою організацією людської діяльності, дбає про ефективне використання інтелектуальних і емоційних ресурсів особистості.

Розрізняють загальну, вікову, педагогічну, соціальну, генетичну психологію, зоопсихологію, інженерну, військову, медичну, юридичну психологію, психологію праці, космічну психологію, спортивну психологію, психологію мистецтва, патопсихологію.

Кожна з зазначених галузей психологічних знань має свій предмет і методи вивчення психологічних особливостей людини залежно від умов діяльності. Але всі галузі психологічних знань потребують результатів досліджень загальної психології, яка є базовою, вихідною для всіх інших.

Методи досліджень психології

У процесі будь-якого психологічного дослідження можна виділити такі етапи:

підготовчий етап – вивчення літератури, визначення об’єкта і предмета досліджень, побудова гіпотези, відбір методів дослідження і методики досліджень, відбір експериментальної і контрольної груп;

проведення дослідження та перевірка гіпотези;

статистична та якісна обробка матеріалу;

опис результатів дослідження.

Психологія висуває до методів дослідження такі вимоги:

1) психічні явища треба вивчати в їх розвитку, взаємозв’язку, взаємозалежності;

2) обраний метод дослідження має відповідати предмету дослідження і розкривати істотні, а не випадкові особливості предмета досліджень;

3) добровільність участі досліджуваних – учасникам повідомляють мету експерименту, його загальну процедуру (але не гіпотезу);

4) етичність – не втручатися в хід експерименту, не завдавати шкоди його учасникам, забезпечити анонімність відповідей, попередити учасників про ризик, який може виникнути під час дослідження.

Головним принципом психологічного дослідження є його об’єктивність, яка забезпечується використанням комплексу методів. До методів, які забезпечують об’єктивність результатів психологічного дослідження, відносять: спостереження, експеримент, методи опитування, тест, метод експертних оцінок, метод аналізу продуктів діяльності (ігрової, навчальної, трудової) та інші.

Жити – означає пізнавати, творити самого себе. Пізнати себе – це адекватно оцінити, перебороти власні негативні пристрасті, обміркувати свою поведінку й виробити індивідуальне бачення світу. У цьому допомагає метод самоспостереження. Цей метод використовують у психології дуже давно, сьогодні його популярність зросла.

Спостереження – найбільш доступний метод, його використовують у психології для вивчення багатьох психічних явищ (емоцій, пам’яті, мислення, характер, здібності тощо). Спостереження проводять у природних умовах, воно не змінює поведінку реципієнтів. Процес спостереження занотовується у щоденник. Кожен науковець розробляє свою систему ведення щоденника. Спостереження вимагає значних затрат часу, оскільки доводиться чекати вияву тих чи інших явищ психіки досліджуваного.

З. Фрейд (1856–1939) науково довів, що безпосереднє сприймання багатьох психічних переживань ілюзорне. Люди часто не такі, якими вони хочуть здаватися, тому достовірність даних, отриманих шляхом спостереження, перевіряється іншими методами.

Основним методом будь-якої науки є експеримент. У психології використовують два види експерименту: природний і лабораторний. Під час природного експерименту реципієнт звичайно і не підозрює, що його вивчають. У лабораторному експерименті досліджують зв’язок між двома чи кількома факторами, мають залежну (предмет дослідження) і незалежну змінні (фактор, який спеціально змінюють, щоб дослідити вплив на предмет дослідження, наприклад, залежність якості запам’ятовування від ступеня усвідомлення матеріалу). Недоліком такого експерименту є та обставина, що у штучних умовах люди поводяться не так, як у повсякденному житті.

Методи опитування (бесіда, анкетування, інтерв’ю) поєднують групу методів, за допомогою яких можна вивчати інтереси, характер, переконання тощо. Запитання під час опитування повинні бути короткими, чіткими, зрозумілими, не містити у собі відповіді або навіювання, не викликати негативних емоцій.

Бесіда використовується для попереднього ознайомлення з предметом досліджень, для перевірки результатів, одержаних у ході спостереження та експерименту. Переваги бесіди у тому, що вона дає змогу вивчати особливості сприймань, мислення, почуттів людини. Ми можемо спостерігати за реакціями людини, яка відповідає на запитання, і помітити наскільки вона вірить у власні висловлювання, де вона щира, а де – ні.

Анкетування – це використання серії запитань, метою яких є отримання інформації від груп людей про їхнє ставлення до різних предметів і явищ. Письмове опитування дає змогу охопити більшу кількість людей, ніж усне. Однак ми не маємо змоги зауважити реакцію їх реакцію на запитання. Анкета передбачає запитання респондентам двох типів: відкриті (довільна відповідь) і закриті (вибір одного з кількох тверджень).

Інтерв’ю, на відміну від анкети, передбачає більшу свободу опитуваного у формулюванні відповідей. При цьому є можливість спостерігати ставлення особи до висловленого, бачити обличчя співрозмовника, відчувати, чи щирий він.

Тест – система прийомів для випробування та оцінювання окремих психічних рис і властивостей. Психологічний тест – це короткочасне стандартне завдання, яке виконують з метою виявлення:

– рівня розвитку певних психічних функцій (пам’яті, мислення, уяви, уваги тощо);

– наявності чи відсутності певних знань, навичок, умінь, психічних якостей, вихованості тощо;

– ступеня придатності чи готовності людини до певної професії;

– інтересів, думок, здібностей людини.

Метод експертних оцінок широко застосовується в психології особистості. Експертами можуть бути компетентні особи, які добре знають реципієнтів (вчителі, класні керівники, директори, тренери тощо). Оцінки експертів одержують різним шляхом (під час бесіди, анкетування). Експерти фіксують ступінь вираження того чи іншого психічного явища, а дослідник узагальнює оцінки.

Метод аналізу продуктів діяльності – аналіз шкільних творів, різного виду навчальних завдань, ручних виробів, біографій, щоденників, творів художньої літератури, мистецтва. Цей метод дає змогу вивчати особистість в умовах гри, навчання, трудової діяльності та у повсякденному житті. З його допомогою вивчають інтереси, здібності, вольові якості, особливості творчої діяльності.

Контрольні запитання

1. Дайте визначення психології як науки.

2. Охарактеризуйте складові структури психіки людини.

3. Що є предметом і об’єктом вивчення психології?

4. Які методи психологічних досліджень Ви знаєте? Дайте коротку характеристику кожного метода.

Завдання для самостійної роботи

1. Чим можна пояснити той факт, що за останні 50–60 років виникло так багато галузей психологічної науки?

Особистість

1. Поняття про індивіда, людину, особистість, індивідуальність.

2. Структура особистості.

3. Поняття про Я-концепцію особистості.

4. Спрямованість особистості.

5. Періодизація психічного розвитку особистості.

6. Самовдосконалення особистості.

Поняття про індивіда, людину, особистість, індивідуальність

Психологів здавна цікавив такий феномен, як особистість. Людина з’являється на світ повноправним членом суспільства і від народження індивідом, тобто одиничним представником роду людського, виду Homo sapiens (людина розумна), продуктом тривалого розвитку і носієм індивідуально-своєрідних рис. Факт належності до роду людського закріплюється у понятті «індивід».

Людина – наймінливіша загадкова істота. Потенційні властивості її – невичерпні. І. Павлову належить висловлення: «Людина є, звичайно, система… у вищій мірі саморегульована, яка сама себе підтримує, відновлюється, виправляється і навіть вдосконалюється». Людина – це самостійний, загадковий світ.

Кожна людина як одинична природна істота – це індивід; але така характеристика, звичайно, неповна, оскільки не дає уявлення про реальну людину, якою вона є в сім’ї та в суспільстві, яка відчуває і мислить, до чогось прагне. Живучи в суспільстві, кожна людина набуває особливі якості, які дають можливість називати її особистістю. Дитина народжується як індивід. Завдяки спілкуванню з дорослими вона поступово засвоює соціальний досвід людства і включається в систему суспільних відносин, що формують її потреби, інтереси, світогляд, переконання, тобто розвивають її як особистість. Особистість, якою ми стаємо у процесі персоналізації (становлення), відображає суть кожної реальної людини як світової істоти.

Є чимало визначень особистості різних психологів.

С. Д. Максименко: «Особистість – це людина з розвиненими функціональними новоутвореннями, яка має свій унікальний і неповторний внутрішній світ, здатна до саморозвитку, самовизначення, саморегуляції в діяльності і поведінці».

Д. М. Дубравська: «…особистість – це свідома людина, наділена особливим генетичним кодом, яка реалізує свої можливості в процесі активної творчої діяльності, що не суперечить інтересам інших людей, суспільним законам і заповідям Божим».

Найбільш сучасні погляди на особистість пропонує гуманістична психологія. У К. Роджерса оригінальний підхід до тлумачення понять «людина» та «особистість». Він бачить у людині суб’єктивно вільну особистість, яка сама робить вибір, творить себе, відповідає за своє «Я» і здійснює самоконтроль. Та людина, яка зуміла реалізувати свій потенціал, досягла успіхів у самостійній творчості, на думку американського психолога А. Маслоу, є «самоактуалізованою особистістю». Вона не агресивна, здатна до глибоких симпатій, незалежна, вміє відстояти свої принципи.

Особистість в одних випадках схожа на всіх людей, в інших – на окремих людей, а ще в інших – ні на кого не схожа. Кожну особистість слід приймати такою, якою вона є, з її позитивними й негативними рисами. Отже, не варто нам підганяти особистість під загальні мірки, штампи, шаблони, бо індивідуальність – найцінніше, що є в особистості.

Індивідуальність – це неповторний духовний світ людини, її найвищі цінності, можливості, те, що робить її унікальною.