59. Становлення української радянської літератури.

У 20-х -на початку 30-х рр. активно розвивається література.

У літературі 20-х рр. сформувалася яскрава революційно-романтична течія (П. Тичина,

В. Сосюра, В. Чумак, В. Еллан). Група київських неокласиків (М. Зеров, М. Драй-Хмара,

П. Филипович, М. Рильський) прагнули засвоїти досвід класичної світової літератури.

Існували літературні угруповання, які тяжіли до модернізму в різних його виявах:

"Аспанфут", "Авангард", "Ланка", "Марс". Символізм, характерний для творів молодого

П. Тичини, продовжував розвиватися. Футуризм поширився в Україні (спілка "Аспанфут")

-М. Семенко; група "Авангард" тяжіла до конструктивізму.

У перше десятиліття після революції особливо бурхливо розвивається поезія.

Найзначніші постаті серед поетів: В. Чумак (1900-1919), В. Еллан (1894-1925), П. Тичина

(1891-1967), В. Сосюра (1898-1965), М. Рильський (1895-1964), поети-неокласики.

У 20-х рр. активізувався розвиток прози. Письменники-реалісти: Ю. Яновський

("Майстер корабля"), П. Панч ("Голубі ешелони"), І. Ле ("Роман міжгір'я"), А. Головко

("Бур'ян").

В. Винниченко (1880-1951) – один з найвидатніших діячів українського відродження

(оповідання "Краса і сила", "Федько -халамидник"). Григорія Косинки (1899-1934) характерна

імпресіоністична лаконічність і реалістична місткість, ліричність, психологізм

(збірки новел і оповідань "На золотих богів", "Мати", "В житах", "Політика").

Проти "масовізму" виступили члени ВАПЛІТЕ, очолювали її М. Хвильовий, М. Яловий,

О. Досвітній, згодом М. Куліш і Г. Епік.

Літературна дискусія в Україні 1925-1928 рр., започаткована творами М. Хвильового.

Літературно-мистецькі угруповання існували в Україні до 1932 року, коли у квітні

вийшла постанова ЦК ВКП(б) "Про перебудову літературно-художніх організацій". У

1934 р. відбувся 1-й Всесоюзний з'їзд письменників, на якому було утворено єдину Спілку

письменників СРСР. Відтоді розпочалося постійне адміністративне втручання у творчий

процес, репресії та переслідування діячів культури.

З цього часу соціалістичний реалізм був єдиним офіційно дозволеним в СРСР «творчим

методом» літератури і мистецтва. Риси: ілюстрування індустріалізації й колективізації,

прославлення партії й вождів, патріотична тематика з ухилом у публіцистику, в

основному це було «правдиве» зображення дійсності «в її революційному розвитку» тобто

література і мистецтво мусять бути хвалебною ілюстрацією політики КПРС, видавати

бажане за дійсне. Позитивними героями літератури соціалістичного реалізму були

робітники, селяни-незаможники, а представники інтелігенції поставали як жорстокі,

аморальні, підступні. Представники: «Партія веде» П. Тичини, «Пісня про Сталіна» М.

Рильського, «Голубі ешелони» П. Панча, І. Ле «Історія радості», «Дніпро» Н. Рибака,

«Іван Богун» Я. Кочури.

60. «Розстріляне відродження», його наслідки для подальшого розвитку української культури.

В 30-ті роки основним творчим методом радянської культури був рекомендований

соціалістичний реалізм. Новий метод диктував художникам і зміст, і структурні принципи

твору, припускаючи існування нового типу свідомості, яка з'явилась в результаті

утвердження марксизму-ленінізму. Соціалістичний реалізм визнавався раз і назавжди

даним, єдино вірним і найбільш досконалим творчим методом. Художній культурі,

мистецтву надавався інструментальний характер, або відводилась роль інструмента

формування «нової людини». Такими були ідеологічні настанови комуністів щодо

художньої культури. Всі, хто виходив за межі офіційного ідейного принципу

«соціалістичного реалізму» і не бажав прославляти владу і намагались продовжити

розвивати різні напрямки,як і в 20-тиз роках, в тридцяті роки або потрапили у сталінські

табори, або були знищені. Ця сторінка національної культури увійшла в українську

історію під назвою «Розстріляне відродження».

Позитивні наслідки

-було створено багато літературних, архітектурних, художніх, кіно-мистецьких

шедеврів, які мали неабияку цінність для наступних поколінь;

-великі досягнення в науці;

-зросла освіченість населення.

Негативні наслідки

-знищено більшу частину інтелігенції;

-винищені письменники, які відмовились прославляти партію (1930р – друкувалися

259 письменників, а в 1938р – 36, лише 10 з них померли своєю смертю);

-багато діячів культури були змушені іммігрувати і творили за межами України на

благо інших країн;

-твори митців, які не підкорилися були заборонені;

-знищено багато церковних книг, ікон, будівель церков;

-дозволялося творити лише дотримуючись принципу «соціалістичного реалізму».