27. Розвиток музики в другій половині XVII століття

Під впливом театрального мистецтва розвивалась музична культура українського

народу. В народній музиці удосконалювались насамперед пісенні і танцювальні жанри.

Значного поширення набули обрядові, родинно-побутові та ліричні пісні, а також народні

танці — метелиці, гопаки, козачки тощо. Продовжувала розвиватися народна

інструментальна музика, її творці та виконавці — кобзарі, лірники, сопілкарі, цимбалісти

часто об'єднувалися в ансамблі (троїсті музики) для виступів на святах, весіллях. У другій

половині XVII ст. виникли своєрідні професійні цехи музикантів. У 1652 р. Б.

Хмельницький видав універсал про створення цеху музикантів на Лівобережжі.

Аналогічні універсали видавали й козацькі полковники.

Поширення в Україн набув багатоголосний спів. Мелодії кантів —

багатоголосних пісенних творів служили джерелом для розвитку культової музики.

Особливо відчутним був їх вплив на один із хорових жанрів — партесний концерт.

Видатний український композитор і теоретик партесного жанру М. Дилецький (1650—

1723 рр.) обстоював метод створення духовних гімнів на основі мелодії світської пісні,

наводячи як приклад мелодію поширеного тоді канта «Радуйся, радость свою воспіваю».

Партесний концерт був своєрідним проявом стилю українського бароко в музиці.

Видатними виконавцями у цьому жанрі в Україні були Олекса Лешковський, Клим

Коновський, Василь Пікулинський, Іван Календа та ін. У професіоналізації музичного

мистецтва значну роль відіграла фахова освіта. Вона здійснювалася на основі теоретичних

праць композитора М. Дилецького, зокрема його «Граматики музикальної», яка

узагальнювала практику партесного співу і композиції.

З метою підготовки освічених музикантів, а також задоволення потреб царського

двору в 1738 р. у м. Глухові на Чернігівщині була створена спеціальна музична школа.

Вона підготувала велику кількість музикантів, серед яких всесвітньо відомий композитор

Дмитро Степанович Бортнянський. Бортнянський також є автором опер «Креонт»,

«Алкід», «Квінт Фабій», «Сокіл», «Син-суперник», «Свято сеньйора», написаних

італійською та французькою мовами. Крім того, композитор плідно працював для

фортепіано, інструментальних ансамблів, а також започаткував жанр камерної концертної

симфонії.

Також всесвітньої слави на були М. С. Березовський, написавши і поставивши

оперу «Демофонт» та А. Л. Ведель.

28.Українське образотворче мистецтво у 2й пол. XVII ст

Реалістичні тенденції мистецтва України попередніх часів набули дальшого

розвитку в живописі. В кращих творах відбивалися суспільні та естетичні ідеали нової

доби, знаходили відгомін події визвольної війни 1648—1654 рр. «спрямованої проти

шляхетської Польщі». В монументальному стінописі, іконописі та портреті провідне

місце зайняв образ людини, що складався під впливом естетичних і етичних уявлень

тогочасного суспільства. Творчість народних майстрів яскраво відбилася в картинах

«страшних судів». Визначним явищем стало звертання до образів козака-бандуриста

Мамая — захисника Батьківщини, а також селянина-повстанця, борця проти соціального і

національного поневолення. Особливості народного монументального живопису яскраво

виявилися в оздобленні церкви св. Юра в Дрогобичі, а також в розписах дерев'яних храмів

у Сихові, Берегометі, Колодному і Новоселищі в Закарпатті

Наприкінці XVII ст. в українському живописі набуває поширення стиль бароко,

з'являються нові та переосмислюються традиційні сюжети. Характерною особливістю

бароко є проникнення світського світогляду в усі сфери художньої діяльності.

Монументальність форм, експресивність, введення алегорій та символів, пишна

декоративність орнаментики, парадність та урочистість, що притаманні бароко, знайшли

відтворення в мистецтві України цього періоду. Злиття принципів бароко з національною

народною традицією визначило своєрідність його українського варіанту. Композиційне їх

вирішення частково оперте на зразки західноєвропейського мистецтва, зокрема на

графічні альбоми, присвячені темам Старого і Нового Завітів. Одним із найяскравіших

представників бароко в українському живописі на зламі XVII—XVIII ст. був Іван

Руткович із Жовкви. Його творам притаманні багата і насичена палітра та динамічність

композицій (Жовківський іконостас (1697—1699 рр.). Увага до образу простої, мудрої і

мужньої людини помітна в іконописі західноукраїнських земель, зокрема у творчості

таких митців, як Ілля Бродлакович, Іван Маляр, Стефан Вишенський, Йов Кондзелевич.

Творчість ієромонаха Йова Кондзелевича (1667— 1740 рр.), який мав добру професійну

підготовку, пройнята високою одухотвореністю, виваженістю в зображенні окремих

персонажів або сценічних сюжетів.

У цей період набуває розвитку український портретний живопис, особливо

популярний в середовищі шляхти і козацької старшини. У ньому виявляються риси

реалізму, тобто портретні зображення повинні бути правдивими та близькими до

реального життя. Портрет як жанр світського мистецтва мав національну особливість: при

всій своїй життєвості у кінці XVII ст. він зберіг тісний зв'язок з іконописом. Були створені

монументальні портрети Б. Хмельницького і визначних козацьких старшин.