1. Поняття «культура», її сутність, структура, функції

Термін "культура" вперше зустрічається в одному з творів знаменитого римського оратора

Цицерона (45 р. до н.е.). Він означав обробку ґрунту, його "культивування", тобто зміни у

природі під впливом людини. Вже у первісному змісті терміна було підкреслено важливу

особливість культури -її людський фактор, висловлено ідею впливу людини та її

діяльності на оточуючий світ.

У середні віки культура стала асоціюватися з міським укладом життя, а пізніше, в епоху

Відродження, — з досконалістю людини.

Нарешті, у XVIII ст. слово "культура" набуло самостійного наукового значення. Погляд

на культурно-історичний процес як на поширення знань, освіти, удосконалення розуму

був притаманний і гуманістам епохи Відродження, і мислителям доби Просвітництва.

Однак в межах Просвітництва виникає і критика існуючої "культури" та її носіїв. Так, Жан

Жак Руссо (1712-1778 pp.) протиставляв "природну" та "цивілізовану" людину. Сутність

культури відтак вбачалася у моральній (І.Кант), естетичній (Ф.Шіллер, брати А. і

Ф.Шлегелі), філософській (Г.В.Ф.Гегель) свідомості. Не залишився поза увагою і

релігійний аспект культури, М.Бердяев (1874—1948 pp.) дивився на культуру як на засіб,

за допомогою якого матеріальний світ перетворюється в духовному напрямі.

Представники української демократичної думки XIX ст. Л. Українка, І.Франко,

М.Коцюбинський— пов'язували історію культури з діяльністю народних мас,

осмислювали культуру в контексті національно-визвольної та соціальної боротьби.

У сучасних європейських мовах слово "культура" вживається принаймні в чотирьох

основних значеннях. По-перше, для позначення загального процесу інтелектуального,

естетичного, духовного розвитку. По-друге, словом "культура" користуються тоді, коли

йдеться про суспільство, яке ґрунтується на праві, порядку, моральності. По-третє, під

"культурою" розуміють спосіб життя людей, притаманний певній спільності, нації,

історичній добі по-четверте, слово "культура" вживається як абстрактна, узагальнююча

назва для різноманітних способів, форм і наслідків інтелектуальної та художньої

діяльності людей у галузі літератури, музики, живопису, театру, кіномистецтва тощо.

Структура культури. Можна виділити культуру матеріальну, духовну та соціальну.

Поняття духовної культури охоплює всю систему цінностей: релігійних, наукових,

моральних, естетичних, політичних, правничих. Матеріальна культура представлена

світом речей, що створюють умови для існування людини (від знарядь праці до високих

технологій)

Соціальна культура охоплює людські стосунки. Різновидами соціальної культури є

етнічна, національна масова культури.

І хоч зі зміною історичних епох змінюється тип культури, це не означає розриву

культурної спадщини і традицій, бо кожна нова доба з необхідністю успадковує культурні

досягнення попередньої. Серед прихильників існування світової або загальнолюдської

культури: П.Тейяр де Шарден (1881-1955 pp.), В.Вернадський (1863-1945 pp.), А.Швейцер

(1875-1965 pp.), Вони вважали, що світова культура — це система духовних цінностей, що

виробляються в надрах національних культур, але набувають загальнолюдського

значення. Протилежний табір представлений О.Шпенглером (1880—1936 pp.), АТойнбі

(1889—1975 pp.). Вони визнавали лише множинність культур, заперечуючи єдність цієї

множинності.

Основні функції культури. Культура забезпечує акумуляцію (збереження та

накопичення) соціального досвіду у вигляді знань, навичок, різних духовних і

матеріальних цінностей.

Виділяють такі функції: Символічну; Комунікативну; Інтегративну; Соціалізації;

Господарсько-економічну; Емоційну; Інформативно-пізнавальну; Захисну; Ціннісну

функції.