18.Діяльність братства та їх роль у розвитку культури

Братства — національно-релігійні громадські організації українських (русинських) і

білоруських (литовських) православних міщан у 16-18 ст. Братства

створювались

навколо церкви, сприяючи культурно-національному відродженню. Їм належать великі

заслуги у справі збереження української православної традиції, у становленні

громадянського суспільства, його етнонаціональної консолідації, у підвищенні рівня

освіти та культури.

Братства відіграли значну роль у суспільно-політичному та культурному житті, в боротьбі

проти політики національного і релігійного утисків, яку проводили шляхетська Польща та

католицька церква в Україні і в Білорусі. У 80-х роках 16 ст. широку діяльність

розгорнуло Львівське Успенське братство. (Його покровителем став князь К.

Острозький, а згодом -князі Вишенські, Ружинські, Потоцькі) Воно придбало друкарню,

відкрило школу. Наприкінці 16 – на початку 17 ст. Б. виникли в Рогатині, Городку, Галичі,

Любачеві, Дрогобичі та ін. містах. Близько 1615 р. було засновано Київське братство, до

якого вступило багато міщан, православних шляхтичів, а також запорізьке військо на чолі

з гетьманом П.Сагайдачним. У 1617 р. -Луцьке братство. В 2-й пол. 17 – 18 ст. братства

діяли в більшості міст і в деяких селах Галичини, Волині, в багатьох містах

Наддніпрянщини. Братства дбали про свої патрональні церкви, подавали матеріальну

допомогу своїм членам, утримували шпиталі, захищали соціальні інтереси ремісничоторгового

населення, боролися проти національного гноблення. З кінця 16 – початку 17 ст.

братства брали активну участь у боротьбі проти посилення польсько-шляхетського гніту,

національного та релігійного утисків і набували великого громадсько-політичного і

національно-культурного значення. В числі провідних діячів братств були видатні вчені,

письменники, політичні діячі того часу: Ю.Рогатинець, І.Красовський, С.Зизаній,

І.Борецький, П.Беринда та ін. Намагаючись перетворити православну церкву на

знаряддя зміцнення своїх суспільно-політичних позицій, братства виступали як проти

необмеженої влади церковних феодалів – православних єпископів, так і проти польськошляхетського

та католицького наступу. Одночасно вони відкривали школи, друкарні,

навколо яких збиралися культурні сили. На базі Київської братської школи 1632 р. було

створено Києво-Могилянську колегію (з 1701 р. – академію). З братських шкіл вийшов

ряд письменників, учених, політичних діячів, діячів освіти, книгодрукування, митців, які

сприяли зміцненню зв’язків українського та білоруського народів.

Братські школи – навчальні заклади в Україні у 16-18 ст., які організовувалися при братствах –

громадських організаціях православних міщан з метою зміцнювати православ’я і чинити опір

денаціоналізаційним впливам латинських (єзуїтських) і протестантських шкіл. Першу школу заснувало

Успенське братство у Львові 1586 р. За її зразком постало чимало братських шкіл у різних містах України:

в Галичі, Стрию, Миколаєві, Любліні, Бересті, Києві (1615 р.), Вінниці, Кам’янці-Подільському, Луцьку

(1620 р.), Володимирі-Волинському, а також в Білорусі. В І-й пол. 17 ст. створені були й у деяких селах.

Найважливішими серед них були Львівська і Київська. Спочатку школи мали характер греко-слов’янських із слов’янською мовою викладання, друге місце займала грецька мова. Вивчалася також тодішня руська (українська) мова. Пізніше братські школи наблизилися організацією і навчанням до ієзуїтських шкіл (з латинською головною мовою), зокрема школи, які мали зразком Києво-Могилянську колегію. Програмою навчання більшість братських шкіл відповідала тодішнім середнім школам: класичні мови, діалектика, риторика, поетика, арифметика, геометрія, астрономія, музика (церковні співи). Ці школи були доступні для різних прошарків суспільності. Учнів вирізняли не за походженням, а за успіхами (на відміну від ієзуїтських шкіл). В школах була сувора дисципліна (включно до тілесних кар). Сироти й учні з незаможних родин жили в бурсах.