33. Українське музичне мистецтво у хviii ст.

Українському музичному мистецтві XVIII ст., з одного боку, зберігалась тенденція

розвою традицій попередніх епох (мистецтво кобзарів, бандуристів), а з іншого —

українська музика набувала класичних форм. У першій половині XVIII ст. центром

музичної культури була Київська академія. Тут студенти навчалися грати на різних

інструментах, освоювали партесний спів. Вивчені в академії канти і псалми мандрівні

дяки і спудеї розносили по всій країні. Для підготовки хористів за царським наказом

створили у місті Глухові — столиці наказного гетьмана Кирила Розумовського співацьку

школу, що підтримувала міцні зв'язки із західноєвропейською музикою.

З глухівської школи вийшли три найвидатніших композитори: М. Березовський, Д.

Бортнянський і А. Ведель.

Максим Березовський (1745—1777), незважаючи на коротке життя, залишив

велику кількість музичних творів. Крім того, його оперу «Демофонт» вперше було

поставлено в 1773 р. в Ліворно в Італії, де в 1771 р. йому було присвоєно звання

академіка-композитора. М.Березовського справедливо вважають творцем класичного типу

хорового концерту. В музиці композитора особливо відчутний вплив української

пісенності.

Дмитро Бортнянський (1751—1825) — капельмейстер придворної капели в

Петербурзі прославився насамперед як творець релігійної музики. Він написав прекрасні

церковні твори (35 концертів на 4 голоси, 10 концертів на два хори, співи до Служби

Божої), які й сьогодні виконуються церковними хорами. Перебуваючи в Італії, поставив

там свої три опери «Алкід», «Квінт Фабій», «Креонт».

Артемій Ведель (1767, або 1770 чи 1772—1808) керував хоровою капелою у

Москві, де був диригентом у московського генерал-губернатора Згодом повернувся на

Україну, очолив хорові капели у Києві та Харкові. Став ченцем Києво-Печерської лаври.

Коли ж вийшов з монастиря, був заарештований за антицарську діяльність і майже до

кінця життя просидів у в'язниці. Царська цензура заборонила друкувати його мовні

музичні твори. А.Ведель — автор 29 церковних концертів, в яких відчувається вплив

українського романсу.

У побутовому музикуванні поширюється пісня-романс, виконувана під

акомпанемент клавікорду, бандури, торбану, пізніше -фортепіано або гітари. Цей

вокальний жанр мав фольклорне коріння. У яскравих народних піснях-романсах («Ой

глибокий колодязю, золотії ключі», «Ой не стелися хрещатий барвінку», «Ой у полі

криниченька» та ін.) формувався самобутній співучий стиль своєрідного українського

бельканто. Для нього характерні лірична образність, вільний мелодійний розспів,

вигадлива ритміка. Наприкінці XVIII ст. лірико-драматичні, галантно-сентиментальні,

філософсько-повчальні й жартівливі пісні-романси витісняють з виконавської практики

канти. (кант має куплетну будову, чіткий ритм. Він виконується найчастіше на три

голоси: верхні два йдуть паралельними терціями, а третій (бас) становить гармонічну

основу. За змістом канти можна поділити на філософські, урочисті (панегіричні), ліричні,

жартівливо-сатиричні .)

Розвиток пісні-романсу пов'язаний із творчістю багатьох композиторів —

професіоналів і аматорів. Одне з провідних місць у цій царині музичної творчості

належить Григорію Сковороді.З музичної спадщини Г. Сковороди збереглися канти

«Пастирі милі» та «Ангели, знижайтеся», збірка «Сад божественних пісень». Сатиричний

кант «Всякому городу нрав і права» використали у своїй творчості І. Котляревський

(«Наталка Полтавка»), М. Лисенко (однойменна опера). Згадка про нього є у повісті Т.

Шевченка «Близнецы».