3. Трипільська культура

Найяскравішою археологічною культурою нової епохи була

трипільська(Правобережжя, Подністров’я, Волинь, Степове Причорномор’я), проіснувала

два тисячоліття (IV–III тис. до н. е.), пам'ятки якої виявлено в лісостеповій зоні на

величезних просторах від Пруту і Дунаю до Дніпра. Розрізняються 3 етапи трипільської

культури:

-ранній(4000-3600 р. до н.е.);

-середній(3600-2800 р. до н. е.) ;

-пізній (2800-2000 р. до н. е.) ;

Це були скотарсько-хліборобські громади з колективною власністю на худобу.

Основним заняттям трипільців було землеробство (вирощували пшеницю, ячмінь,

просо, бобові). Трипільські племена розводили худобу, свиней, овець, кіз, коней.

Ремеслами трипільців були кушнірство, прядіння і ткацтво.Одним з яскравих проявів

матеріальної культури було керамічне виробництво (посуд кухонний і столовий).

Пластика: жіночі фігурки, фігурки тварин. Металевих виробів досить мало. Житла

будуються з глини, містять 2 кімнати. Забудовувалися поселення по колу, із загоном для

худоби в центрі.

Трипільське суспільство було конфедерацією племінних союзів, і в основі

суспільного устрою лежали матріархальні, а згодом патріархальні відносини.

Досягнення трипольської культури: уявлення про триярусну, тривимірну

картину світу, Поширеним у трипільців був культ предків, загробного життя і шанування

померлих; місячний календар ; з’явилось ідеографічне письмо

Таким чином, трипільська культура – багатогранна і самобутня. Її характерними

ознаками в економічній сфері були зернове землеробство, тваринництво; у сфері

суспільних відносин – перехід від матріархату до патріархату, зародження міжплемінних

об’єднань та елементів приватної власності; у сфері побуту – побудова великих глиняних

будівель, утворення протоміст з населенням майже 15–20 тис. жителів; у духовній сфері –

домінування символів родючості, матеріалізації їх у символи добробуту (жіночі статуетки,

зображення сонця, місяця, води та ін.)

Але у всякої культури є початок і кінець.. Зприводу цього є кілька гіпотез: це і

порушення екологічного балансу, що було пов’язано з екстенсивним веденням

господарства, і певне похолодання, і внутрішні протиріччя, і наслідок експансії

агресивних племен, які прийшли з північного заходу і сходу, та інші причини привели до

зникнення трипільської культури.

Сучасні археологічні дослідження підтверджують, що окремі елементи

трипільської культури (система господарства, топографія поселень, декоративний розпис

будинків, мотиви орнаменту і кераміки та інше) стали невід’ємною частиною сучасної

української культури.

4. Культура населення ранньої залізної доби (кіммерійці, скіфи, сармати)

На зміну добі бронзи приходить ранній залізний вік. Перші знахідки залізних виробів на

території України належать ще до XI -IX ст. до н.е.. Першими державними утвореннями

на території України було державне об'єднання кімерійців і таврів.

Кімерійці -перші кочові, іраномовні племена вершників, що з'явилися в Україні. Гомер,

розповідаючи у своїй поемі "Одіссея" про північне узбережжя Чорного моря, називає його

"землею кімерійців". Кімерійці населяли територію України (межиріччя Дону й Дністра) з

близько 1500 р. до н. е. аж до VII ст. до н. е. Згодом вони змішалися з місцевим

населенням. Ведучи кочовий спосіб життя, кіммерійці не залишили довготривалих

поселень. Над своїми похованнями часто ставили кам'яні стели.

1) кіммерійці були першими в Україні скотарями, що перейшли до кочового

способу життя; 2) вони опанували мистецтво їзди на конях і їхнє військо складалося з

вершників; 3) завдяки контактам із майстерними оброблювачами металів на Кавказі вони

започаткували в Україні добу заліза; 4) зростання ролі кінних воїнів зумовило занепад

великих родів і виникнення військової знаті. У VIІ столітті до н.е. хвиля численних

скіфських племен витіснила кіммерійців з Причорномор'я, була асимільована скіфами.

Скіфи, які на початку VII ст. до н. е. з'явилися в українському степу. Геродот описав

кілька типів скіфів. Скіфи, що жили в степу , займалися напівкочовим скотарством (коні,

вівці, велика рогата худоба, а також верблюди і кози). Ті скіфи, що жили в Лісостепу були

хліборобами, вирощували пшеницю і просо, а також ячмінь, бобові, деяку городину і

садовину; Знаряддями праці були серед інших дерев'яний плуг і залізна мотика. Добре

було розвинене ремесло, між іншим металургія (залізо, бронза), обробка золота і срібла.

Важливу роль відігравала торгівля, зокрема з грецькими містами північного і західного

Причорномор'я, особливо торгівля худобою, збіжжям, лікарськими рослинами, хутром і

рабами. Родовий устрій скіфів був виразно патріархальний.

Скіфські божества персоніфікували природні стихії, космічні явища і родючість землі.

Художні можливості скіфів: прикраси, парадна зброя, кінська упряж, посуд. Всесвітню

популярність отримала золота пектораль з кургану Товста могила на Дніпропетровщині.

У 339 р. до н. е. македонці завдали страшної поразки кочовикам. У цьому бою загинув і

сам цар Атей. Це стало початком кінця скіфів.

З II ст. до н. е. по II ст. н. е. у степах Причорномор'я панували сармати, які

прийшли з Волги. Сармати становили слабо пов'язаний союз споріднених і часто

ворогуючих між собою племен. За своїм зовнішнім виглядом і способом господарювання

вони нагадували скіфів, а також інших іраномовних кочовиків. Основними продуктами

харчування було м'ясо, молоко та сир. Жили вони у шатрах, що напиналися на двоколісні

чи чотириколісні вози. Особливо вражає у сарматів та велика роль, яку відігравали в

їхньому суспільстві жінки: вони полювали верхи, брали участь у війнах нарівні з

чоловіками.

Зброєю сарматських вершників були короткі мечі, кинджали, луки, списи та дротики.

Сарматські воїни відзначалися швидкістю атак, особливими способами кидання дротиків

та накидання аркана на противника. Їхні коні мали багато прикрашену упряж.

Багате сарматське поховання досліджене під курганом "Соколова Могила" Миколаївської

області. Сармати торгували, везли китайський шовк, кавказький кришталь, напівкоштовне

каміння з Ірану та Індії. Контакти з греками й римлянами завдали сарматам більше шкоди,

ніж добра. Незабаром на зміну сарматам прийшли інші кочовики, але сармати були

останнім індоєвропейським народом, що прийшов зі сходу. Після них Євразійські степи

майже на ціле тисячоліття стануть володіннями тюркських народів.