5. Визначити поняття екологічної кризи і соціального прогресу.

Екологічна криза — термін для позначення важкого перехідного стану екологічних систем і біосфери в цілому. Стан екологічної кризи означає наявність значних структурних змін навколишнього середовища. Традиційно виділяються екологічні кризи природного та антропогенного походження. Для людини вони однаково небезпечні.

При цьому екологічна криза істотним чином відрізняється від екологічної катастрофи, адже остання означає повне руйнування екологічної системи. У випадку ж екологічної кризи зберігається можливість відновлення порушеного стану.

Екологічна криза - це потенційна екологічна небезпека яка стала дійсністю; якісна зміна певних системних параметрів природного середовища, його фізико-хімічних і біологічних констант; загрозливе загострення екологічної обстановки, яке може порушити природні умови людської життєдіяльності.Взагалі, терміном "криза" позначають зміни негативного небажаного характеру. Проте це зміни, які ще можна відновити до початкового стану.

Основні наслідки екологічної кризи для України:

1) дефіцит питної води. Практично всі поверхневі, ґрунтові й частково підземні води забруднені промисловими, побутовими, сільськогосподарськими стоками й за якістю не відповідають навіть чинним заниженим санітарним нормам.

2) виснаження земельних ресурсів

3) активізація екзогенних геологічних процесів

4) зниження біорізноманіття та біопродуктивності

5) демографічна криза й зростання захворюваності населення.

Соціальний прогрес — глобальний, всесвітньо-історичний процес сходження людських суспільств від примітивних станів (дикості) до вершин цивілізованого стану, заснованого на вищих науково-технічних, політико-правових, морально-етичних досягненнь.

Соціальний прогрес мав місце в історії лише внаслідок того, що постійно відтворювалося екологічне середовище. І в наші дні інтереси забезпечення майбутнього роду людського змушують людей все більше рахуватися із законами функціонування і розвитку біосфери. Однак діалектика взаємодії суспільства і природи виявляється і в тому, що не тільки навколишнє середовище впливає на суспільство, але і людина в процесі життєдіяльності накладає незгладимий відбиток на природу.

У XX ст. екологічні проблеми переросли в загальну екологічну кризу планетарного масштабу багато в чому “завдяки” тому, що саме в цей період людина стала активною стороною взаємодії в системі “людина—природа” і своїми непродуманими діями різко порушила баланс екологічної рівноваги. Загалом до XXст. активною стороною взаємодії була, як правило, природа. Зміни клімату, природні катаклізмм більше впливали на життя людей, ніж життєдіяльність останніх на природу. З того часу, як людина “порушила” закон природної еволюції, вийшла з-під підкорення йому, знайшла шлях розвитку, відмінний від шляху розвитку інших живих організмів, починається соціоприроднича історія — історія взаємовідносин двох суверенних початків: суспільства і природи.

6. Проаналізувати безпосередній і побічний антропогенний вплив на довкілля.

Прямий вплив виражається в безпосередньому впливі людини на ті чи інші природні ресурси. Наприклад, орання землі, рубання лісу, ловля риби, видобуток корисних копалин та ін.. Кінцевий висновок – зменшення природних запасів. За умови прямого впливу можна розрахувати, що і в якій кількості буде вилучено із природного середовища; намітити заходи, які необхідно здійснити, щоб компенсувати відновлювані та як раціональніше використати не відновлювані природні ресурси.

Побічний вплив на природу є наслідком прямого впливу. Наприклад, під час рубання лісу з’являються умови для виникнення вітрової та водної ерозії ґрунтів, поступово порушуються береги водоймищ, погіршуються умови життя птахів, рослин, тварин, водного світу. На цей випадок треба приймати заходи зі зменшення побічних ефектів. Однак у разі такого виду впливу не завжди можна передбачити і врахувати наслідки. Особливо небезпечно те, що ці наслідки можуть з’явитися через деякий час і навіть перевершити розміри прямого впливу на навколишнє середовище.