47. Розглянути санітарно-гігієнічне та технічне нормування забруднень атмосферного повітря.
Нормування забруднень атмосферного повітря здійснюється відповідно до таких законів:
1. ЗУ «Про охорону НПС»
2. ЗУ «Про охорону атмосферного повітря» (Розділ ІІ. Стандартизація і нормування в галузі охорони атмосферного повітря, статті 4-11).
Санітарно-гігієнічне нормування атмосферного повітря – це розробка систем норм, правил і регламентів для оцінювання стану атмосферного повітря в інтересах охорони здоров’я людини, збереження генетичного фонду популяцій рослинного й тваринного світів.
Науковою основою санітарної охорони атмосферного повітря є гігієнічні нормативи гранично доп. Концентр. (ГДК) речовин, які забруднюють атмосферне повітря. ГДК лежать в основі встановлення гранично допустимих викидів.
ГДК забруднювачів в атмосферному повітрі – це норматив концентрації шкідливих речовин в одиниці об’єму, який при дії впродовж визначеного проміжку часу практично не впливає на здоров’я людини і не спричинює негативних наслідків у нащадків. ГДК встановлюються санітарними органами МОЗ України.
Для більшості речовин встановлено 2 види ГДК: ГДК максимально разова та ГДК середньодобова.
ГДК максимально разова (ГДКм.р.) – це максимальна концентрація забруднювача у повітрі населених пунктів, яка не викликає рефлекторних реакцій в організмі людини при короткочасному впливі (20-30 хв.) Саме ГДКм.р. використовується при встановленні науково-технічних нормативів ГДВ. У результаті розсіювання шк.домішок у повітрі за несприятливих метеорологічних умов на межі СЗЗ даного підприємства концентрація шк.реч. в будь-який момент часу не повинна перевищувати ГДК.
ГДК середньодобова (ГДКс.д.) – це максимальна концентрація забруднювача у повітрі населених пунктів, яка не справляє шкідливого (загально токсичного, мутагенного, канцерогенного) впливу на організм людини при необмежено тривалому споживанні людиною повітря.
Саме величина ГДКс.д. слугує як еталон для оцінки стану повітряного середовища у селітебній зоні.
При забрудненні атм.повітря речовинами, для яких ГДК не визначені, МОЗ України встановлює ОБРВ (орієнтовно безпечні рівні впливу).
Під гранично допустимою концентрацією (ГДКр.з.) шкідливих речовину повітрі робочої зони розуміють таку концентрацію, яка при щоденній (крім вихідних днів) роботі протягом 8 годин чи іншої тривалості (але не більше 10 годин на тиждень) за час всього трудового стажу не може викликати професійних захворювань або розладів у стані здоров’я, що визначаються сучасними методами як у процесі праці, так і у віддалені строки життя теперішнього і наступних поколінь.
Метою встановлення ГДКр.з. є попередження відхилення в стані здоров’я людини при дії всього трудового стажу і при тривалості робочого часу 40 годин.
ГДКр.з. можуть бути вищими за ГДКс.д. або ГДКм.р., тому що ГДКр.з. встановлюються для людей, які вважаються відносно здоровими.
За величиною ГДК у повітрі робочої зони шкідливі речовини поділяються на чотири класи небезпеки (ГОСТ 12.1.007-76):
1-й — речовини надзвичайно небезпечні ГДК менше 0,1 мг/м (свинець, ртуть, озон).
— 2-й — речовини високонебезпечні, ГДК 0,1 мг…-1,0 мг/м3 (кислоти сірчана та соляна, хлор, фенол, їдкі луги).
3-й –р. помірно небезпечні, ГДК 1,0 мг/м3.. 10,0 мг/м3 (вінілацетат, толуол, ксилол).
4-й —речовини малонебезпечні, ГДК більше 10,0 мг/м3(аміак, бензин, ацетон, гас).
В списку ГДК, поряд з величиною нормативу, може стояти літера, яка вказує на особливість дії цієї речовини на організм людини:
О – гостронаправленої дії; А — алергічної дії; К — канцерогенної дії; Ф —фіброгенної дії.
Величини ГДК з.р. періодично переглядаються, т.я. з’являються нові дані про існуючі речовини або переліки.
Відповідно до ЗУ «Про Охорону НПС», усі встановлені ГДК є єдиними для всієї території України. Але для курортних, рекреаційних, лікувально-оздоровчих територій можуть встановлюватися більш суворі значення ГДК.
Окрім ОБРВ встановлюються ТДК (тимчасово допустимі концентрації). ТДК і ОБРВ чинні протягом 2-3 років. Якщо протягом цього терміну немає інф-ції про шк. Речовину, то терміни дії ОБРВ та ТДК продовжують ще на 2-3 роки.
У
випадку, коли в атм.повітрі присутні
декілька забр.речовин, при оцінці якості
атмосферного повітря повинна виконуватися
наступна умова:
де Сn – конц-ція шк. речовини в повітрі; ГДКn – гран. допустима концентрація шк. речовини.
Санітарно-гігієнічні нормативи визначають якість атм.повітря для здоров’я людини і стану екосистем, але не вказують на джерело забруднення. Вимоги, що висуваються до джерел забруднення атм.повітря, відображені у науково-технічних нормативах. До них відносяться гранично допустимі викиди (ГДВ), а також ТПВ (тимчасово погоджені викиди).
Для всіх джерел, які забруднюють атмосферне повітря, встановлюються ГДВ (гранично допустимі викиди) - це к-ть шк.реч., яка не повинна перевищуватися під час викиду в атмосферне повітря за одиницю часу і таким чином, щоб концентрація забруднювачів повітря на межі СЗЗ не перевищувала ГДК з.р.
На відміну від ГДК, ГДВ встановлюють в часі для кожного джерела викиду за умови, що викид шк. речовини від даного джерела і всієї сукупності джерел на території промислових районів з урахуванням перспектив розвитку промислових районів і розсіювання шкідливих речовин в атмосферному повітрі не створювали б приземної концентрації, яка б перевищувала її ГДК для атм.повітря.
Величина ГДВ дозволяє розрухувати й оцінити внесок конкретного підприємства в забруднення атмосферного повітря у даному районі.
Нормативи ГДВ розробляються для тих забрудн.речовин, які мають ГДК або ОБРВ. Якщо підприємство не може визначити ГДК чи ОБРВ, встановлюються тимчасово погоджені викиди (ТПВ) на термін не більше ніж 2 роки (в г/с) для кожного виробництва по кожному стаціонарному джерелу і по кожній конкретній речовині. Оціночні величини викидів встановлюються в т/рік по кожному стац. джерелу і по кожній забр.речовині окремо.Організацією робіт по встановленню ГДВ або ТПВ в місті, районі, на підприємстві займаються спеціальні органи Мінприроди. Норми ГДВ встановлюють на 5 років.
Нормативи ГДВ вводяться в дію на умовах, що визначені в ст.13 ЗУ «Про охорону атмосферного повітря».