25. Розглянути питання щодо використання відходів як вторинних матеріальних ресурсів

Науково-технологічний прогрес значною мірою реалізується у всединамічнішому розвитку вторинного ресурсокористування. В сучасному світі чим розвинутішою є країна, тим вищою є в ній частка вторинних джерел в загальному ресурсоспоживанні.

Аналіз світового досвіду комплексної переробки сировини, рекуперації відходів свідчить про закономірність ресурсозаощадливих тенденцій інтенсивного природокористування. Їх науковою основою є ідеї технологічно замкнутого кругообігу використання природної сировини і становлення на цій основі безвідход­них територіально-виробничих комплексів.

Інтенсивному типові розширеного відтворення виробництва відповідає перехід на повне, повторне і багаторазове використання сировини, яка залучається у господарський обіг. Цим забезпечується відносна стабілізація і наступне скорочення первинного ресурсокористування. Вторинне ресурсокористування, є таким чином, довгостроковою стратегією розвитку всього світового гос­подарства і відповідно окремих країн.

Це означає, що відходи, переходячи в категорію нового елемента виробництва, стають знову його початковою ланкою, тобто його сировинною базою. Причому відповідний рециклінг в принципі не має обмежень за числом обігів і дозволяє поступово витісняти первинну сировину, хоча про стовідсоткове витіснення практично не йдеться.

Певного досвіду використання вторинних ресурсів набуто і в Україні. Світовий та вітчизняний досвід визначають низку безумовних авторитетів вторинного ресурсокористування. Це пов’язано, перш за все, з високою ефективністю використання залишкових продуктів кінцевого споживання. Мається на увазі вторинний метал, макулатура, вторинні матеріали, скло, гума, дерево, відпрацьовані нафтопродукти, металовмісні та деякі паливовмісні відходи.

На теперішній час створилися сприятливі нормативно-правові та економічні умови для розширення збирання і заготівлі відходів як вторинної сировини, передусім залишкових продуктів кінцевого споживання: макулатури, сировини полімерної вторинної, відходів деревини та ін. Це сприяє розширенню їх використання в майбутньому, оскільки їх ресурсний потенціал повністю не задіяний. Поряд з розширенням традиційних напрямів використання цих видів вторинної сировини передбачається розвиток нових технологій композиційних матеріалів на базі відходів деревини, полімерів, зношених шин тощо. Важливого значення набуває розвиток системи збирання та створення потужностей по перероб­ці картонної, скляної, металевої та пластикової тари і упаковки.

Відходи знаходять застосування у багатьох галузях для вироб­ництва промислової продукції, будівельних матеріалів, комбікор­мів, добрив та ін., замінюючи природні ресурси (рудні концентрати, паливо, деревину, природні нерудні матеріали тощо).

Одним із пріоритетних напрямів у сфері використання вторинних ресурсів виступає подальша розробка технологій і розширення виробництв з переробки багатотоннажних відходів видобувної, металургійної, хімічної та інших галузей промисловості в будівельні матеріали і конструкції. До таких відходів відносяться відвальні розкривні і супутні породи, шлаки металур­гійної промисловості, золи і шлаки теплоелектростанцій, фосфогіпс та ін.

Розширення ресурсних можливостей за рахунок відходів має виходити з визначення їх ресурсної цінності і технологічних мож­ливостей їх залучення у виробництво, обґрунтування напрямів та шляхів найбільш ефективного використання відходів, створення на основі ресурсно-технологічних передумов територіально-виробничих комплексів із замкненими ресурсними циклами тощо. При цьому важливе значення має надаватися розробленню та виконанню відповідних державних, регіональних, галузевих програм, які спрямовуються на вирішення найважливіших екологічних і ресурсних проблем, створення нових підходів до вирішення проблем відходів та засобів їх реалізації.

26. Розглянути проблеми погіршення стану НПС внаслідок нераціонального споживання природних ресурсів: вичерпання природних ресурсів, руйнування природних ландшафтів, порушення співвідношення між компонентами природного середовища

Україна переживає глибоку екологічну кризу, пов’язану з надмірним антропогенним навантаженням на її територію. Усі екологічні проблеми незалежно від того, якими галузями вони породжені, нерозривно пов’язані з певною територією. Це завжди просторові проблеми.

Інтенсивна людська діяльність, нераціональне природокористування, нехтування законами природи спричинили глибокі, часто незворотні зміни в навколишньому природному середовищі як в масштабах планети, так і окремих ландшафтів та екосистем.

Екологічні проблеми проявляються на трьох рівнях: загальнодержавному, регіональному і локальному. На загальнодержавному рівні слід відзначити забруднення окремих компонентів природи, розбалансування соціально-економічних функцій ландшафтів; неузгодженість розвитку різних видів меліорацій; нераціональне використання природних, перш за все мінеральних, ресурсів. Регіональні проблеми — це водогосподарські меліорації Полісся і Півдня України; агрохімічні меліорації, відсутність науково обґрунтованого використання різноманітних ресурсів Карпат і Криму в умовах альтернативності та ін. До локальних проблем можна віднести техногенні перевантаження природного середовища в населених пунктах, промислових центрах тощо

Здійснюючи класифікацію процесів порушення природного середовища, звичайно використовують 2 основні підходи: 1 – по компонентний принцип (порушення літосфери, атмосфери, гідросфери й ін.)2 – функціональний (екодеструктивні процеси групуються за однорідністю змісту заподіяних змін – порушення ландшафтів тощо). Отже, основні види порушень:

1. Використання природних ресурсів:

1. вилучення ПР (невідновних, відновних, території)

2. виснаження ПР

2. Порушення якості компонентів НПС

3. забруднення (механічне, хімічне, фізичне, радіоактивне, біологічне, інформаційне)

4. порушення ландшафтів (грунтів: ерозія, підтоплення, висушування, ущільнення та ін.; режиму водних систем: зарегулювання стоку рік, зміна русел, вилучення води й ін.; зміна рельєфу місцевості, вплив на геосистему: формування котлованів і заглибин/ насипів, пагорбів, руйнування природн.геолог.обєктів)

3. Вплив на людину та біоту

5. вплив на біоту (прямі процеси: знищення тварин і рослин; непрямі: блокування шляхів міграції тварин; ускладнення репродуктивних ф-цій, порушення умов існування, гіпертрофія популяцій деяких біолог. Видів, порушення екологічної рівноваги – чужорідні види )

6. вплив на організм людини (прямий – травматизм, непрямий- погіршення якості умов життя, їжі та води)

7. зниження інформац. Цінності прир.систем

4. Вплив на глобальну екосистему Землі (зміна клімату, електромагнітної системи Землі; зміна буферних захисних систем – озоновий шар)

Вичерпання ПР. – це погіршення якісних характеристик ПР внаслідок їх експлуатації; пов’язане з виконанням ПР економічних функцій. Зокрема. Виснаження землі викликає зменшення в грунті поживних речовин; вичерпання покладів корисних копалин – необхідність використання ресурсів зі зниженим вмістом мінералів тощо.

Руйнування природних ландшафтів. На сьогодні в Україні має місце дуже значний рівень освоєння території: тільки 8% площі країни залишається в некультивованому стані (болота, озера, ріки, гори). Сільськогосподарська освоєність земельного фонду – 72%, з яких на ріллю припадає 56%. Для порівняння: у США розореність – 19%, Франція та Німеччина – 33%, Іиалія – 31%. Площа цілинних земель україни – 0,4% її території. 49% сільськогосподар. Угідь – еродовані землі

Трансформація рельєфу – це порушення форм земної поверхні, яке змінює природні процеси переміщення водних потоків і повітряних мас, шляхи міграції біолог. Об’єктів. Є прямий (шахти, кар’єри, відвали, терикони, дамби) і непрямий вплив на ландшафт (активізація вторинних форм трасформації ландшафтів під впливом антропогенних змін: «оживлені» яри, зсуви, осідання грунту) та ін..

Порушення співвідношення між компонентами – це частина впливу людини на біоту (порушення екологічної рівноваги внаслідок вилучення або інтродукції чужих для даної екосистеми видів; гіпертрофія «більш корисних» видів; порушення умов існування та ін.)

ДОДАТКОВО:Раціональне природокористування передбачає відтворення спожитих відновних первинних природних ресурсів, і мінімальне споживання невідновних при одночасному мінімальному утворенні відходів. Концептуальною основою Державної програми раціонального використання природних ресурсів є принцип дотримання балансу між негативним впливом антропогенної діяльності на об’єкти навколишнього середовища та їх здатністю до самозбереження і самовідновлення. Нераціональне природокористування це таке природокористування в результаті якого природа втрачає здатніть до само відтворення, самоочищення й саморегуляції, порушуються рекреаційні, оздоровчі умови, естетичні характеристики ландшафтів, VMOBH проживання загалом. Нераціональне природокористування може бути як навмисним, так і випадковим, або супутнім, наприклад спустошення, руйнування, пожежі, пов'язані з воєнними діями). Воно також може бути зумовлене планово -економічними та проектними прорахунками, недбалим обліком та оцінкою природних ресурсів, недосконалістю природного законодавства, вузько відомчими підходами з розвитку економіки, недосконалістю технологій виробництва, браконьєрством, самовільною забудовою. Показниками збитків від нераціонального природокористування, забруднення довкілля слугують: підвищення рівня захворюваності населення, зниження рівня продуктивності сільського господарства, порушення рівноваги екосистем. Отже, економіка природокористування охоплює дві групи зв'язаних, між собою проблем: по-перше, як знайти і найефективніше використати необхідні у виробництві та споживанні ресурси, і, по-друге, як передбачити або ліквідувати забрудненість навколишнього середовища. Ці проблеми слід розв'язувати з урахуванням зміни потреб — особистих і громадських, споживчих і виробничих.