56. Навести класифікацію та проаналізувати проблеми радіоактивних відходів в Україні

Класифікація РАВ:

1. рідкі:

- слабоактивні

- середньо активні

- високоактивні

2. тверді:

- І група – до 30мбер/год

- ІІ група – від 30 до 1000 мбер/год

- ІІІ група – більше 1000 мбер/год

3. газоподібні

Виробниками і місцями концентрації радіоактивних відходів є:

1) АЕС (накопичено 70 тис. м3 РАВ);

2) уранодобувна і переробна промисловість (накопичено 65,5 млн м3 РАВ);

3) медичні, наукові, промислові та інші підприємства і організації. Збирання, транспортування, переробку і тимчасове зберігання радіоактивних відходів та джерел іонізуючого випромінювання (ДІВ) від цих підприємств і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості здійснює Українське державне об'єднання "Радон" (накопичено 5 тис. м3 РАВ);

4) зона відчуження Чорнобильської АЕС (понад 1,1 млрд м3 РАВ).

Таким чином, наразі в Україні існують проблеми:

• недосконалість системи поводження з радіоактивними відходами;

• незавершеність організаційних заходів щодо поводження з радіоактивними відходами;

• відсутність механізму фінансування, який відповідає міжнародно визнаним принципам безпечного поводження з радіоактивними відходами.

Нехтування зазначеними проблемами є джерелом:

• існування невиправданих ризиків шкідливого впливу іонізуючого випромінювання на людину і довкілля, пов’язаних з використанням в Україні ядерної енергії і незавершеністю ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи;

• потенційного підвищення радіаційних ризиків в майбутньому і можливого зростання соціально-психологічної напруги в суспільстві, пов’язаних з намірами подальшого розвитку в Україні ядерної енергетики;

• ризиків для стійкого розвитку суспільства, пов’язаних з потенційними перешкодами для реалізації Енергетичної стратегії України і перекладенням економічного тягаря щодо поводження з радіоактивними відходами на майбутні покоління;

• перешкод на шляху євроінтеграційних процесів в Україні.

• Враховуючи вищезазначений масштаб існуючих проблем, їх вирішення можливе шляхом системної реалізації державної політики у сфері поводження з радіоактивними відходами на основі розробки і впровадження довгострокової Стратегії поводження з радіоактивними відходами.

57. Екологічна безпека гідросфери.

Усі види забруднень можна розподілити на хімічні, фізичні, біологічні й теплові.

Нафта й нафтопродукти є найбільш розповсюдженими забруднюючими речовинами у Світовому океані. Найбільші втрати нафти зв'язані з її транспортуванням із районів видобутку. Аварійні ситуації, злив за борт танкерами промивних і баластових вод, – усе це обумовлює присутність постійних полів забруднення на трасах морських шляхів. Через незначні витоки знафтових свердловин щорічно втрачається 0,1 млн. т. нафти. Великі маси нафти надходять у моря по ріках, з побутовими й зливовими стоками. Обсяг забруднень із цього джерела складає 2 млн. т/рік . Зі стоками промисловості щорічно попадає 0, 5 млн. т. нафти. Потрапляючи в морське середовище, нафта спочатку розтікається у вигляді плівки, утворюючи шари різної потужності.

Пестициди входять до складу наземних і морських екосистем еоловим і водяним шляхом. Промислове виробництво пестицидів супроводжується появою великої кількості побічних продуктів, що забруднюють стічні води.

Важкі метали (ртуть, свинець, кадмій, цинк, мідь, миш'як,) відносяться до числа розповсюджених і дуже токсичних забруднюючих речовин. Вони широко застосовуються в різних промислових виробництвах, тому, незважаючи на очисні заходи, вміст сполук важких металів у промислових стічних водах досить високий. Великі маси цих сполук надходять в океан через атмосферу. Для морських біоценозів найбільш небезпечні ртуть, свинець і кадмій.

Теплове забруднення поверхні водойм і прибережних морських акваторій виникає в результаті скидання нагрітих стічних вод електростанціями і деякими промисловими виробництвами. Скидання нагрітих вод у багатьох випадках обумовлює підвищення температури води у водоймах на 6-8оС. Площа плям нагрітих вод у прибережних районах може досягати 30 км2. Більш стійка температурна стратифікація перешкоджає водообміну поверхневим і донним шаром. Розчинність кисню зменшується, а споживання його зростає, оскільки з ростом температури підсилюється активність аеробних бактерій, що розкладають органічну речовину. Підсилюється видове розмаїття фітопланктону й усієї флори водоростей.

Що стосується джерел потоків стічних вод, то вони належать таким рекордсменам: електроенергетика — 43 % всього обсягу зливу в ріки; комунальне господарство — 19,5 %; сільське господарство — 16,6 %; чорна металургія — 9 %; хімія і нафтохімія — 3 %; інші — 8,9 %.

Генеральна стратегія в галузі охорони водних ресурсів в усіх краї­нах світу передбачає: підпорядкування інтересів окремих водокористу­вачів загально-національним інтересам; застосування екологічно чистих ("зелених") технологій у виробництві для поліпшення якості вод, запо­бігання їх забрудненню і перегріванню; можливість позитивних змін у навколишньому середовищі з урахуванням альтернативних варіантів водопостачання і водоспоживання.

Усі промислові й сільськогосподарські підприємства зобов'язані: про­водити заходи щодо економного використання водних ресурсів; засто­совувати сучасні ефективні й досконалі технічні засоби і технології, щоб запобігти великим втратам і забрудненню води; контролювати якість і кількість скинутих у водні об'єкти промислових стоків тощо.