69. Критерії та аспекти оцінки фактичного матеріалу. Причини фактичних помилок і способи їх усунення.

Головним елементом змісту журналістського матеріалу є факт (або група фактів). Він і береться автором за основу для подальшого коментування, аналізу чи пояснення. Редакторові важливо на початку з’ясувати актуальність для видання такого факту, його новизну. Для цього, звичайно, слід бути обізнаним з випусками останніх новин, публікаціями конкурентів. Цілком зрозуміло, що, факт, про який було повідомлено днем раніше в іншому друкованому органі, має викликати в редактора подвійну увагу. Як для інформації, такий факт є вже безнадійно застарілий. Інша річ – коментування його в аналітичному жанрі.

Отож, наступним етапом редакторського аналізу є рівень коментування автором фактів. Ідеться передусім про глибину і всебічність такого аналізу, про наявність різних точок зору, про авторську незаангажованість, надто ж у критичних матеріалах.

Перевірка достовірності факту також входить до сфери компетентності редактора. Перевірка доступності, повноти, точності, правдивості. Редакторові від початку слід виробляти скептичне ставлення до поданих репортером фактів. У такому випадку з’явиться потреба перевіряти усі складові їх достовірності: точні посади, ініціали, імена героїв, назви політичних організацій, географічні назви, адреси, дати і цифри. Щодо останнього, то редакторові доцільно звіряти перед підписанням до друку наведений у статті цифровий ряд навіть калькулятором – часто буває, що цифри не сходяться. Фактичний матеріал перевіряють за допомогою довідників і енциклопедій.

Пересторогу має викликати також ненадійне джерело отримання факту – політична партія, олігархічне видання, «табір» опонентів тощо, де відповідний фактаж міг з’явитися як замовний.

Редакторові слід звернути увагу на такі моменти: пов’язансть між собою фактів у сукупності, їх різносторонність, виразність, оспоримість, яскравість, якість, міра конкретизації, новизна, влучність і логічність, оцінити відбір.

70. Робота редактора над власними назвами та іменами.

Правильність написання українських власних імен слід перевіряти за словниками власних імен. Допускаються паралельні форми. Імена та прізвища, що походять з інших мов, передають шляхом транскрибування літерами українського алфавіту. Якщо особа має кілька імен, їх пишуть окремо. Відхилення від словникового написання допустиме лише тоді, коли йдеться про юридичну справу і в паспорті ім’я особи написане неправильно. Написання прізвищ контролюється за довідниками прізвищ. Через апостроф пишуться російські прізвища. В європейських прізвищах артиклі та частки, що позначають титули пишуть окремо від прізвищ і маленької літери. У тюркських прізвищах частки пишуться з маленької літери і приєднуються через дефіс. Топоніми та гідроніми слід перевіряти лише за другим україномовним виданням Української радянської енциклопедії. Якщо чужомовний топонім не зафіксовано у цьому виданні, його слід подавати шляхом транскрибування літерами українського алфавіту.

Прізвища зарубіжних вчених, назви іноземних фірм, компаній, концернів та установ, марок пишуть в українській транскрипції, але при першому згадуванні наводять у дужках назву мовою оригіналу. Назви фірм, компаній, установ беруть у лапки (виняток – назви, які являють собою літературну абревіатуру). Транскрипція – передача звукового виду слова, такого виду, який є у М1, передача фонетичного звучання (Шакеспіаре - Шекспір) за допомогою графіки М2.